in ,

Газові оборудки: старі схеми на службі в нових можновладців

Тридцятого жовтня Київський районний суд Одеси ухвалив обвинувальний вирок черговій партії дрібних учасників злочинної організації Курченка, яка займалася зароблянням грошей для сім’ї Януковича у різних галузях народного господарства, зокрема нафтогазовій, як найбільш прибутковій для різноманітних махінацій. Одна із схем полягала в тому, щоби у стовідсотково державного акціонерного товариства «Укргазвидобування» купувати за пільговими цінами скраплений газ для нібито подальшого його перепродажу в негазифіковані населені пункти сільської місцевості, а насправді продавати за реальними ринковими цінами на комерційні автозаправні станції. В цій оборудці, що працювала з 2011 по 2014 роки, було задіяно близько чотирьохсот фіктивних фірм, зареєстрованих на підставних осіб, а також десятки рядових учасників, які на підставі нотаріально оформлених доручень укладали незаконні угоди купівлі-продажу. А оскільки ключові махінатори нині або переховуються за кордоном, або засідають у Верховній Раді під надійним захистом депутатського імунітету, правоохоронним органам не залишається нічого іншого, як притягати до кримінальної відповідальності за участь у злочинній організації малозначних пішаків.

Дивна арифметика

Особливістю даної справи є неабияка її стрімкість. Посудіть самі: кримінальне провадження по трьом менеджерам одного із товариств із обмеженою відповідальністю було відкрите 23 жовтня цього року, 25 жовтня один із прокурорів прокуратури Одеської області уклав з усіма трьома угоди про визнання винуватості, наступного дня, 26 жовтня, до суду надійшов обвинувальний акт, а вже 30 жовтня судом були затверджені всі угоди й ухвалено обвинувальний вирок. Тобто, на все про все вистачило тижня. Зрозуміло, що насправді працівники органів прокуратури фізично нездатні демонструвати таку спринтерську швидкість, тож логічно припустити, що всі викривальні матеріали на підсудних були готові задовго до цього, а самі вони дали зізнавальні показання, ще перебуваючи у статусі свідків. Їх підписи, напевне, давно стояли на всіх протоколах і угодах, тож коли зверху була дана команда видати на-гора який-небудь пристойний результат, прокурору лишалося хіба що поставити дати в заздалегідь складених паперах і занести відомості про них до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Всі подібні фокуси давно відомі фахівцям, тож єдине, що може викликати подив читача, так це логіка, якою керувався прокурор, призначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів. Усі троє були засуджені до однакових покарань по всім трьом пунктам обвинувачення: за участь у злочинній організації (ст. 255 ККУ) до п’яти років позбавлення волі; за пособництво у зловживанні службовим становищем до трьох років обмеження волі і штрафу в 4 335 грн; за пособництво в ухиленні від сплати податків (ст. 212 ККУ) до штрафу в сумі 425 тисяч гривень. Разом у прокурора вийшло п’ять років умовного позбавлення волі з іспитовим строком один рік і сплатою штрафу в сумі 4 335 грн. Така арифметика має спантеличити, бо якщо визначати остаточне покарання шляхом складання, то вийде максимум 429 335 грн. А якщо шляхом поглинення менш суворого більш суворим, то має вийти мінімум 425 тисяч гривень. Саме так з точки зору здорового глузду слід розуміти положення ст. 70 ККУ, яка й визначає принципи призначення покарання за сукупністю злочинів. Проте прокурор, певно керуючись якимись іншими міркуваннями, порахував, що разом буде 4 335 грн. і вивів одержану цифру в угодах про визнання винуватості. А колегія суддів на чолі з Вадимом Іваничуком з цим погодилася і угоди затвердила.

