Несанкціоноване проникнення до державних реєстрів

Чи здатні хакери орудувати у вотчині Міністерства юстиції?

У наші часи нікого не здивуєш тим, що у відповідь на звинувачення в незаконних реєстраційних діях нотаріус, «позичивши в сірка очі», заявляє, що це зробив не я, а хакери – їх, мовляв, і шукайте. Приблизно такого змісту справа, пов’язана з приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу , була 14 липня розглянута в тамтешньому Окружному адміністративному суді. Якщо зазначена особа за остаточним підсумком судового процесу лишиться безкарною, це може стати поганим прикладом для інших її колег, і тоді система державних реєстрів ризикує перетворитися на велику купу сміття, куди кожен зможе скидати все і з якої кожен зможе брати те, що заманеться.

У верхах одностайності немає

Із приводу того, що хтось без дозволу, відома чи, принаймні, внаслідок явної недбалості нотаріуса міг вчинити від його імені реєстраційні дії, єдиної думки немає навіть серед керівництва Міністерства юстиції України. Так у серпні 2017 року тодішній заступник міністра Наталія Севостьянова таку можливість однозначно заперечувала, пославшись при цьому на результати численних стрес-тестів, проведених на замовлення відомства міжнародними компаніями: «Втрутитися в роботу реєстру неможливо. Це може зробити лише людина, яка має сертифікований ключ і є реєстратором».

А от нинішня заступниця міністра з питань державної реєстрації Ольга Оніщук у березні 2020 року висловилася з цього приводу вже не так категорично, запевнивши, що бувають випадки, коли реєстратор ні в чому не винен: «У нас є, наприклад, ситуація, коли в одної з нотаріусів зловмисники зайшли в реєстр через її комп‘ютер, попередньо заславши їй вірус через електронну пошту, а вона не знала про такий несанкціонований доступ. І нотаріус довела через суд, що ці дії виконувалися не нею». Правда при цьому пані Ольга не стала уточнювати, що за рішення суду це було, в якій інстанції ухвалено й чи набрало воно законної сили?

Тож поки там вирішується, можливо це, чи ні, ми розповімо про деталі згаданої вище історії, в якій приватний нотаріус Г. Чередниченко позбавила товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Горизонт» права власності на столичний готель «Роял Конгрес», який та придбала на аукціоні у Фонді гарантування вкладів фізичних осіб, який останній забрав за борги в «Єврогазбанку».

Ноги ростуть з Нафтогазу

Олексій Івченко найбільше відомий тим, що в 2005–2006 роках був головою правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Саме на цей період припала одна з газових війн України з Росією, котра, як усі попередні й наступні подібні війни, закінчилася компромісною угодою, хоча кожна зі сторін повідомила про свою перемогу. Івченко, наприклад, заявив, що йому вдалося відстояти ціну в 95 доларів США за 1000 кубічних метрів, а керівник «Газпрому» Олексій Міллер запевнив, що відтепер продаватиме газ українській стороні по 230 доларів. При цьому як той, так і другий говорили правду, просто одна із заснованих Нафтогазом компаній, призначена для постачання палива житлово-комунальному сектору, придбавала його за кордоном по 95 $, а інша, яка продавала газ підприємствам промислово-комерційної сфери, купувала його по 230 $. Зрозуміло, що така різниця в цінах створювала дуже широкий «коридор можливостей» для осіб, наближених до «труби», тож не дивно, що невдовзі родина О. Івченка стала власником невеличкого банку з характерною назвою «Єврогазбанк», який спеціалізувався на обслуговуванні учасників газового ринку.

Після того, як в Україні помінявся уряд і біля керма Нафтогазу опинилися інші люди, Івченку та його першому заступнику Андрію Лопушанському довелося, як то кажуть, «знову стати чесними людьми», тобто зайнятися бізнесом, не пов’язаним із висмоктуванням коштів з державного бюджету. З усіх можливих вони вибрали готельно-курортний – теж не гній у полі розкидати. При цьому Лопушанський займався розвитком мережі профільних закладів, відомих під маркою «Ройял Отель», а Івченко обслуговував їх по банківській лінії.

