ОРГАНІЗОВАНА ЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ: ВІД ПРИМІТИВІЗМУ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВИТОНЧЕНОСТІ   (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду)

 

Шостого травня виповнюється 30 років з Дня заснування Спеціальної служби по боротьбі з організованою злочинністю (Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю (ГУБОЗ).

Отже, ювілей. У зв’язку з цим пропонуємо статтю доктора юридичних наук Олени Бусол, полковника міліції у відставці, проходила службу в Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю ГУ МВС України в Сумській та Київській областях, заступника начальника відділу – керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України, та кандидата юридичних наук Богдана Романюка – генерал-лейтенанта міліції у відставці, екс-першого заступника начальника Головного слідчого управління МВС України та керівника Управління МВС України в Львівській області. Працював на керівних посадах у Координаційному комітеті  по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, керівник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України.

Цим самим автори у статі реанімують проблему організованої злочинності в Україні, про яку, на їх переконання, уже всі давно забули, а точніше вдають, що її уже, нібито, не існує й ніхто про неї уже практично не згадує.

 Реконструюючи розвиток організованої злочинності та боротьби з нею, Олена Бусол і Богдан Романюк, зазначають, що деякі українці, особливо – молодь, вже не пам’ятають  про існування цього соціального явища в примітивному вигляді, проте воно не зникло, а, навпаки, організована злочинність досягла свого професійного рівня, стала замаскованою, ешелонованою, міцно вкоріненою у владні структури, в тому числі правоохоронні органи, забезпечивши собі захист, та діє нині  відкрито, зухвало через глибокі корупційні зв’язки. Отже, якщо організована злочинність  спочатку, в основному, займалася придбанням капіталу, потім – рвалася до влади, то сьогодні прагне керувати державою. 

На початку розбудови незалежної України організовані злочинні угруповання вдавалися до тяжких злочинів, зокрема вбивств на замовлення своїх конкурентів. При об’єктивному примітивізмі тодішніх організованих злочинних груп професіонали у владі створювали такі потужні інституції, як Координаційний комітет  по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, ГУБОЗ.

Автори наводять ряд прикладів  яскравих проявів теперішньої організованої мафії. Ось деякі з них. В українській державі є Антимонопольний комітет України — державний орган із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту від конкуренції у підприємницькій діяльності. Одночасно, не є секретом у світі, що деякі «господарі» захопили 70 % економіки України. Це контрастує з політикою США, де всім відомий Білл Гейтс  створив завдяки своєму розуму цілу імперію, але його компанію розділили на частини, тому що вона в певний час стала монополістом.

Інший приклад – на всіх українських автозаправних станціях сьогодні ми бачимо одну й ту саму ціну,  що вказує на ознаки монопольної змови олігархів, які рвуться до влади через своїх ставлеників у парламенті. Бо вони ще на початку 90-х років засвоїли та навчили своїх дітей та онуків: щоб керувати економікою, треба очолити державу.  

 

 

Від артілей до політизованої структури закритого типу

 

Організована злочинність в Україні має давнє походження та пройшла півстолітній шлях від примітивізму до професійності. На кожній стадії свого розвитку організована злочинність трансформувалася та змінювала сутність.

Стадія зародження та формування організованої злочинності – це період перебування України у складі СРСР у 40-х–50-х рр. минулого століття, раніше – спостерігалася лише професійна злочинність, яка має свою тривалу історію.  Наприкінці 1950-х–1960-х рр. діяльність організованої злочинності починає виливатися в створення нових економічних структур – різних артілей, мета яких – незаконне збагачення. Зокрема, показовою у цьому плані була артіль «Трудівник» у Львівській області. У 1961 р., у результаті розслідування прокуратурою області, ряд працівників цієї організації було арештовано за розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах, із яких 8 чоловік було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу. Значною мірою цеховики сімдесятих–вісімдесятих відрізнялися від своїх попередників – тих самих «крамарів», яких так презирливо називали в пресі, та яких влада безжально знищувала на початку шістдесятих років. До складу артілі «Трудівник» входило близько дев’ятнадцяти осіб. Діяльність артілі підпадала під категорію ідеологічно шкідливих явищ, але в ті часи, в глибинці, якою вважалася Львівщина, завжди можна було дозволити собі більше «вольностей з законом». Виробництво одягу та аксесуарів трудовою артіллю навіть не можна було назвати підпільним, адже деякі речі шилися цілком легально. Приховували від держави артільники лише обсяги свого успішного виробництва.

