admin
Чи справді є «перемогою» Генпрокуратури спецконфіскація так званих «коштів Януковича» в сумі 1,5 мльярда доларів США за рішенням Краматорського міського суду Донецької області та 200 мльйонів доларів за рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси? А, може навпаки — це прояв авантюризму й свавілля нинішніх правоохоронців та суду? Чи, все ж таки, лише піар-акція політичного гравця, а нині — Генпрокурора Ю. Луценка? І насамкінець: якими наслідками для держави може обернутися в майбутньому така «діяльність» Генеральної прокуратури і вказаних судів по «спецконфіскації» чужого майна? На всі ці питання я й спробую дати відповіді в своєму розгорнутому аналізі.
Дійсно, справжньою сенсацією в ЗМІ виглядали й до сьогоднішнього дня сприймаються заяви прес-служби Генеральної прокуратури України і прес-конференції її нинішнього очільника Ю. Луценко, які підкріплюються його особистими відвідуваннями одного із банків та того ж Держказначейства з приводу підтвердження факту одержання державою конфіскованих за рішенням вказаного вище суду коштів і цінних паперів на загальну суму 1,5 млрд. доларів США, які, начебто, належали Віктору Януковичу, колишньому Президенту України.
В продовження цих «переможних» заяв тим же Ю. Луценком пізніше була оприлюднена інформація про наступну «спецконфіскацію» вже 200 млн. доларів США, які також, начебто, належали президенту-втікачу, але чомусь уже рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси. Звертаю вашу увагу, що обидва ці судові рішення були на вимогу ГПУ засекречені, а тому й відсутні в Єдиному реєстрі судових рішень.
Звичайно, що такі здобутки правоохоронних органів можуть викликати лише схвалення, якщо було доведено, що ці кошти дійсно викрадені із Державного бюджету, а тому й повинні бути повернуті народу України, і таким чином допомогти відновити як справедливість, так і забезпечити невідворотнє покарання для злочинців.
Сумніви щодо проведеної «спецконфіскації»
Разом із тим у мене особисто ця історія викликає недовіру і скептицизм. Поясню чому.
Перше. Здивувало те, що конфісковані таким способом кошти, начебто, належали Януковичу-втікачу, в той час як кримінальні провадження (я маю на увазі обвинувальні акти) за його обвинуваченням у створенні злочинної організації й розкраданні державного майна (взяти хоча б епізоди заволодіння резиденцією Межигір’я і майновим комплексом Сухолуччя) до суду ще не направлені, в тому числі і в порядку заочного судочинства. Тому й незрозуміло для багатьох юристів, як можна конфіскувати належне Януковичу майно в іншому кримінальному провадженні, в якому останній участі не брав.
Друге. Ще більше подиву викликало прийняття такого рішення далеким від Києва по територіальності Краматорським міським судом Донецької області — з приводу 1,5 млрд доларів США, а другої суми — в 200 млн доларів США — Соснівським районним судом Черкас. Якщо виходити з того, що на сьогодні військова прокуратура може розслідувати будь-які кримінальні провадження, тобто не обов’язково про злочини у військовій сфері (що не лише в мене одного викликає обґрунтовані сумніви в дотриманні правил підслідності, оскільки згідно наказу ГПУ від 29 серпня 2014 року «Про особливості діяльності військових прокуратур» вказана прокуратура не повинна розслідувати такі правопорушення), то зрозуміло звідки могла взятися така підсудність першої справи (це в тому випадку, якщо це кримінальне провадження розслідувала, наприклад, військова прокуратура сил АТО). А ось щодо іншого провадження, за яким була застосована спецконфіскація вже 200 млн доларів США, і які теж, начебто, належали тому ж Януковичу, то для мене це взагалі загадка, як така справа могла слухатися в Черкасах?
Третє. Ще більше мене насторожила інформація в ЗМІ про те, що об’явилися (чи вони були й раніше, але їх ні до розслідування, ні до цього судового процесу не залучали) справжні нинішні власники цих коштів (саме 1,5 млрд доларів США) і навіть намагалися реалізувати своє право на оскарження прийнятого вказаним судом рішення про цю так звану «спецконфіскацію», але їм в цьому було відмовлено. Якщо такі особи існують і намагались отримати право на доступ до правосуддя, але їх такої можливості позбавили, то прокурор і суд повинні розуміти, що позбавлення можливостей зацікавлених осіб оскаржити вказане судове рішення буде беззаперечною підставою для визнання його в майбутньому таким, яке прийняте з порушенням права на справедливий суд.