Через кілька років працівники поліції, розслідуючи факт заволодіння державними коштами посадовими особами «Єврогазбанку» встановили цікаву деталь: власних банку через підставних фізичних осіб робив у нього грошові вклади, а потім кредитував ними дуже тісно пов’язані з ним структури під заставу їхньої нерухомості. Все це нагадувало рядки жартівливої пісеньки про те, як «сам п′ю, сам гуляю, сам стелюся, сам лягаю», зате за даними рейтингів провідних фінансово-аналітичних агентств «Єврогазбанк» протягом цього застійного періоду вів неймовіро насичене ділове життя. В такий спосіб власник підтримував свій банку у повній готовності знову взяти участь у великій грі, очікуючи, що зміниться політична ситуація й знову випаде нагода зірвати великий куш.

Операція «Рефінансування»

Така ситуація трапилася на початку 2014 року, одразу ж після початку російської анексії Криму, коли низка банків засипала керівництво країни скаргами про те, що їхні позичальники, розташовані на окупованій території, внаслідок незалежних від них обставин не зможуть розрахуватися з ними за кредити, у зв’язку з чим самі банки не зможуть виконати свої зобов’язання перед вкладниками, а тому, мовляв, дайте грошей. Очолюваний Степаном Кубівим Національний банк України поставився до цих прохань з великою, навіть з більшою, аніж треба, увагою й щедро відсипав усім, навіть тим, чиїх позичальники аніяк не зачепила війна. Був серед них і «Єврогазбанк», якому від щедрот НБУ на  кредити рефінансування дісталося 300 мільйонів гривень. Гарантією повернення цих коштів були всі активи банку, в тому числі й майно, передане, в свою чергу, йому в заставу його позичальниками. Одним із цих активів і був готель «Роял Конгрес», у вирішенні долі якого взяла таку активну участь приватний нотаріус Ганна Чередниченко. Формально цей об’єкт належав товариству з обмеженою відповідальністю, назва якого з мовно-естетичної точки слабо гармоніювала з іншомовною назвою належного йому тризіркового закладу: «Оптово-роздрібний ринок «Жуляни». Будучи повністю підконтрольним Андрію Лопушанському утворенням, воно ще в 2013 році взяло в «Єврогазбанку» кредит, передавши в заставу свою нерухомість.

Банки-позичальники, очевидно, розраховували на те, що повториться 2009-ий рік, коли Нацбанк, замість того, щоб забирати позичені гроші, навпаки, даватиме ще й ще, але Міжнародний валютний фонд погодився надати фінансову допомогу за умови припинення цього «бенкету під час чуми». Це означало, що гроші слід повернути в обумовлені договорами строк, а тих, хто не віддасть, стягнути в примусовому порядку, а їх самих ліквідувати шляхом банкрутства. Після цього можна, звичайно, стверджувати, що «Гонтарєва убила банки», але слід визнати, що однієї лише злої волі колишньої очільниці НБУ було б для цього замало. «Єврогазбанк» був серед тих, хто порахував, що вигідніше буде позичені кошти не повертати, тим більше, що Андрій Лопушанський восени 2014 року став народним депутатом Верховної Ради від блоку Петра Порошенка, причому не простим «кнопкодавом», а головою газового підкомітету Комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу, тобто отримав можливість натискати на зовсім інші кнопки.

Відтак «Єврогазбанк» ще в липні 2014 р. було оголошено неплатоспроможним й тоді ж туди була введена тимчасова адміністрація Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а в листопаді того ж року Нацбанк своєю постановою позбавив його банківської ліцензії й розпочав процедуру ліквідації. Як і слід було чекати, реальна вартість активів фінустанови була істотно нижчою ніж та, яку намалювали клерки самого «Єврогазбанку» – 1,69 млрд гривень проти 4,37 мільярда. Начебто, мало вистачити для того, аби покрити гарантовану державою виплату вкладникам, тобто не більше двохсот тисяч гривень кожному, загальна сума якої становила 1,24 млрд грн, а крім того, ще неповернутий борг НБУ 300 млн грн. Але не так просто було видрати й ці гроші.

