Правовий інститут кримінально-виконавчого права: поняття та зміст

Без належного дослідження взаємодії правових норм, їхньої ролі в регулюванні суспільних відносин неможливе й вироблення ефективних правових заходів впливу на різні сфери суспільного життя. На жаль, належної уваги цьому питанню в Україні ще не приділяється. По суті вивчається певна сукупність пов’язаних між собою норм права, але при цьому кожна з них, складаючи цю сукупність, досліджується окремо, без необхідного зв’язку з іншими нормами права.

Разом із тим представлені в юридичній літературі результати наукових досліджень підтвердили наявність в галузі права таких правових норм, які беруть участь у регулюванні деяких суспільних відносин, виступаючи при цьому в сукупності своїй як єдине ціле. Такі норми права ми називаємо правовими інститутами, сутність яких і буде розглянуто в запропонованій статті.

Олег Кревсун, ад’юнкт Харківського національного університету внутрішніх справ

Євген Бараш, доктор юридичних наук, доцент, начальник Інституту кримінально-виконавчої служби

Актуальність застосування правового інституту

Важливістю цієї статті є її актуальність, оскільки питання щодо специфіки функціонування правового інституту, субінституту та міжгалузевого субінституту кримінально-виконавчого права у вітчизняній науці не висвітлено. Більше того, «субінститут» як юридичний термін до цього часу залишається недослідженим, а термін «міжгалузевий субінститут» узагалі не знайшов свого виокремлення науковцями. Тому першочерговим завданням цієї статті є правове обґрунтування цих понять.

Сутність і класифікація правових інститутів

Інститути права не можуть виникати відразу. Їх формування відбувається протягом тривалого часу, що є наслідком і умовою адаптації галузі права до умов соціального середовища. Кожен інститут, наприклад, кримінально-виконавчого права, в своєму розвитку проходить кілька етапів: вияв самостійної групи правових норм; її розвиток через формування спеціальних, уточнюючих, виняткових приписів; укорінення узагальнюючих для цієї групи правових норм положень; виклад цих норм у тексті нормативно-правового акта; їх редагування та узгодження з іншими нормами права; закріплення групи правових норм у структурній частині тексту КВК України.

Важливим аспектом юридичної науки є вивчення закономірностей функціонування правових інститутів. Наразі правові інститути кримінально-виконавчого права та кримінального права у вітчизняній науці залишаються всебічно недослідженими. Більше того, визначення понять «правовий інститут», «система інститутів права», «критерії класифікації правових інститутів», їх структура, перспективи розвитку тощо трапляються лише в наукових працях російських авторів, а саме в докторській дисертації і двох монографіях М. С. Жука та монографії В. Д. Філімонова і О. В. Філімонова.

Зокрема, В. Д. Філімонов і О. В. Філімонов вважають, що інститут кримінально-виконавчого права – це така сукупність правових норм, яка в цілях виправлення засуджених, їх соціальної адаптації, а також попередження вчинення нових злочинів, здійснює комплексне регулювання тотожних, однорідних, похідних від них та іншим чином пов’язаних між собою суспільних відносин у сфері виконання покарань або заходів кримінально-правового характеру. Таке визначення інституту кримінально-виконавчого права, на нашу думку, розкриває його соціальне та юридичне призначення.

Крім того, як вказують зазначені автори, основною причиною формування інститутів кримінально-виконавчого права є вияв суперечностей між інтересами засуджених й інтересами інших осіб, суспільства або держави. Ці суперечності мають свої особливості. Вони зумовлені іншими суперечностями – суперечностями, що існують у свідомості осіб, які вчинили злочини. Притаманні цим особам антисуспільні властивості створюють небезпеку вчинення ними нових злочинів і за цією причиною потребують вироблення правових заходів щодо їх попередження.

Інститути кримінально-виконавчого права, як й інститути інших галузей права, формуються в законодавстві для задоволення соціальних потреб у розв’язанні суперечностей, що мають місце в суспільному житті. Соціальна необхідність в існуванні інститутів кримінально-виконавчого права і є підставою їх виникнення. Цю роль вона відіграє тому, що, по-перше, породжується відповідними соціальними суперечностями, по-друге, тому, що висловлює прагнення законодавця в установленні певних правових інститутів і, по-третє, тому, що виражає зміст цих інститутів.

Мета інституту кримінально-виконавчого права формується на основі завдань, поставлених перед діяльністю органів, які виконують призначене судом покарання. Здебільшого вона визначається також потребою забезпечення такої поведінки засуджених, яка є необхідною для їх виправлення. Спочатку виникає потреба у конкретній поведінці суб’єктів суспільних відносин, а потім уже необхідність у правовому інституті, який регулює цю поведінку.