Як узяти за горло країну-агресора

Газові схеми існували завжди, але тепер на них слід дивитися під тим кутом, що Україна вже три з половиною роки є жертвою агресії з боку Росії, та попри це сумлінно надає їй послуги з транзиту природного газу, чим, безперечно, підсилює її економічну могутність. Все це має ознаки пособництва країні-агресору, за що нині керманичі країни мали би бути віддані під суд за цілим букетом статей кримінального кодексу. Але більшість населення країни вважає, що вони так чинять у стані крайньої необхідності, коли заподіяна шкода є меншою, аніж відвернена шкода, а тому дана обставина має звільнити їх від кримінальної відповідальності. Тезу про те, що без транзиту російського газу Україні не вижити, настільки одностайно поділяють представники різних політичних сил, що вона вже стала чимось на кшталт аксіоми, яка не потребує доказування. Саме тому її й необхідно поставити під розумний сумнів.

Якщо вірити статистичним даним Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», у 2016 році територією нашої держави було переміщено 82 мільярди м³ природного газу російського походження, за що одержано до бюджету близько двох з половиною мільярдів доларів США. Сума велика, але її втрата не буде критичною з огляду на те, що загальні надходження за експорт товарів і послуг з України становили в минулому році 46 млрд $. Зате для Росії, навпаки, буде критичною втрата українського маршруту, який забезпечує перевалку половини її природного газу до Європи: таку дірку їй не заткне ні малопотужний білоруський газогін, ні ризикований балтійський, а утворена фінансова дірка не дасть можливості довести до ладу розхвалений «Північний поток-2». Таким чином в України є цілком реальна можливість взяти за горло країну-агресора безкровним шляхом.

Інший аргумент на користь співробітництва з Росією полягає в тому, що, припинивши її транзит, Україна сама залишиться без блакитного палива. Адже газ той, який ми купуємо у Словаччини, Угорщини й Польщі, це насправді той самий російський газ, який, роблячи в цих країнах маршрутну петлю, повертається назад в Україну. Іншому там просто нізвідки взятися. З таким фактом, звичайно, не поспориш, але спробуймо поглянути на цю ситуацію з точки зору тої самої статистики. У 2016 р. Україна спожила 33 млрд. м³ природного газу, з яких 20 — видобуто в межах країни, 11 — імпортовано з Європи, 2 — взято з невикористаних запасів попередніх років. З цих мільярдів 11,9 було використано безпосереднього населенням, 5,7 — підприємствами житлово-комунального господарства для централізованого опалення будинків і ще 2,0 — лікарнями, дитячими садками, казармами, в’язницями та іншими бюджетними закладами. Разом вийшло близько 20 млрд м³, а все, що лишилося, дісталося промисловості. Отже, якщо Україна повністю відмовитися від імпортного газу, катастрофи не станеться: Польща, наприклад, з її 38-мільйонним населення, спожила в минулому році лише 19 млрд м³ й чудово себе при цьому почувала. Постраждають, звичайно,  статки промислових олігархів, але немає лиха без добра: це стимулює їх, або переходити на безгазові технології, або труснути грошима на інвестиції у газовидобувну промисловість. Але такий сценарій нині в туманній перспективі, оскільки внаслідок відсутності рішучих дій з боку керівництва держави олігархи поки що з більшим успіхом інвестують кошти у створення злочинних схем з протиправного заволодіння газом.

 Для чого засекречувати обвинувальні вироки?

За газові справи нове керівництво правоохоронних органів узялося одразу ж після перемоги Революції Гідності: 21 березня 2014 р. був затриманий, а згодом і заарештований голова НАК «Нафтогаз України» Євген Бакулін, без якого хитромудрі схеми Курченка не були варті виїденого яйця, оскільки без цього дозволу чиновника підпорядковане йому ПАТ «Укргазвидобування» не продало б малолітньому олігарху скраплений газ за пільговими цінами. Але Бакулін якимсь чином зумів домовитися з можновладцями й звільнився з-під арешту під порівняно невелику як для його статків заставу в 10 млн грн, а після того як він був  обраний народним депутатом кримінальне провадження по ньому взагалі було закрите за нереабілітуючими обставинами. Тож нині маємо таку ситуацію, коли рядові «гвинтики» злочинного механізму одержують нехай смішні, але все ж таки покарання, а ключова фігура засідає у парламенті.