Бізнес дуже швидко став не просто рентабельним, а дуже вигідним і прибутковим. У 1961 р. вся група з дев’ятнадцяти осіб була заарештована. Й хоча інкримінували їм статті, пов’язані з розкраданням, в реальності ж усе було не зовсім так. Просто для успішної підприємницької діяльності в СРСР не тільки не існувало правової бази, а й сама можливість збагачення приватно в корені суперечила соціалістичній економіці. На суді «артільщиків» звинуватили в розкраданні державних коштів в особливо великих розмірах – на суму майже в два мільйони рублів. В результаті, половина складу артілі (вісім осіб) були засуджені до розстрілу, хоча й виготовляли продукцію в офіційно зареєстрованої артілі, тобто їх діяльність була санкціонована державою – сировину, з якої виготовлялися плащі та костюми, артільники офіційно закуповували на складі.

Саме з часів запровадження Нової економічної політики в законодавчій базі СРСР залишилися неліквідованими лазівки, які дозволяли займатися приватним виробництвом. Психологія тих людей і методи їхньої роботи значно відрізнялися від психології і методів цеховиків більш пізньої пори. На зміну артільникам згодом (у період «застою») прийшли цеховики, які сировину придбали фактично шляхом розкрадання державної власності, адже дозвільної бази для приватного виробництва в той час у СРСР не існувало. Проте, цеховиків усвідомлення криміногенності їх дій так само не зупиняло.

На етапі 1970–1980-х рр. організована економічна злочинність вже застосовує як інструмент – корупцію, у тому числі у вищих органах державної влади. Широковідомими є кримінальні провадження щодо деяких високопосадовців СРСР, керівників Узбекистану та інших середньоазіатських республік. Тому є закономірним, що в листопаді 1985 р. вперше на Колегії МВС СРСР було визнано наявність організованої злочинності в державі.

Стадія системного накопичення первинного капіталу

 Кінець 1980– початок 1990-х років характеризується запровадженням в СРСР так званої «перебудови», яка була пов’язана з деякими послабленнями в державному управлінні, у тому числі в галузі економіки та фінансів. Громадянам законодавчо було дозволено створювати приватні кооперативи з різних видів діяльності. Кооперативи ці звісно не мали будь-якої належної матеральної бази та сировини, тому їх керівники вступали в неправомірні зносини з державними підприємствами, банками та використовували їх ресурси для своєї діяльності й збагачення. Правоохоронним органам під виглядом створення сприятливих умов для розвитку цих нових економічних чи фінансових установ тривалий час було категорично заборонено проводити перевірку їх діяльності. Широкого розквіту набули рекет, спекуляція, обмін валют тощо. З іншого боку, в цей час відбувся нічим не обґрунтований різкий сплеск цін на товари широкого вжитку, що призвело до зубожіння широких верств населення. Окрім цього, більшість громадян втратили чесно зібрані грошові заощадження в ощадних касах. Усе це тривало в період неконтрольованого розвитку кооперації, державної промисловості. Тоді ж була ліквідована державна монополія на зовнішню торгівлю, виробництво алкоголю тощо.

Нераціональні реформи, вже в незалежній Україні, також не могли створити надійного захисту від діяльності організованих злочинних угрупувань, а лише, навпаки, – сприяли їм. Як зазначають дослідники, саме цим періодом датовані перші прояви зрощування кримінальних злочинних елементів зі злочинцями в галузях економіки і фінансів. Це призвело до появи «тіньової» економіки, «білокомірцевої» злочинності, також розпочався процес втягування в злочинну діяльність окремих працівників державного апарату та правоохоронних органів. Саме в цей час ще розрізненні злочинні групи починають накопичувати первинний капітал і професійний потенціал.

У зв’язку з такою ситуацією, у 1985 р. в структурі МВС України були створені перші підрозділи боротьби з організованою злочинністю та спеціальний міжвідомчий орган – Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю. На той час правоохоронним органам вдалося суттєво вплинути на прояви організованої злочинності, але, в основному, це стосувалося організованих груп кримінального спрямування, які займалися рекетирством та іншими формами здирництва. Були викриті та притягнуті до кримінальної відповідальності відомі організовані злочинні групи «Авдишева», «Киселя», «Савлохи» та ін. Водночас це був період, коли появилися перші спроби відмивання коштів незаконного збагачення. Але новостворенні правоохоронні органи незалежної України, у цей період, ще не були, через неналежну кваліфікацію, достатньо ефективними у впливі на справжню організовану злочинність, у середовищі якої відбувалися значні трансформаційні процеси й вона підвишувала свою «кваліфікацію». На заваді було й чинне кримінальне законодавство. Воно спонукало правоохоронців лише на викриття найнижчих ланок організованої злочинності.

