Справи Мельника як дзеркало українського «правосуддя»

Минулого тижня прокуратура знову дала привід поглузувати над собою: п’ятого грудня Бородянський районний суд Київської області ухвалив дуже смішний вирок, яким знову виправдав екс-ректора Національного університету державної податкової служби Петра Мельника. Тільки цього разу не за хабар, а за «прихватизацію» нерухомості, здійснену ще у 2007-2008 роках. Й це ще не все: Державний бюджет, на користь якого у разі задоволення цивільно позову могли надійти 33 мільйони гривень, навпаки одержав рахунок на 50 тисяч гривень, які прокурори потратили на залучення експертів у ході досудового слідства.

Спочатку сам собі продав, а потім сам у себе взяв в оренду

В межах даної справи зловмиснику було пред’явлене обвинувачення в незаконному відчуженні чотирьох об’єктів нерухомості, які перебували у державній власності, але при цьому належали університету на правах оперативного управління. Перший — це вбудовано-прибудоване приміщення кафе-магазину в Ірпені площею 500 м², яке було продано за 1 мільйон гривень, при тому, що його реальна ринкова ціна на той час складала 3 млн грн. Другий — колишній піонерський табір «Сосновий бір» у Ворзелі, переобладнаний у гуртожиток для студентів і працівників навчального закладу із загальною площею будівель 8 тис. м². Його було продано за 3 млн грн, хоча насправді він коштував, на думку сторони обвинувачення, 24 млн грн. Площа земельної ділянки, на якій були розташовані ці будівлі складала 8 гектарів, але вони як були, так і залишилися у власності Ворзельської селищної ради, після зміни власника будівель у 2007 р. лише змінився їх орендатор, через те Мельнику не були поставлені у вину земельні махінації. Третій об’єкт — комплекс будівель приміщення Кам’янець-Подільського філіалу НУДПС загальною площею 1 109 м², який було відчужено за 2 млн грн, і , нарешті, четвертий — приміщення Кримського філіалу університету в Сімферополі площею 2 683 м², продане за 4 мільйони гривень. По цим двом об’єктам реальність цін, за якими було відчужене державне майно, стороною обвинувачення під сумнів чомусь не ставилася й відповідні судово-економічні експертизи не призначалися.

Якщо скласти докупи реальну ринкову вартість перших двох об’єктів і ціну, за яку були продані два останні об’єкти, то разом вийде 33 мільйони. Саме таку суму, з точки зору слідства, складали збитки державі, заподіяні махінаціями Мельника. Тут слід зауважити, що прокуратура трішки напартачила із розрахунками, викладеними в тексті цивільного позову, бо як не крути, а один мільйон гривень за кафе-магазин і три мільйони за колишній піонерський табір все-таки були сплачені покупцем і поповнили державний бюджет. Таким чином сума позовних вимог до зловмисника з боку держави мала би становити не 33, а 29 млн грн. Проте незнання математики — це далеко не єдина претензія, яку слід висунути прокуратурі у справі Мельника.

В усіх чотирьох випадках покупцем було таке собі ТОВ «Міжрегіональна фінансово-юридична академія», яке на папері належало спочатку дружині Мельника Тетяні, а потім його синові Максиму, але насправді то була кишеня самого підсудного. Таким чином корислива мета його махінацій сумніву не викликає. Мало того одразу ж після того, як Мельник фактично сам собі продав «Сосновий бір», він же, як ректор державного навчального закладу, взяв в оренду і сам собі платив щомісячно сто тисяч гривень, а всього з листопада 2007 по липень 2015 р. цієї орендної плати натекло на 13 мільйонів гривень.

Ще один пункт претензій до обвинуваченого полягав у порушенні вимог Порядку відчуження об’єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. Відповідно до його положень для продажу чотирьох вищеназваних об’єктів нерухомості необхідно було мати на руках дозвіл головного розпорядника — Міністерства фінансів та погодження Фонду державного майна. А в Мельника на момент укладання договорів купівлі-продажу був лише лист виконуючого обов’язки голови Державної податкової адміністрації України Григорія Бондаренка, в якому він, у відповідь на звернення керівника університету, повідомляв кореспондента про те, що керівництво ДПА не заперечує проти продажу переліченого ним нерухомого майна. На думку сторони обвинувачення цей лист лише давав добро на підготовку відповідного пакету документів, з яким у подальшому треба було йти за погодженням до  Фонду держмайна і дозволом Мінфіну, але ні в якому разі не давав права укладати договори купівлі-продажу.