Так, для того, аби вивести нерухомість з-під важкої руки Фонду ГВФО було використано давно апробований метод. Наприклад, ТОВ «Жуляни», яке віддало в заставу «Єврогазбанку» свій готель, потім через підставну фірму позичило саме в себе гроші, саме собі не віддало, ініціювало своє банкрутство, сформувало комітет кредиторів і в рахунок погашення боргу саме собі продало своє майно. Придумано, начебто хитро, але вся ця схема «яйця виїденого» не варта, якщо працівники органів юстиції в особі державних виконавців і реєстраторів не внесуть до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідні записи про скасування одного іпотечного обтяження й запровадження іншого. Такі люди були знайдені, так само, як були знайдені судді господарських судів, які після кожної «правильної» реєстрації постановляли не менш «правильні» ухвали в забезпечення різноманітних «сміттєвих» позовів, які до вирішення справи по суті забороняли будь-кому вносити зміни в реєстри. Очевидно, А. Лопушанській у своєму підкомітеті Верховної Ради байдики не бив.

Попри це ліквідація «Єврогазбанку» хоча й зі скрипом, але йшла, і в квітні 2019 року готель «Роял Конгрес», розташований на вулиці Молодогвардійський, 32 в Солом’янському районі Києва, був проданий з аукціону за 39 мільйонів фінансовій компанії «Горизонт». На перший погляд малувато як для семиповерхового офісно-готельного торгівельно-розважального комплексу з 205-ма номерами для проживання, трьома великими конференц-залами й чотирма трохи меншими навчальними-приміщенням, але інших потенційних учасників торгів відлякувала перспектива вкласти ще більші гроші в те, аби встановити реальний контроль над придбаним активом.

І такі побоювання були зовсім не безпідставними: саме в цій ситуації опонентом «щасливого» покупця стало ТОВ «Міжнародна компанія з управління нерухомістю», юридичною адресою якого значилося Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, місто Лондон. Попри свою закордонну «прописку» це насправді була повністю підконтрольна А. Лопушанському фірма-пустушка, якій було відведено роль такого собі добросовісного набувача, який стягував, нібито, належне їй на законних правах майно, придбане через десяті руки в збанкрутілого ринка «Жуляни».

Реєстраційна махінація

Усе це була, так би мовити приказка, а тепер підходимо до головного. Протягом 31 жовтня – 1 листопада 2019 року один державний виконавець і два приватних нотаріуси внесли до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно низку записів, внаслідок яких офіційним власником «Роял конгрес» стала вже не ФК «Горизонт», а згадана вище лондонська фірма. Після цього зловмисники теоретично могли зайти до службових кабінетів готелю, поставити директором свою людину, завести новий менеджмент і охорону, а працівникам поліції, які приїдуть за викликом законного власника, показати виписку з реєстру.

Зовні це мало би вигляд рейдерського захоплення, але колишні власники на таке не зважилася. Принаймні подібні повідомлення в інформаційному просторі помічені не були. Невідомо на що взагалі розраховувала компанія Івченка–Лопушанського після того, як останній після чергових парламентських виборів перестав бути народним депутатом. Не виключено, що ці люди самі стали заручниками своїх високооплачуваних юридичних консультантів і вже не можуть дати задній хід, тобто вже «хвіст» крутить собакою, а не навпаки. Як би там не було, але подальші події показали, що команду цих юридичних консультантів складали люди метиковані й спритні.

У нашій країні, як відомо, незаконні реєстраційні дії можна скасувати двома способами: в адміністративному або судовому порядку. Другий спосіб дуже розтягнутий у часі, до того ж, є великий ризик помилитися юрисдикцією – були випадки, коли позивач вигравав справу в першій і другій інстанціях, а Верховний Суд потім усе скасовував, оскільки спір про законність дій державного реєстратора, яким є, зокрема, й приватний нотаріус, належало вирішувати в порядку не адміністративного, а якогось іншого – цивільного чи господарського судочинства. Що ж стосується першого з названих способів, то в цьому випадку можна подати скаргу до Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення (дії або бездіяльність) державного реєстратора, яка розгляне її значно швидше, але й тут є свої «підводні камені»: зазначений орган не вправі розглядати скарги в тих ситуаціях, коли в пов’язаних зі скаргою подіях є невирішений судовий спір.