Четверте. Ще більш критичним у всій цій поведінці Генпрокуратури було прийняття нічим не передбаченого рішення про засекречення обох вироків судів про спецконфіскацію 1,5 млрд і 200 млн доларів США. Це була для мене дійсно «дивина», оскільки Конституція й КПК України передбачають дотримання основних засад кримінального провадження як верховенство права, недоторканність права власності, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, правосуддя, забезпечення права оскарження процесуальних рішень, гласність і відкритість судового провадження тощо. А головне, що судові рішення, ухвалені у відкритому судовому засіданні, повинні проголошуватися прилюдно. І навіть якщо в цій справі і була інформація, яка охороняється законом (в чому я глибоко сумніваюся), то лише вона могла бути не оприлюднена, а саме рішення суду підлягало оголошенню, і, тим більше, мало бути розміщене протягом одної доби в Реєстрі судових рішень. Це — вимога закону.
Тому цілком закономірним було звернення тієї ж міжнародної організації Тransparency International до суду про визнання таких дій ГПУ (військової прокуратури) незаконними щодо заборони внесення до Єдиного реєстру судових рішень вказаного вище вироку Краматорського міського суду Донецької області. І я схиляюсь до того, що їхня скарга буде судом задоволена, якщо не в першій інстанції, то вищестоящими судами обов’язково.
П’яте. Саме в цю піар-концепцію про чергові «здобутки» Генпрокуратури вписується й наступна чергова «сенсація», що послідувала за цими подіями й оприлюднена знову ж таки ГПУ — про виявлення в одному із іноземних банків більше ніж півтони золота, яке теж, начебто, належало тому ж Януковичу. Але, щось у цій «новині» в подальшому пішло не так, бо Генпрокуратура цю «сенсацію» чомусь не стала надалі «роздмухувати» і піар-хід з цього приводу був призупинений.
Реабілітація Януковича чи непродумане повернення коштів?
І таких сумнівів щодо наведеної вище події я міг би привести безліч, але мене сьогодні більше хвилює нинішній стан дотримання законності в діяльності наших органів досудового розслідування, прокурорів і суддів та передчуття в майбутньому негативних наслідків від такого, вибачте, відвертого беззаконня. Все це дає мені достатні підстави вважати, що ці дії і рішення Генпрокуратури в цілому і військової прокуратури зокрема, а також вказаних судів будуть у подальшому визнані незаконними (чи національними вищестоящими судами, чи тим же Європейським судом з прав людини). В такому випадку Україні доведеться повернути власникам не лише конфісковані кошти, а й відшкодувати з Державного бюджету за заподіяну їм матеріальну і моральну шкоду від такої «спецконфіскації». А головне, то це стане, як на мою думку, однією з основних підстав для фактичної реабілітації, як прийнято говорити, злочинного режиму Януковича і його найближчого оточення, які стануть виглядати ледь не потерпілими від дій так званої демократичної влади. Тим більше, що саме за 3 останніх роки було «похоронено» десятки кримінальних проваджень, які свого часу мали судову перспективу, по яких уникнули від кримінальної відповідальності цілий ряд найбільш одіозних осіб попередньої влади.
Обіцянки влади
Ні для кого не секрет, що обіцянки і декларації, якими буквально «засліпив» законодавців, політиків і наших найбільш довірливих громадян призначений в 2016 році новий Генеральний прокурор без юридичної освіти, а головне без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури, зокрема, про зміну ним не лише зовнішнього обліку, за його твердженням, ще «радянської прокуратури», але й очищення від корупції шляхом наповнення її складу новими, так би мовити, «незаплямованими» працівниками. Для цього парламентська більшість на чолі із Президентом навіть нашвидкуруч «пропхали» у Верховній Раді необхідні зміни до Закону «Про прокуратуру», який був прийнятий ними в порушення вимог Конституції України, а незадовго до цього проігнорувала вимоги закону про обов’язкову попередню підготовку всіх працівників в Академії прокуратури України, та наявність необхідного досвіду роботи в органах прокуратури. Це стосувалося й навіть призначення на керівні посади в прокуратурах областей та центральний апарат Генпрокуратури. Таким чином, насправді, «новими обличчями» в своїй більшості виявилися колишні міліціонери, які працювали з Ю. Луценком в системі МВС за часів його перебування на посаді міністра. Звичайно, що такі декларації й наслідки добору в органах прокуратури так званих «інших фахівців у галузі права» не принесли бажаного результату. В дійсності, на превеликий жаль, органи прокуратури під його керівництвом не лише не забезпечили дотримання прав і свобод громадян іншими органами досудового розслідування, а й самі стали масово ігнорувати норми Конституції та законів України, що проявилося в незаконному затриманні громадян, коли їх застали на місці події, проведенні масових обшуків без санкції суду та вилученні документів і речей, на які суди дозволів не давали, численних фактах вручення необґрунтованих повідомлень про підозру. А про масові безпідставні звернення до суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою я взагалі мовчу.