Жук М. С. вважає, що логіка теоретичного аналізу інститутів повинна йти не по лінії «від кодексу до права», а навпаки, «від права до кодексу» з тим, щоб оцінити ступінь доцільності змісту та структури правового інституту.

У юридичній науці вченими по-різному трактується зміст поняття правового інституту. Так, М. В. Цвік визначає його як стійкий комплекс юридичних норм спрямованих на врегулювання відповідної уособленої сукупності суспільних відносин, а Н. О. Левицька описує правовий інститут як комплекс нормативно-правових приписів, що регулює за допомогою специфічних правових прийомів та засобів, певний вид чи сторону однорідних суспільних відносин.

Незважаючи на відмінності у визначеннях, запропонованих ученими, для більш чіткого розуміння змісту правового інституту надамо дефініцію цього поняття. Правовий інститут – це відносно відокремлена група взаємопов’язаних між собою юридичних норм, які регулюють конкретний різновид однорідних суспільних відносин.

Прикладом таких інститутів у кримінально-виконавчому праві є, зокрема, інститут виконання покарання у виді позбавлення волі (розділ III Особливої частини КВК України), інститут звільнення від відбування покарання (розділ V Особливої частини КВК України).

Крім того, в юридичній науці присутня відповідна класифікація правових інститутів, яка їх поділяє за:

1) сферою поширення (або складом):

– галузеві (виконання покарання у виді позбавлення волі);

– міжгалузеві (звільнення від відбування покарання);

2) функціональною роллю:

– регулятивні (виконання покарання у виді довічного позбавлення волі);

– охоронні (інститут кримінальної відповідальності);

3) субординацією у правовому регулюванні:

– матеріальні (інститут підряду);

– процесуальні (звільнення від покарання та його відбування).

Виокремлення правових інститутів у науці кримінальновиконавчого права

На нашу думку, такими правовими інститутами у кримінально-виконавчому праві можна вважати виконання покарання у виді позбавлення волі; виконання покарання у виді довічного позбавлення волі; виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; звільнення від відбування покарання, що врегульовані кримінально-виконавчим законодавством.

Вказані перші три інститути – виконання покарання у виді позбавлення волі, виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, відносимо до галузевих правових інститутів кримінально-виконавчого права, а інститут звільнення від відбування покарання – до міжгалузевих, оскільки він регулюється нормами законодавства кримінального блоку (кримінального, кримінальновиконавчого, кримінального процесуального).

Разом із тим виникає логічне запитання: чому ми відносимо виконання покарання у виді позбавлення волі, виконання покарання у виді довічного позбавлення волі та виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, саме до інститутів кримінально-виконавчого права водночас, коли КК України також передбачає ці види покарань (ст. 51 КК України)? Дійсно, КК України містить норми, в яких закріплені види покарань (позбавлення волі, блок покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, довічне позбавлення волі тощо), проте порядок і умови їх виконання передбачено лише КВК Украї-ни. Отже, ці види покарань створюють окремі галузеві правові інститути саме кримінальновиконавчого права.

Спробуємо надати визначення інституту виконання покарання у виді позбавлення волі крізь призму кримінальновиконавчого права. Інститут виконання покарання у виді позбавлення волі – це оформлений відповідним чином структурний елемент галузі кримінальновиконавчого права, що становить систему кримінально-виконавчих норм, які підпорядковані принципам і завданням цієї галузі права, покликаних цілісно й ефективно регулювати кримінально-виконавчі відносини у сфері виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Ознаками зазначеного правового інституту є: ідейно-нормативний зміст; множинність норм; відособлений предмет правового регулювання в рамках галузі права; взаємозв’язок ідей і норм для виконання завдань цілісного та ефективного регулювання правовідносин; спрямованість на виконання деталізованих внутрішньогалузевих завдань; зовнішнє оформлення норм у структурі актів, що становлять джерела кримінально-виконавчого права. На підставі виділених ознак важливе місце посідає також структура цього інституту, що виглядає у формі певних ідей (принципів), в яких концентрується і формулюється змістовна сторона правового інституту; сукупності нормативних приписів, які відображають його нормативний характер; заснованих на цих ідеях і нормах суспільних відносин, що становлять собою реалізацію нормативних приписів та забезпечують відповідну функцію права.

Принципи правового інституту виконання покарання у виді позбавлення волі – це основні ідеї та вимоги, які лежать в основі його створення та застосування. Вважаємо, що принципи кримінально-виконавчих інститутів мають дві основні форми вираження.

По-перше, вони можуть бути безпосередньо відображені в тексті нормативного правового акта і в цьому випадку набути статусу нормативних приписів, по-друге, ідеї та принципи можуть виражатися у формі доктринальних установок і положень та впливати на зміст і застосування інститутів кримінального-виконавчого права через правосвідомість суб’єктів нормотворення й правозастосування.