Перерозподіл великої суспільної власності в Україні

Це період від 2000 до 2010 рр., коли відбувалися другий і третій етап приватизаційного процесу. Перший етап приватизації з використанням приватизаційних цінних паперів – майнових сертифікатів, був відволікаючим маневром (перебудови суспільної свідомості:  соціалізм – капіталізм) у вигляді м’якого переходу до великої приватизації промислового комплексу держави. Цей період характеризується відсутністю будь-якої системної правової регуляторної політики, підтримки державних підприємств і доброчесних підприємців.

Стадія вкорінення представників організованої злочинності в державні органи влади та управління,

що відбувалося з метою впливу на суспільно-економічні процеси в державі для забезпечення надійного прикриття від кримінального та інших видів переслідувань за подальшу неправомірну діяльність з накопичення надприбутків, розпочалася після фінансово–економічної кризи, послаблення приватизаційного процесу (2010 р.), що, в свою чергу, призвело до  гальмування та зменшення надходжень від приватизації в бюджет.

Скориставшись своїм впливом на управлінські процеси в державі та стан її недосконалого управління економікою та фінансами, організована злочинність на новій основі об’єднує свої зусилля з метою корисливо-насильницького впливу на них. Організовані кримінальні структури стали більш ієрархічними, глибоко законспіровані та отримали своїх корумпованих лідерів, Сьогодні вони є й у владі і прагнуть до розширення масштабів своєї протизаконної діяльності, в тому числі за межами України. Організована злочинність інтегрується до високоприбуткових галузей економіки та фінансової сфери, що несе реальну загрозу національній безпеці України.

Така трансформація цього соціального негативного явища призвела до того, що в Україні не має об’єктивної інформації про масштаби організованої злочинності та рівень корупції в сфері економіки та фінансів. Систематичне порушення економічних ринкових законів і правових норм переслідує лише одну мету – подальше неправомірне накопичення капіталу й непомірне незаконне збагачення. Відбулася зміна напрямів діяльності організованих злочинних угрупувань, у результаті чого частина тіньової економіки стала елементом симбіозу злочинних і легальних економічних структур. Набуло широких масштабів організоване розкрадання державних матеріальних, зокрема природних, ресурсів та фінансових коштів, про що свідчили кримінальні провадження в Україні. Отримані незаконні доходи відмиваються через складну систему фіктивних оборудок і банківських операцій та осідають на рахунках у зарубіжних фінансових структура або відтак повертаються в Україну як нібито інвестиції чи використовуються для скуповування нерухомості. Вважається, що нині банківська система України стала великою монополізованою та політизованою структурою закритого типу і не передбачає прозорої й відкритої фінансової звітності, створення комітетів аудиторської перевірки та контролю можливих результатів фінансових ризиків. Закритість банківської діяльності, недотримання принципу соціальної відповідальності більшою мірою сприяє спекулятивним оборудкам і швидким надприбуткам.

За різними оцінками, за період від 1991 р. і до сьогодні з України виведено в офшори понад 150 млрд дол. Через використання офшорів наша держава втрачає 200–300 млрд грн. щороку — приблизно третину бюджету країни. І це в той час, коли Україна постійно випрошує в міжнародних фінансових установ по фінансове кредититування. Отже, ці величезні фінансові ресурси, а також кошти банків та інших фінансових установ не виконують належним чином своєї основної функції – кредитування економіки нашої держави.