Я дійсно теж мав надію, що Ю. Луценко, який особисто достатньо постраждав від завідомо незаконного переслідування з боку правоохоронних органів і судів часів Януковича і навіть тривалого тюремного ув’язнення, зробить усе від нього залежне, аби не допустити нічого подібного вже в нинішній час, після Революції Гідності, після стількох смертей і поранень серед мирного населення в середмісті столиці. Вірити в таку його здатність мене, наприклад, надихали навіть не стільки його обіцянки (тим більше, що він не прокурор, а політик), а насамперед — хвилююче відвідування ним СІЗО і навіть камери, в якій він утримувався під вартою. Виходить, що я глибоко помилявся.
План конфіскації коштів
Але зараз не про це. Ви всі пам’ятаєте, яке було велике бажання нинішньої влади протягом 2016–2017 років будь-яким способом конфіскувати вказані вище кошти (точніше ОВДП на цю суму), які були заарештовані ГПУ ще в першій половині 2014 року, особливо, коли народні депутати від провладної фракції тієї ж партії «Народний фронт» навіть розробили кілька законопроектів щодо так званої «спецконфіскації» майна, яке могло бути, за даними прокурора, здобуте злочинним шляхом, де пропонувалося конфісковувати таке майно без підтвердження обвинувальним вироком суду вини конкретної особи (осіб) у вчиненні злочину. Зізнаюсь, і до мене для дачі правового висновку з приводу таких законопроектів кілька разів зверталися народні депутати, але я такі пропозиції не підтримав і пояснив, що ці ініціативи протирічать як Основному Закону, так і Європейській конвенції з прав людини. Тобто навіть така велика спокуса отримати додаткові надходження до напівпорожнього бюджету достатньо солідної суми коштів необхідної кількості голосів народних обранців в залі Верховної Ради за цей закон зібрати не змогла. І це при тому, що наша влада за 1 млрд доларів США кредиту від МВФ готова навіть на прийняття завідомо непопулярних рішень.
Разом з тим цей «задум» вдалося втілити в життя, але не через той нехай і сумнівний, але все ж таки законопроект, а через «схему» так званої «спецконфіскації по-нашому», яка була придумана й реалізована вже при нинішньому Генпрокурорі, який, замість того, щоб з’ясувати: чому протягом 3-х років не закінчено розслідуванням кримінальне провадження, в якому й були ще в першій половині 2014 року заарештовані на цю суму облігації внутрішньої державної позики, чому не було направлено до суду обвинувальний акт по ньому, хоча б у порядку заочного засудження, чому не були встановлені дійсні власники цього майна, погодився на цю, я вважаю, авантюру й допустив її застосування підлеглими. Не виключаю, що Ю. Луценко й міг благословити її реалізацію, керуючись як мотивом самопіару, так і політичною доцільністю, бажаючи допомогти нинішній владі подовше утриматись біля «керма».
Як реалізовували «схему спецконфіскації»?
До речі, з цього приводу є цікаве повідомлення в ЗМІ народного депутата С. Лещенка про те, що в дійсності таке бажане для нинішньої влади рішення прийняв Краматорський суд шляхом, начебто, повторного засудження номінального власника однієї з фірм, належних сумновідомому Сергію Курченко, — Андрія Кашкіна. Останній заробляв собі на життя тим, що за невеликі кошти надавав свої паспортні дані для призначення його фіктивним господарем тієї чи іншої компанії, за якими далеко від нього по ієрархії знаходилися справжні власники. За твердженням С. Лещенко, цього Кашкіна, на відміну від першої кримінальної справи, де він притягався до відповідальності лише за співучасть у фіктивному підприємництві, вже в цій другій справі визнали повноцінним членом цілої «злочинної організації» Януковича-Курченко, яких він, скоріше всього, і в очі не бачив, але саме таке формулювання обвинувачення йому й дало підстави для застосування даної «спецконфіскації». Схиляючись до того, що така схема обернення в дохід держави названих ОВДП і вилучених після їх погашення коштів була задумана в обхід законного порядку, свідчить хоча б та обставина, що ні в прокуратури, ні в суду не викликав сумніву навіть той факт, що ці облігації внутрішньої державної позики були заарештовані багато місяців назад у рамках зовсім іншого кримінального провадження за підозрою колишнього голови Нацбанку С. Арбузова. Тим більше, суспільству і сьогодні незрозуміло, яким чином матеріали даної справи «перекочували» до кримінального провадження стосовно одного з фіктивних директорів фірм Сергія Курченка, виділеного в окреме провадження із загальної справи за підозрою А. Кашкіна.