Втім, із цим іще можна було би змиритися, якби з газовими схемами епохи Януковича було покінчено раз і назавжди ще тоді, в 2014 році. Проте, як виявилося, протягом двох років після повалення злочинної влади в системі «Укргазвидобування» продовжувала діяти інша злочинна організація, яку пов’язують з колишнім народним депутатом від Партії Регіонів Олександром Онищенком, який з 2012 по 2016 роки був заступником парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Суть його схеми полягала в тому, що низка підконтрольних йому фіктивних підприємств укладали з державною компанією договори про спільну діяльність, відповідно до умов яких остання займається видобуванням газу, а фірми-присоски — його реалізацією на аукціонах, а ще сплатою рентних платежів за користування надрами. Але аукціони насправді були такими ж фіктивними, як і підприємства, що їх проводили, а газ, ринкова ціна якого становила 7 грн. за 1 м³, на папері продавався за 2,6 грн іншим підставним фірмам, а фактично заганявся на металургійні та хімічні заводи олігархів. Сума завданих державі збитків за період з січня 2013 р. по червень 2016 р. становить за підрахунками слідчих близько 3-х мільярдів гривень. Родзинка ситуації в тому, що викрадені махінаторами гроші могли бути використані ПАТ «Укргазвидобування» на збільшення обсягів видобувних робіт і закупівлю необхідного для цього обладнання, що в кінцевому підсумку могло би дати Україні газову незалежність.

Як і в ситуації з Курченко дана схема не могла діяти без дозволу першої особи в державі, тобто президента Януковича. Проте кримінальне провадження по даній справі було відкрите НАБУ лише в грудні 2015 р., а перші обшуки, затримання і арешти — у березні 2016 р. Тож виникає питання: з чийого дозволу тривало розкрадання вже при новій владі? Достеменно відомо лише, що до них був причетний сам голова Державної фіскальної служби Роман Насіров, обвинувальний акт стосовно якого 10 листопада був направлений до суду прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. На думку слідчих зловмисник шляхом підроблення документів фактично звільнив підконтрольні Онищенку підприємства від стягнення рентної плати за користування надрами, несплачена сума якої становить 2 млрд грн.

Зрозуміло, що й Насіров не був у даній схемі ключовою фігурою, хоча принаймні втішає той факт, що у справі про газові схеми під суд піде не якийсь там підставний засновник фіктивних підприємств чи другорядний менеджер, а керівник відомства, взятий під арешт прямо з керівного крісла. Однак і ця втіха в кінцевому підсумку може виявитися невеликою, про що свідчать справи двох високопосадовців, які не могли не бути причетними до діяльності злочинної організації Онищенка-Насірова. Це колишні заступник Міністра економічного розвитку й торгівлі Олександр Сухомлин, який очолював Аукціонний комітет з продажу нафти й газу, і заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Олександр Кацуба. Обидва з великою помпою були затримані працівниками прокуратури в червні 2016 р., й результати слідства обіцяли бути вельми цікавими. Проте його результатом стали два таємні вироки, якими були затверджені угоди про визнання винуватості, укладені між заступником Генпрокурора Юрієм Столярчуком і обвинуваченими, а самі вони засуджені до умовного позбавлення волі. Причина такого засекречення явно не в тому, що розголошення цих вердиктів могло якось зашкодити обороноздатності країни. Все набагато прозаїчніше: наприклад, порівнявши суму вилучених і конфіскованих у злочинців коштів, прискіпливий читач міг прийти до висновку, що махінатори поділилися з процесуальним керівником викраденими в народу мільярдами. Тож поки правоохоронні органи приховують від громадян результати своєї діяльності по боротьбі з газовими схемами, ми не можемо бути певні в тому, що ті не продовжують рости й міцніти на службі в нових господарів життя.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Криміналістика нового тисячоліття

Спецконфіскація коштів Януковича: «конфіскувати не можна повернути»