Перша офіційна констатація наявності організованої злочинності

в Україні

На питання, з чого все починалося, ознайомим читачів з тезами доповіді щодо стану проблем боротьби з організованою злочинністю та тіньовою економікою 1995 р.  Так, 1 лютого 1995 р. на «круглому столі» в конференц-залі УНІАН Українським центром економічних і політичних досліджень був представлений аналітичний звіт про тіньову економіку та організовану злочинність в Україні та проблеми боротьби з ними. Доповідь представили керівник ради експертів УЦЕПД Олександр Разумков, який раніше обіймав посаду першого помічника Президента України, Юрій Гаврилов – генерал-майор СБУ, у минулому помічник Леоніда Кучми з питань держбезпеки, Олександр Пасхавер – позаштатний радник президента з економічних питань, Володимир Сіденко – завідувач відділом Інституту світової економіки і міжнародних відносин, що виконував раніше обов’язки наукового консультанта Президента з питань зовнішньоекономічної діяльності. Це була перша спроба недержавної організації надати узагальнюючу оцінку «кримінальному постсоціалістичному диву», запропонувати варіанти його «врегулювання».

У період з липня 1994 по січень 1995 р. жодній із проблем не приділялося стільки уваги керівництвом України, як протидії мафіонізаціі суспільства. Все це, безумовно, сприяло мобілізації громадської думки, створювало несприятливе суспільне середовище для діяльності «п’ятої влади».

Політичні декларації підкріплювалися і практичними кроками. Було підсилено правові основи діяльності правоохоронних органів у цій сфері. Один з перших указів Президента того часу був присвячений саме цим проблемам. Вживалися й необхідні організаційні заходи. Враховуючи недостатні кадрові, фінансово-матеріальні, правові можливості окремих органів правопорядку, можливість тиску на них високих посадових осіб, а також безпосередній зв’язок частини правоохоронців з криміналітетом, ставка була зроблена на спеціальні міжвідомчі оперативно-слідчі групи при Генеральній прокуратурі України. Ці групи почали слідчі та оперативно-пошукові дії, в тому числі по майже 50 резонансних справах, в яких фігурували представники вищих ешелонів влади. Тільки в Києві у 1994 р. було виявлено 31 організовану злочинну групу, якими було вчинено 54 злочини, серед яких – шахрайство, розкрадання в особо великих розмірах, розбійні напади, хабарництво, вбивства.

«Злочинний елемент» все більше нахабнішав, все активніше протидіяв силам правопорядку, в тому числі із застосуванням вогнепальної й холодної зброї. Таким чином злочинний світ оголосив справжню війну суспільству, державі, правоохоронцям. За 1991–1994 рр. в Україні від рук озброєних злочинців при виконанні службових обов’язків по боротьбі зі злочинністю та охороні правопорядку загинуло  110 та було поранено 1 481 працівника органів внутрішніх справ.

 

 

Зазначені заходи «нової влади» знаходили підтримку практично всіх верств населення, впливових політичних сил, засобів масової інформації, створювали реальні умови для очищення державних інститутів від корупції та зловживань, оздоровлення суспільства в цілому. Тридцятого січня 1995 р. відбулося розширене засідання Координаційного комітету по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією при Президентові України. На цьому засіданні були підбиті перші підсумки оголошеної антикримінальної «війни», вперше пролунали незадовільні оцінки її заходів. Поряд з досягненням конкретних позитивних результатів виявилися певні прорахунки, дефіцит ресурсів, які могли бути спрямовані на реалізацію поставлених завдань, а головне – відсутність всебічного й повного уявлення про явища, з якими зіткнулося українське суспільство, нерішучість усіх ешелонів влади в здійсненні практичних антикримінальних заходів.

Певне уявлення про тодішні масштаби кримінального сектора економіки дали й офіційні заяви керівників українських правоохоронних органів. Так, глава СБУ В. Радченко стверджував, що 40–50% фінансового капіталу в Україні має тіньове походження. Заступник міністра внутрішніх справ Ю. Вандін тоді ж заявляв, що валютний обіг тіньових структур складав від 8 до 10 млрд. дол США («Фінансова Україна», 25.07.1995 р.). Віце-прем’єр-міністр В. Дурдинець прокоментував, що за 9 місяців 1995 р. з України по бартеру вивезено товарів на 1,98 млрд дол США. Більше 1 млрд. дол – залишилося за кордоном («Голос України», 25.11.95 р.). Ці та інші непрямі показники свідчать, що кримінальний сектор тіньової економіки мав значну вагу і, на думку окремих фахівців, становив не менше половини її обсягів.

