Новий закон про Конституційній Суд: переваги і недоліки

Прийнятий закон зберігає можливість політичного тиску на суддів, вважає експерт Центру політико-правових реформ

Реалізуючи конституційні зміни в сфері правосуддя від 2 червня 2016 року, парламент лише 13 липня 2017 року прийняв нову редакцію Закону «Про Конституційний суд України». Для повноцінної діяльності цього суду відповідно до положень Конституції, цей закон повинен був з’явитися ще 30 вересня минулого року. Однак він так і не реалізував повною мірою реформаторські новели Основного Закону і, ймовірно, в осяжному майбутньому не дасть можливості надати КСУ нову якість і не посилить його здатність захищати Конституцію.

Варто сказати кілька слів про реформування Конституційного Суду в історичному аспекті. Модель Конституційного суду України була закладена ще в початковій редакції Основного Закону 1996 року й не змінювалася протягом двадцяти років. В реаліях України ця модель так і не змогла забезпечити незалежність КСУ й уберегти його від спокуси обслуговувати перехідні політичні інтереси. Найбільш яскраво це проявилося при Януковичі, якому незабаром після отримання президентського поста в 2010 році вдалося використати Конституційний Суд для істотного розширення своїх повноважень через повернення до первісної редакції Конституції, що діяла до реформи 2004 року. Для тиску на суд тоді вдавалися до двох прийомів: невмотивованим звільнень на підставі, нібито, порушення присяги й призначень політично лояльних суддів. У зв’язку з втечею Януковича в після масових протестів громадян України (Революції Гідності) на початку 2014 року терміново виникла необхідність відновити конституційну легітимність і провести конституційну реформу. Доля Конституційного суду стала логічною частиною цього виклику. Після повернення Конституції до редакції від 8 грудня 2004 року, Верховна Рада звільнила тих суддів КСУ, призначених за квотою парламенту, які в 2010 році голосували за зміну Конституції. В той же час судді, призначені в КСУ Президентом і з’їздом суддів, залишилися на колишніх посадах. 2 червня 2016 року не вдалося внести до Конституції зміни, які повинні були забезпечити незалежність судової гілки влади й реформування конституційного судочинства.

Нарешті 13 липня цього року ми отримали імплементацію конституційних новел, що стосуються Конституційного Суду. Однак законодавці зробили так, щоб шанси посилення конституційного судочинства в результаті конституційних змін виявилися мінімальними. При цьому судді КСУ, призначені за квотами Президента та з’їзду суддів, які в 2010 році голосували за зміну Конституції, так і не були звільнені з посади за порушення присяги.

Ось лише деякі основні, на наш погляд, недоліки прийнятої Радою редакції закону.

По-перше він не встановлює порядок проведення відбору кандидатів на посаду судді КСУ на конкурсній основі, як того вимагає нова ч. 3 ст. 148 Конституції. Фактично прописаний в законі порядок відбору кандидатів на посади суддів Конституційного Суду (призначення через висування одним із суб’єктів, Парламентом, президентом, з’їздом суддів) не дуже відрізняється від нині діючого. За новим законом відбір кандидатів здійснюється кожним суб’єктом самостійно через свої конкурсні комісії (в парламенті — через профільний комітет) і полягає в прийнятті заяв від кандидатів, оприлюднення їх автобіографій і мотиваційних листів, вивченні документів і відомостей, наданих кандидатами, співбесіди з ними, а також складанні списку кандидатів, рекомендованих на посади суддів КСУ. Описана процедура відбору не містить конкурсних елементів і не дозволяє виявити найбільш гідних із них. Тобто, практику призначення в КСУ політично лояльних суддів новий закон навряд чи змінить.

По-друге закон не містить роз’яснення такої нової підстави для звільнення суддів Конституційного Суду, як вчинення ними істотного дисциплінарного проступку, грубого або систематичного нехтування своїми обов’язками, несумісного зі статусом судді КСУ, або виявлення його невідповідності займаній посаді. У законах немає ні визначень перерахованих понять, ні критеріїв їх застосування. Тому практика невмотивованих звільнень суддів цілком може бути продовжена вже на цій підставі, як це було зі звільненнями суддів КСУ із формулюванням «за порушення присяги». Хіба що сьогодні це буде робитися через Конституційний Суд України, оскільки повноваження звільнення суддів перейшли до самого КСУ. Так що й другий важіль впливу на неугодних конституційних суддів залишається. Тож уже цього цілком достатньо, аби зберегти сьогоднішнє залежний стан конституційного судочинства.

Однак є ще один недолік закону, який несе загрозу для реформи державної служби в цілому.

Закон виводить частину працівників секретаріату Конституційного Суду з-під дії нового Закону «Про державну службу» без будь-яких для цього об’єктивних передумов. Це слід розцінити як наступ на реформу державної служби. Керівник секретаріату КСУ, його заступники — це посади державної служби категорії «А». Згідно ключовою складовою реформи держслужби в Україні, особи на такі посади призначаються за конкурсом. Однак згідно ст. 44 закону керівника секретаріату, а також його заступників, призначає на посаду й звільняє з неї суд за поданням голови суду. Як бачимо, конкурс знову відсутній тож відкривається можливість у майбутньому іншими спеціальними законами по аналогії вводити такі ж «особливості» для призначення державних службовців інших держорганів.

Щодо переваг прийнятого Закону, то головною з них, за нашою думкою, є власне його існування, яке вирішує перш за все такі проблеми:

1. Закриваються п’ять вакантних суддівських посад в КСУ. Закон відкриває можливість для призначення на них нових суддів (проте, як зазначалося вище, допускає політичний вплив на процес призначення).

2. Розблокує діяльність КСУ щодо виконання його нових повноважень (розгляд конституційних скарг і перевірка конституційності питань, які виносяться на всеукраїнський референдум за ініціативою громадян). При цьому інститут конституційної скарги, на наш погляд, обмежується в частині юридичних осіб публічного права. Також передбачений на подання конституційної скарги термін усього в 3 місяці (після винесення остаточного судового рішення) є занадто маленьким. На цій же підставі можна припустити, що переважна більшість конституційних скарг, які вже подані в КСУ, не розглядатиметься через недотримання цього терміну.

Юлія Кириченко, експерт Центру політико-правових реформ

Джерело: ЛІГА.net