ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ ТА КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОДИ ПРО ПРИМИРЕННЯ: ЧИ ДОТРИМУЮТЬСЯ ІНТЕРЕСИ ПОТЕРПІЛИХ?

ОБМЕЖУВАЛЬНІ ЗАХОДИ В КРИМІНАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ ТА КРИМІНАЛЬНЕ ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОДИ ПРО ПРИМИРЕННЯ: ЧИ ДОТРИМУЮТЬСЯ ІНТЕРЕСИ ПОТЕРПІЛИХ?

І. В. ГЛОВЮК
докторка юридичних наук, професорка, Заслужений юрист України,
адвокатка, професорка кафедри кримінально-правових дисциплін
Інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ

Кримінальний процесуальний кодекс України (далі — КПК)
передбачає можливість укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, по в’язаного з домашнім насильством, якщо дотримано умови (зокрема, у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких
злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення) та ініціатором є потерпілий.

Статистичні дані засвідчують, що в 2022 році за ст. 126-1 ухвалили 261 вирок, яким затверджував угоду про примирення1
, що свідчить про поширеність цієї диференційованої форми кримінального провадження.
Аналіз вироків свідчить, що угоди про примирення містять застосування / незастосування обмежувальних заходів за ст. 91-1
Кримінального кодексу України (далі — КК України), зокрема:
• «Під час підготовчого судового засідання між потерпілою та
підсудним укладена угода про примирення від 20.04.2023 р., згідно
якої <…> сторони погоджуються, що останній має понести покарання згідно ст. 126-1 КК України у виді 210 (двохсот десяти) годин
громадських робіт, без застосування обмежувальних заходів, передбачених ст. 91-1 КК України»2;
• «як вбачається з даної угоди, <…> сторони погодили застосування обмежувального заходу передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 91-1
КК України — направлення для проходження програми для кривдників»3;
• «сторони узгодили покарання та погодилися на призначення
покарання обвинуваченому за ст. 126-1 КК України у вигляді 150
годин громадських робіт. Відповідно до ст.91-1 КК України застосувати до ОСОБА_6 обмежувальний захід — направлення для проходження програми для кривдників або пробаційної програми» 4.
Утім, є питання, чи можна в угоді про примирення прописувати умови пов’язані з застосуванням / незастосування обмежувальних заходів за ст. 91-1 КК України. Згідно зі ст. 471 КПК, угода про примирення має містити узгоджене покарання та згоду сторін на його
призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням.
КК України у ст. 51 містить вичерпний перелік видів покарань.
Обмежувальні заходи висвітлено в окремому розділі КК України з
однойменною назвою. Якщо апелювати до доктрини кримінального права, то обмежувальні заходи визнаються такими, що: належать до інших некаральних, хоча й примусових заходів кримінальноправового характеру 5;

належать до інших кримінально-правових заходів 6;