Висновки з аналізу тіньової економіки в Україні в буремні 90-ті

1. Держава втрачає можливості реального управління економікою, оскільки більше половини економічної діяльності має неофіційний характер, не потрапляє під дію державно-правових регуляторів. Центральні органи влади не володіють об’єктивними макроекономічними показниками. Так, наприклад, вважається, що в 1994 р. валовий внутрішній продукт становив 38,9% від ВВП 1989 р. Реально він становив 74,3%. Це деформує уявлення, в тому числі і державного керівництва про об’єктивний стан економіки, ускладнює формування ефективної економічної політики.
2. Тіньова економіка руйнує економічну систему держави. Сконцентрований тут капітал не спрямовується на інвестування національного виробництва, не може бути використаний для підтримки соціальної інфраструктури, об’єктивно сприяє зростанню податкового пресу, що в свою чергу, ще більший об’єм економіки заганяє в тінь.
3. Тіньова економіка має антинаціональний характер, заважає утворенню крупного легального національного капіталу. Основні вільні фінансові ресурси, сформовані в цьому секторі, направляються за кордон для їх збереження. Національна економіка виснажується, й одночасно інвестує економіки інших країн. За експертними оцінками з 1991 по 1995 рр. з України нелегально було виведено 15 – 20 млрд дол США. Тіньова економіка створює певний інвестиційний вакуум, який буде заповнюватися іноземним капіталом, і в першу чергу з країн СНД. Це не тільки поставить національну економіку під значний зовнішній вплив, але, безумовно, матиме серйозні політичні наслідки.
4. Тіньова економіка розбещує суспільство. Вона деформує свідомість людей, привчає ігнорувати встановлені державою правила, веде до правового нігілізму. Нові ринкові відносини ототожнюються в суспільній свідомості з протиправною діяльністю, що формує психологічний опір реформам.
5. Тіньова економіка є економічною й фінансовою базою утворення паралельній державі інфраструктури влади.

Час коли прибутковішим бізнесом стала політична влада

Враховуючи зазначене, слід усвідомити, що політична влада того часу не могла завдати нищівного удару по «п’ятій владі», не обмеживши масштаби тіньової економіки і, особливо, її кримінальної частини. У свою чергу, тіньова економіка не може бути локалізована зусиллями правоохоронних органів або внаслідок одноразової політичної або економічної кампанії будь-якого рівня активності.

Обсяги тіньової економіки можуть бути зменшені лише в результаті здійснення глибинних загальноекономічних реформ, корінних змін в існуючому економічному режимі. Це підтверджує й практичний досвід діяльності тодішньої «нової влади». Так, скасування квот і ліцензій у зовнішньоекономічній діяльності, фіксування валютного курсу карбованця, вирівнювання внутрішніх цін і цін на міжнародному ринку на ряд видів продукції фактично ліквідували цілі сфери, де формувалися надвеликі тіньові капітали, а держава, національна економіка втрачали відповідні ресурси.

Перша група згаданих змін пов’язана з ліквідацією транзитного стану колишньої загальнодержавної власності. Реально нею розпоряджалися керівники підприємств, міністерств і відомств, регіональна еліта, представники вищих ешелонів держави, в тому числі накопичуючи за її рахунок власний капітал. Саме тому в Україні найбільш прибутковим бізнесом стала політична влада.

У доповіді наводилися суми капіталів, нелегально вивезених за кордон. Це приблизно 15–20 млрд дол. США, що є реальними фінансовими ресурсами «п’ятої влади». За повідомленням заступника голови СБУ А. Бєляєва, 60% капіталу знаходяться в руках кримінальних структур.

За даними ФБР США, в 1992–1993 рр. тільки організовані злочинні угруповання (мається на увазі – рекетирсько-кримінальні групи) країн СНД незаконно вивезли на Захід понад 15 млрд дол. США. Для порівняння можна відзначити, що сумарний бюджет Генеральної прокуратури, СБУ та МВС України на 1996 р. передбачався в розмірі 79,7 трлн. крб., або близько 400 млн дол США.

«П’ята влада» встановила свою «податкову систему». За оцінками СБУ, 90% фірм знаходилося під впливом злочинних угруповань. Мафія здійснювала тотальний контроль над комерційною і, значною мірою, – над державною торговою мережею. У зв’язку з тим, споживач був змушений платити на 20–30% дорожче за товари та послуги … Народ за свій рахунок фактично утримував дві паралельні влади – легітимну і кримінальну.

 

(продовження в наступному номері: «Частина 2. Організація і методи боротьби з організованою злочинністю вимагають кардинальних змін»)