Махінатори це врахували й для того, щоби такий спір існував у природі, загадана вище «Міжнародна компанія з управління нерухомістю» в лютому 2020 року подала до Господарського суду Києва не один, а два позови (справи №  910/1616/20 і № 910/2296/20), відповідачами в яких була не лише Фінансова компанія «Горизонт», а й ті самі виконавці та нотаріуси, які вчиняли реєстраційні дії на користь самого ж позивача. А в заяві про забезпечення позову позивач просив заборонити будь-кому, а особливо Міністерству юстиції, вносити будь-які зміни в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно стосовно готелю «Роял Конгресс». Така заборона була накладена ухвалою Господарського суду Києві від 6 лютого 2020 р. у справі № 910/1616/20.

Міністерство юстиції на цю ухвалу, звичайно ж, начхало й за результатами розгляду скарги ФК «Горизонт» 28 квітня 2020 року видало наказ за підписом очільника відомства Дениса Малюськи, яким скасовувалися всі оскаржувані реєстраційні дій та відновлювався статс-кво щодо «Роял Конгресу», а виконавцям і нотаріусам, які їх вчинили, в порядку притягнення до юридичної відповідальності, , був кому заблокований, а кому й узагалі анульований доступ до реєстрів.

У першій інстанції Мін′юст програв

Згадана нотаріус Ганна Чередниченко потрапила до числа тих, кому він був анульований, але вона не розгубилася й дуже швидко оскаржила цей наказ, але не весь, а лише в частині анулювання їй доступу до реєстру, в Одеському окружному адміністративному суді. Разом із позовною заявою також була подана й заява про забезпечення позову, якою вона просила зупинити дію спірного пункту наказу до завершення розгляду справи по суті, але суд своєю ухвалою від 18 травня 2020 р. відмовив у її задоволенні. Проте через деякий час суддя Леонід Свида, якому потрапила на розгляд ця справа (420/4037/20) змінив своє ставлення до цієї пані, очевидно, сприйнявши за чисту монету її версію про те, що неправильні дії вчинила не вона, а від її імені хакери.

Так, у своїх заявах позивачка написала, що жодних дій у реєстрі щодо готелю вона особисто не здійснювала, а про наявність такого запису в ньому, здійсненого невідомими особами від її імені, вона дізналася тільки в січні 2020 року з позовної заяви ТОВ «Міжнародна компанія з управління нерухомістю», яка була направлена їй та іншим співвідповідачам Солом`янським районним судом Києва разом із судовою повісткою по справі. Дізнавшись про наявність такої реєстраційної дії, здійсненої від її імені, позивачка одразу ж подала заяву до Приморського відділу поліції Одеси, відомості про яке, хоч і не з першого разу, але за наполяганням Одеської місцевої прокуратури, все ж таки були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Крім того, Г. Чередниченко зверталася й до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи» з листом, в якому повідомляла про виявлення нею факту «несанкціонованого» доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з використанням її особистого електронного цифрового підпису й паролю доступу до реєстру невідомими особами та просила припинити їй доступ до всіх електронних реєстрів до моменту отримання нового захищеного носія особистого ключа та нового сертифіката.

У подальшому, як свідчать матеріали справи, позивачка придбала новий комп`ютер та новий, більш захищений, криптографічний носій особистого ключа, які 4 лютого 2020 р. інженером «Національних інформаційних систем» були підключені до автоматизованих систем Міністерства юстиції України. Особливу увагу Г. Чередниченко просила суддів звернути на той факт, що в той же день, 4.02.2020 р., тобто за два тижні до того, як ФК «Горизонт» подала свою скаргу до МЮУ, вона офіційним листом повідомила Південне міжрегіональне управління МЮУ про виявлені факти втручання невідомих осіб у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно з використанням її електронного цифрового підпису та паролю доступу до реєстру, а також про здійснені нею у зв`язку з цим заходи.

Та й це ще не все – в доданих до заяви матеріалів суддя прочитав, що Г. Чередниченко в травні 2020 р. звернулася до підпорядкованого Мін’юсту Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення експертизи телекомунікаційних систем, а той своїм висновком від 27.05.2020 р. фактично підтвердив факт «несанкціонованого» доступу до сервера ДП «Національні інформаційні системи» від імені позивачки.