Окрім запропонованої нами дефініції поняття правового інституту виконання покарання у виді позбавлення волі та його характеристики, надаємо також визначення інституту звільнення від відбування покарання. Інститут звільнення від відбування покарання – це сукупність правових норм законодавства кримінального блоку (кримінального, кримінально-виконавчого, кримінального процесуального), підпорядкованих відповідним принципам і завданням права у цих галузях та покликаних цілісно й ефективно регулювати кримінально-правові відносини у сфері звільнення від відбування покарання.

Із наведеного визначення стає зрозумілим, що правовий інститут звільнення від відбування покарання є міжгалузевим, оскільки містить норми різних галузей права. Інститут звільнення від відбування покарання характеризується специфічністю правових норм законодавства; нормативністю змісту; наявністю взаємозв’язку відповідних норм права для забезпечення регулювання правовідносин у цій сфері; зовнішнім оформленням правових норм у структурі законодавчих актів тощо.

Поняття «субінститут» і «міжгалузевий субінститут» кримінальновиконавчого права

У загальній теорії держави і права, крім юридичного терміну «правовий інститут», присутній також юридичний термін «субінститут», який тлумачать як «самостійний підрозділ окремої частини великого правового інституту» або як «сукупність норм права, що відображає деякі особливості регулювання конкретного виду суспільних відносин, які перебувають у межах складного інституту».

Необхідно зазначити, що згадані вже автори В. Д. Філімонов і О. В. Філімонов також виділяють поняття «субінституту», визначаючи його як «складову частину правового інституту».

У вітчизняній юридичній літературі питання щодо виокремлення субінституту як елемента кримінально-правового інституту було актуалізовано, зокрема, А. А. Музикою. У відгуку на відповідну дисертацію цей науковець обґрунтовує доцільність застосування в аналізованих випадках поняття «субінститут судимості» (в межах правового інституту кримінальної відповідальності) замість поняття вищого рівня – «правовий інститут судимості».

Таким чином, ми визначаємо поняття «субінститут» і «міжгалузевий субінститут», які до цього, по суті, не досліджувалися в кримінально-виконавчому праві.

Отже, субінститут кримінальновиконавчого права – це впорядкована сукупність правових норм, яка регулює конкретний вид суспільних відносин, що виникають під час відбування призначеного судом покарання та належать до конкретного правового інституту відповідної галузі права. До субінституту кримінально-виконавчого права відносимо переведення засудженого в межах однієї виправної колонії та переведення засудженого з однієї виправної колонії до іншої. Вважаємо, що зазначені субінститути є структурними одиницями галузевого інституту виконання покарання у виді позбавлення волі, який закріплено КВК України.

У свою чергу, М. С. Пузирьов зазначає, що інститут зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі на певний строк у межах однієї виправної колонії дозволяє реалізовувати один з основних принципів інституту виконання покарання у виді позбавлення волі – відбування засудженими всього строку покарання в одній колонії (ст. 93 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Таким чином, науковець вживає термін «інститут» зміни умов тримання засуджених у межах однієї виправної колонії замість терміну «субінститут», що є складовою інституту виконання покарання у виді позбавлення волі.

Гель А. П. також стверджує, що доцільніше та коректніше вести мову про зміну умов тримання засуджених як про окремий інститут, що є не зовсім переконливим. Міжгалузевий субінститут кримінально-виконавчого права – це впорядкована сукупність відособлених правових норм кількох галузей права, що регулюють однорідні за своїм змістом суспільні відносини.

До міжгалузевих субінститутів кримінально-виконавчого права відносимо заміну невідбутої частини покарання більш м’яким та умовно-дострокове звільнення засуджених від відбування покарання. Згадані міжгалузеві субінститути кримінально-виконавчого права є складовими міжгалузевого інституту звільнення від відбування покарання, який регулюється нормами законодавства кримінального блоку (кримінального, кримінальновиконавчого, кримінального процесуального).

Отже, в статті приведено перелік властивих правовому інституту ознак, визначено його структуру та принципи, а також розкрито сутність інституту виконання покарання у виді позбавлення волі, інституту звільнення від відбування покарання, субінституту та міжгалузевого субінституту кримінальновиконавчого права.

Справедливими видаються думки А. А. Музики з приводу кримінально-правової матерії: «Питання про кримінально-правовий субінститут пов’язане з необхідністю логічного впорядкування відповідних норм, тобто маємо вихід на їх систематизацію – наукову і законодавчу. Відповідно, йдеться про науково обґрунтований відбір критеріїв, за якими буде виконана така робота. Все це спрямовано на усунення прогалин і суперечностей у законодавстві, на досягнення правової визначеності закону».

Поза всяким сумнівом, зазначене повною мірою стосується і кримінально-виконавчих інститутів та субінститутів.