Далі С. Лещенко, обґрунтовуючи незаконність цього рішення суду, доводив, що Україна не може конфіскувати названі півтора мільярди доларів США хоча б у зв’язку із не встановленням дійсного власника (чи власників) офшорних компаній, які й можуть приховувати справжнього власника цих цінних паперів, тим більше, що за його ж власною інформацією дані офшорні компанії на момент винесення названого вироку, яким і була застосована ця спецконфіскація, вже продали частину арештованих ОВДП третім особам, в тому числі, начебто, і одному депутату Онищенку та російському бізнесмену Фуксу, що також може бути використано законними власниками в позові проти України в ЄСПЛ.
Таємне стає явним
За повідомленням того ж С. Лещенка, вказаного вище Кашкіна саме в другій кримінальній справі визнали винним вже у причетності «до злочинної організації», але оскільки він уклав угоду зі слідством про визнання винуватості, то суд лише затвердив її, але скориставшись цим, застосував у вироку так бажану для ГПУ «спецконфіскацію» названого майна у вигляді грошей та цінних паперів, які не були погашені. Тобто народний депутат мав на увазі, що твердження ГПУ про конфіскацію цього майна виключно у вигляді коштів у сумі 1,5 млрд. доларів США теж не відповідало дійсності.
Окрім того, з додаткової інформації, одержаної з різних джерел у ЗМІ, які мали, наскільки я розумію, доступ до цього так утаємниченого вироку Краматорського міського суду Донецької області про затвердження угоди про визнання винуватості між військовим прокурором сил АТО та громадянином Кашкіним, можна зробити й такі висновки.
Перш за все в порушення вимог статей 469 і 470 КПК України в описовій частині цього обвинувального вироку фактично викладена фабула обвинувачення Особи 1 та Особи 13, яких не складно впізнати по змісту інкримінованих їм кримінальних правопорушень, як то:
1) створення та керівництво злочинною організацією з метою вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів у сфері економіки, в тому числі проти державної власності, і участь у ній, по чому можна без будь-якого сумніву ідентифікувати тодішнього президента України Януковича;
2) а також вибудування структури підконтрольного останньому окремого підрозділу цієї злочинної організації уповноваженим його учасником, який і керував ним, ким безсумнівно є вже названий Сергій Курченко, а вже через останнього та йому наближених Осіб 30 і 31 і був, начебто, «залучений» для участі в цій «злочинній організації» один із фіктивних директорів громадянин Кашкін, якого й схилили за грошову винагороду до вчинення ним фіктивного підприємництва шляхом придбання (по документах) всім відомого сумнозвісного суб’єкта підприємницької діяльності ТОВ «ГазУкраїна – 2020».
Підстави скасувати вирок про спецконфіскацію
Більше того, сама фабула злочинів, які викладені в даному вироку (якщо вірити цій інформації і оприлюдненим витягам із вироків), в основному стосується діяльності та звинувачення вже вказаних Осіб 1 (тобто Януковича) і 13 (Курченка) та інших, які не брали участі в даному процесі й не могли від нього захищатись, що є грубим порушенням загальних засад кримінального провадження. Окрім того, із доступної інформації не вбачається, яке ж відношення мав Кашкін до закордонних (офшорних) компаній, які, начебто, через кількох підставних осіб, які фігурували в рамках іншого кримінального провадження, і придбали вказані вище облігації внутрішньої державної позики.
Знову ж таки, якщо допустити, що ці матеріали в ЗМІ відповідають дійсності, то окрім озвучених вище підстав для скасування цього вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості названого вище Кашкіна, вказане судове рішення є незаконним і по тій причині, що два з інкримінованих йому злочинів — ч. 3 ст. 209 і ч.1 ст. 255 КК України є особливо тяжкими злочинами, і в такому разі угода про визнання винуватості могла бути затверджена лише в разі, якщо ці злочини були підслідні НАБУ(а вони такими не є) і за умови викриття ним іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності НАБУ, і тільки в тому випадку, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину підтверджена доказами.