Виходячи з цих та інших мотивів, суддя Л. Свида ухвалив рішення задовольнити позов і скасувати наказ Мін′юсту, правда не повністю, а лише в тій його частині, яка стосувалася саме анулювання доступу Г. Чередниченко до згаданого реєстру. Цей вердикт може бути оскаржено в суді апеляційної інстанції, але є вагомі підстави припускати що й там позивачка зустріне прихильне до себе ставлення, оскільки незадовго до ухвалення рішення Одеським ОАС, а саме 7 липня, П’ятий апеляційний адміністративний суд, скасувавши згадану вище ухвалу ООАС від 18.05.2020 р., задовольнив заяву Г. Чередниченко про забезпечення позову й зупинив дію наказу МЮУ. Тож тепер ця пані знову може вносити записи про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Уроки минулого

Як завершиться дана справа в судах подальших інстанцій нині навряд чи хтось може вгадати, а тому ми розповімо про іншу справу, в якій також зустрічаються словосполучення «несанкціонований доступ до державних реєстрів» і «криптографічний носій особистого ключа», тільки яка вже пройшла всі три інстанції й завершилася на користь державного реєстратора, який успішно оскаржив наказ МЮУ про анулювання йому доступу до держреєстрів.

Герой цієї історії – приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Андрій Чичила. У 2016 році до компетентних органів надійшов сигнал про те, що поки цей пан проводить літню відпустку за кордоном, хтось від його імені видає людям нотаріально засвідчені заяви батьків про згоду на виїзд дитини за кордон. Прикарпатська поліція відкрила з цього приводу кримінальне провадження, інформація підтвердилася, після чого з органів прокуратури до органів юстиції надійшла пропозиція вжити передбачені законом заходи реагування.

Спеціально для цього сформована комісія Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області у березні 2017 р. провела перевірку, в ході якої А. Чичила категорично все заперечив, заявивши, що всі заяви нотаріально посвідчував саме він і ніхто інший. Та коли йому показали копії всіх сторінок його закордонного паспорта, а також листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, які неспростовно свідчили про те, що саме в ці дні його в Україні не було, він змінив тактику й заявив, що замість нього незаконні нотаріальні дії вчиняла та використовувала несанкціонований доступ до державних реєстрів його помічниця Тетяна Маруда.

Далі події розвивалися дуже стрімко: помічниця написала до поліції явку з повиною, і вже в липні 2017 р. уклала з прокурором угоду про визнання винуватості, в якій погоджувалася за злочині, передбачені статтями 358 і 361 Кримінального кодексу України, отримати покарання у вигляді 70 тисяч гривень штрафу з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності на строк один рік. 23 серпня того ж року ця угода була затверджена вироком Івано-Франківського міського суду, 23 вересня набрала законної сили, а ще через місяць внаслідок застосування закону про амністію їй були наполовину зрізані і сума штрафу, і строк позбавлення спеціального права.

Таким чином, коли 27 жовтня 2017 року Вища кваліфікаційна комісія нотаріату вирішувала питання про анулювання Андрію Чичилі свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю, в нього в активі був судовий вирок, який уже набрав законної сили й мав свідчити, що, мовляв, «це не я – це все вона». Попри це рішенням комісії та наказом Мін’юсту його свідоцтво все ж таки було анульовано.

Цей наказ ним було оскаржено до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, який у задоволенні позову відмовив (справа № 809/1649/17), пояснивши позивачеві, що його позбавили права на професію не за несанкціонований доступ до реєстрів і не за підроблення документів, а за порушення законодавства про порядок ведення нотаріальної діяльності. Так, після повернення з-за кордону і прибуття до свого офісу, він одразу ж повинен був виявити як нестачу бланків, так і те, що хтось від його імені вносив зміни до баз даних Міністерства юстиції. Одразу ж після цього він повинен був повідомити Головне територіальне управління юстиції та органи внутрішніх справ, після чого всіляко сприяти їм у проведенні службової перевірки та оперативно-розшукових заходів. А раз не зробив, значить не гідний займатися в подальшому нотаріальною діяльністю.

Інакше на цю ситуацію подивилися судді Львівського апеляційного адміністративного та Верховного судів. На їх думку, діями нотаріуса А. Чичили не було заподіяно жодної шкоди інтересам держави, громадян чи підприємств, установ, організацій. А за відсутності такої шкоди Законом України «Про нотаріат» не передбачене анулювання свідоцтва, навіть за наявності встановлених фактів порушень законодавства про нотаріальну діяльність. Виходячи з цього позов було задоволено, а наказ Міністерства юстиції скасовано.

Юрій Котнюк