не є ні одними зі складових елементів кримінальної відповідальності, ні її окремою формою, самостійно не призначаються7, а за правовою природою обмежувальні засоби, які передбачені у КК України, необхідно відносити до засобів безпеки8
Отже, розглядати їх у межах формулювання «узгоджене покарання та згоду сторін на його призначення або на призначення
покарання та звільнення від його відбування з випробуванням» —
некоректно, це не відповідає КК України. Зазначимо, що у цьому
випадку норми КПК не можуть тлумачитися поширювально, тобто як такі, що мають на увазі не лише покарання, а й інші заходи
кримінально-правового характеру. Про це свідчить роз’яснення у Інформаційному листі ВССУ від 5 квітня 2013 року №223-558/0/4-13 “Про доповнення до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 15.11.2012 №223-1679/0/4-12 «Про деякі питання здійснення кримінального провадження на підставі угод»”, а саме, якщо до суду надійшла угода (незалежно від її виду) про застосування до підозрюваного чи обвинуваченого примусових заходів медичного характеру (у випадку вчинення злочину у стані неосудності, обмеженої осудності). Зважаючи, що зміст угоди не охоплює питання про застосування цих заходів, керуючись пп. 1, 3 ч.7 ст. 474
КПК, суд має відмовити в її затвердженні. Ба більше, як порівняти, ст. 472 КПК, що регламентує зміст угоди про визнання винуватості, якраз окремо згадує умови застосування спеціальної конфіскації, а спеціальна конфіскація є іншим заходом кримінально-правового
характеру.
Так, неправильно згадувати в угодах про примирення обмежувальні заходи, оскільки їх застосування не може погоджуватись в  угоді внаслідок невідповідності умовам угоди, які зазначені у КПК, а саме узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Це згадування мало б призводити до відмов у затвердженні угод як тих, що суперечать вимогам КПК та/або закону (п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК). Це тлумачення норм матеріального та процесуального права не обмежує потерпілих у захисті, адже КК України у ст. 91 прямо передбачає: в інтересах потерпілого від злочину, пов’язаного з домашнім насильством, одночасно з призначенням покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, або звільненням з підстав, передбачених КК України, від кримінальної відповідальності чи покарання, суд може застосувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів. Критично слід оцінити формулювання «може застосувати», хоча воно обумовлено тим, що гіпотетично може і не бути ризику небезпеки для потерпілих. Утім, варто погодитись, що оскільки ці заходи застосовуються, як визначає закон, в «інтересах потерпілого», і визначено у ст. 52 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, «у ситуаціях безпосередньої небезпеки», то суд не може застосовувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, обмежувальні заходи, проігнорувавши позицію потерпілого і не пояснивши у вироку чи
ухвалі, чому саме він не застосував жодного зі зазначених заходів 8.
Зазначимо, що у вироках суди прямо прописують, що обмежувальні заходи під час призначення покарання можуть бути застосовані судом як за ініціативою (клопотанням) прокурора, так і за власною ініціативою суду 9-11.
Варто визнати, що судова практика у питанні мотивування вироків за ст. 91-1 КК України є дуже різною12. Наведемо позитивні приклади мотивування, що стосувалося саме застосування обме жу вальних заходів. Ґрунтовно визначено потребу застосування
цих заходів у вироці: аби змінити насильницьку поведінку обвинуваченого ОСОБА_4 у майбутньому та формування у нього неагресивної моделі поведінки у стосунках, як з потерпілою, так і з людьми, що оточують до обвинуваченого слід застосувати на строк
три місяці обмежувальні заходи у формі: заборони листування, телефонних переговорів з потерпілою, інших контактів шляхом засобів зв’язку чи електронних комунікацій особисто або через третіх осіб та направлення обвинуваченого для проходження програми для кривдників. Водночас суд вважає, що ці обмежувальні заходи із покладенням обов’язку сприятимуть виправленню обвинуваченого, покращенню психологічного здоров’я потерпілої, а призначене
судом покарання та обмежувальні заходи у своїй сукупності будуть необхідними і достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Одночасно суд приходить до висновку, що у клопотанні прокурора
про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 обмежувального заходу передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 91-1 КК України слід відмовити, оскільки обвинувачений та потерпіла проживають та зареєстровані за однією адресою, тобто проживають в одному житловому будинку
та обвинувачений мешкає в прохідній кімнаті, а тому встановлення цього обмеження призведе до порушення прав та законних інтересів обвинуваченого, а саме на право проживання у частині житлового будинку, що належить йому13. Також було обґрунтовано, що враховуючи, що ОСОБА_4 неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, вчиняла тривалий час домашнє насильство що свого сина протягом тривалого часу та переважно у стані алкогольного сп’яніння. Це призвело до психологічних страждань потерпілого, тож суд прийшов висновку, що до обвинуваченої, як до особи, яка вчинила домашнє насильство, варто застосувати обмежувальний захід у формі заборони наближатися на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно чи тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у
зв’язку з навчанням, лікуванням або з інших причин9.  Утім, за цих формулювань КК України можна навести такі думки щодо їх інтерпретації. По-перше, що суд незалежний у розв’язанні
питання про обмежувальні заходи від ініціативи сторін угоди. Подруге, що для забезпечення інтересів потерпілого у КПК України слід прямо прописати, що в судовому рішенні у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, пов’язаного
за домашнім насильством, суд розв’язує питання про застосування обмежувальних заходів або мотивує відсутність потреби їх застосування і як це корелюється з інтересами потерпілого.
Отже, наявна практика згадки про обмежувальні заходи за ст. 91-1 КК України в угодах про примирення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, не відповідає вимогам КК України та КПК України. Враховуючи на межі дискреції суду, він і без цієї згадки уповноважений розв’язувати питання про застосування обмежувальних заходів. Утім, задля посилення забезпечення інтересів потерпілих мають варто внести вищезазначені зміни та доповнення до КПК України щодо вимог до мотивування судових рішень у ситуаціях, де можливе застосування обмежувальних заходів.
Перелік використаних джерел
1. Результати розгляду судами кримінальних справ (проваджень); кількість потерпілих осіб. URL: https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/main_site/dom_nacilctvo_2_22.xlsx
2. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110632373
3. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110310503
4. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110131937
5. Шинкарчук А. Я. Кримінально-правові заходи реагування на прояви домашнього насильства. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 — Право. Харків, 2021.
6. Ященко А. М. Обмежувальні заходи кримінально-правового характеру:
окремі міркування з приводу нормативної визначеності причиннофакторного
комплексу їх здійснення та загальних засад застосування. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2022. № 1 (26). С. 24-31.
7. Ковалик Ю. М. Обмежувальні заходи в кримінальному праві України.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю
081 — Право. Львів, 2022. 246 с.
8. Ющик О. Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили
домашнє насильство. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 2. С. 300-304.
9. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112826395
10. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113046864
11. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/112595462
12. Кваліфікація та основи методики розслідування домашнього насильства: навчальний посібник / С. Романцова, Н. Устрицька, І. Гловюк та ін.; за
ред. І. Гловюк, Н. Лащук, С. Романцової. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2022. 404 с.
13. ЄДРСР, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110780297