Я допускаю, що такої підстави, передбаченої ч. 4 ст. 469 КПК України, у цьому вироку не наведено, бо в противному випадку суд би не затвердив дану угоду про визнання винуватості. Сумнівною є й інша підстава призначення Кашкіну основного покарання у вигляді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 209 КК України, а особливо, якщо врахувати інформацію того ж С. Лещенка про те, що цей обвинувачений уже до того притягався до кримінальної відповідальності за аналогічні діяння й стосовно нього виносився обвинувальний вирок (цікаво, чи суд врахував цей факт, а також і таку обтяжуючу його покарання підставу, як вчинення злочину організованою групою (ч.3 ст. 28 КК України)). В цьому я також глибоко сумніваюся.
Утаємничені рішення: скільки їх?
Наголошу й на тому, що ще більш сумнівним є, начебто, посилання суду в цьому вироку на факт врахування прокурором у вказаній угоді вироку Оболонського районного суду м. Києва від 22.12.2016 року про засудження іншого учасника злочинної організації — Сухомлина, в якому були названі компанії-резиденти і нерезиденти, які, начебто, визнані такими, що входять також до складу так званої «злочинної організації Януковича В. Ф.». Звертаю вашу увагу, що текст і цього вироку також відсутній в Єдиному реєстрі судових рішень, а отже, теж є засекреченим. Виникає закономірне питання: чи не забагато секретів навколо такої «спецконфіскації»?
Окрім того, суд, начебто, взяв до уваги й іншу інформацію, яка викладена в наданій прокурором угоді про визнання винуватості Кашкіним, де йдеться й про визнання рішенням Зіємельського районного суду м. Риги Латвійської Республіки в іншому кримінальному провадженні того факту, що грошові кошти на рахунках цілого ряду компаній (перелік яких, нібито, також наведено прокурором в угоді) є майном, придбаним злочинним шляхом, мають злочинне походження та є частиною бюджету України і напряму пов’язані з розслідуванням злочинних дій Арбузова С. Г. та інших учасників «злочинної організації Януковича». І це при тому, що в самому вироку суду стосовно Кашкіна, як, до речі, стверджував і сам Генпрокурор, наголошується, що у справі не встановлено осіб, в яких були б законні права на це майно!
Про свідому «схему» незаконного обернення чужого майна (вказаних коштів і ще непогашених ОВДП) в дохід держави, завдяки такого змісту угоди про визнання винуватості Кашкіним свідчить і той факт, що суд не перевіряв у судовому засіданні наведених вище даних, які, тим більше, не мають жодного відношення до злочину, вчиненого названим вище обвинуваченим, і не були пов’язані саме з його протиправною діяльністю.
Висновок
Таким чином, із викладеної вище інформації можна зробити невтішний висновок, що Краматорський міський суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості Кашкіна, без проведення судового слідства, абсолютно безпідставно визнав, що майно, яке знаходиться у віданні та на рахунках цих компаній, насправді одержане внаслідок вчинення злочину або є доходами від такого майна, а також може були предметом злочину, у зв’язку з чим, застосував до нього в порушення основних засад кримінального провадження спеціальну конфіскацію, яка передбачена статтями 96-1, 96-2 КК України. Таким майном виявилися залишки на рахунках у цінних паперах (ОВДП), грошові кошти в гривні та доларах, які перебували на рахунках вищевказаних компаній у ПАТ «Ощадбанк», а всього на загальну суму приблизно 1,5 млрд доларів США.
Звичайно, що таке рішення суду про спецконфіскацію грошей і цінних паперів без доведення в судовому порядку їх злочинного походження, без залучення до судового процесу осіб-власників цього майна або тих, хто на нього пред’являє свої права, а тим більше відверте позбавлення права цих осіб на доступ до правосуддя й можливості оскаржити це судове рішення, є беззаперечною підставою для визнання такого вироку незаконним.
І головне, на що хотілося б звернути увагу: у відповідності до ст. 472 КПК України під час розгляду судом угоди про визнання винуватості не передбачено можливості вирішення питання про спецконфіскацію будь-якого майна, мова може йти лише про доведення й визнання винуватості названого обвинуваченого, а також про узгодження йому покарання. І все.
(Далі буде…)
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000-2002, 2005-2006, 2014-2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України, спеціально для ЮВУ
Джерло: ЮВУ
Коментарі
Loading…