Все це разом узяте уявляло собою розтрату майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, за що, відповідно до ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Проте Бородянський районний суд в особі Геннадія Стасенка, Володимира Гумбатова і Дмитра Унятицького вирішила що для визнання підсудного винним йому бракує доказів. Суд не ставив під сумнів висновки судово-будівельно-оціночної експертизи про те, що принаймні два об’єкта з чотирьох, а саме кафе в Ірпені і гуртожиток у Ворзелі було продано за ціною нижчою від реальної ринкової, але при цьому зазначив, що стороною обвинувачення не надано будь-яких доказів того, що Мельник   «особисто чи за участі інших осіб визначав ціну або в інший спосіб впливав на визначення ціни, за якою були продані зазначені об’єкти нерухомості». Також судді не ставили під сумнів наявність порушень вимог законодавства під час проведення процедури відчуження майна, але при цьому заначив, що цього не досить для кваліфікації дій Мельника саме за статтею 191 ККУ, тобто як розтрата майна. На цій підставі зловмисника й було виправдано у зв’язку з недоведеністю складу злочину в його діянні.

Судовий процес перетворився на фарс

Петро Мельник, напевно, є найбільш колоритною персоною в новітній історії вітчизняного хабарництва й казнокрадства. Проте загальноукраїнську славу він попервах набув не на цьому поприщі: в листопаді 2004 року, напередодні президентських виборів, уся країна побачила відзняті прихованою камерою кадри, коли ректор податкової академії наказував своїм студентам взяти в себе вдома відкріпні талони, приїхати на вихідні дні в Київ і проголосувати за Януковича на спеціальній «академічній» виборчій дільниці, де вкинуті ними бюлетені будуть пораховані так як треба. За одне лиш це після перемоги Помаранчевої революції нове керівництво правоохоронних органів мало притягти його до кримінальної відповідальності за перевищення влади, а суд призначити нехай м’яке, але все ж таки покарання. А перед тим нове керівництво ДПА мало би викинути його геть з державної служби за компрометуючими обставинами. Але ніякої кримінальної справи проти Мельника тоді не порушили, а наказ про його звільнення з посади був скасований у судовому порядку.

Не можна сказати, що це було непереборною перешкодою — помаранчеві можновладці не дуже шанобливо ставилися до Феміди. Так, судовими рішеннями були скасовані укази президента Віктора Ющенка про звільнення з посад Генпрокурора України Святослава Піскуна і голови Київської облдержадміністрації Євгена Жовтяка, проте глава держави знайшов спосіб позбавитися від них. Коли тодішньому міністру внутрішніх справ Юрію Луценку потрібно було обійти судове рішення про поновлення на посаді невгодного йому начальника Управління МВС у Закарпатській області, він розчерком пера ліквідував це Управління разом з посадою його начальника. Не те щоб зовсім знищив — на його базі було створене Головне управління МВС в Закарпатській області, але об’єктивно рішення суду не могло бути виконане через відсутність посади, на якій потрібно поновити позивача. Але у випадку з нашим героєм помаранчева влада не придумала нічого іншого, як виконати рішення суду, з чого належить зробити висновок про те, що Мельник добряче цю владу чимсь підмазав. Коли прем’єр-міністром України була Юлія Тимошенко, підпорядковані їй контролюючі органи неодноразово перевіряли діяльність Мельника на посаді податкової академії і знаходили там порушення закону, але підпорядковані президенту Ющенку правоохоронні органи спускали все на гальмах.

Як це не дивно, а до кримінальної відповідальності Мельника було притягнуто вже у період президентства Януковича, якому він так догоджав і на посаді ректора податкової академії, і на посаді депутата Верховної Ради, куди він був обраний за списком Партії Регіонів. Співробітники Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС підіслали до Мельника двох агентів, один з яких заплатив йому 40 тисяч гривень за вступ до НУДПС своєї хрещениці, а другий — 80 тисяч гривень за свій вступ. 27 липня 2017 року після одержання банківських квитанцій про перерахування коштів хабарник був затриманий у своєму кабінеті, а суд обрав йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю, проте через кілька днів зловмисник внаслідок дуже дивної недбалості працівників міліції втік за кордон, лишивши на пам’ять про себе невідомо яким чином знятий електронний браслет. Легкість, із якою Мельнику вдалося здійснити цю втечу наводить на думку про те, що катавасія з його викриттям була наслідком боротьби за доходні місця всередині оточення Януковича: недоброзичливці влаштували опальному ректору провокацію і усунули від посади, а доброзичливці натомість забезпечили евакуацію в США.

Нові керманичі України, куди Мельник повернувся 1 квітня 2014 р., виявилися до нього набагато прихильнішими, аніж їх попередники. Правда, хабарника для годиться потримали один місяць у в’язниці, але потім випустили під заставу 609 тисяч гривень. Судовий процес над ним перетворився на фарс і 8 липня 2015 р. Ірпінський міський суд Київської області ухвалив йому виправдувальний вирок. Для його обґрунтування судді використали убивчий аргумент, написавши, що Мельник, будучи головою приймальної комісії, не міг впливати на рішення, які приймаються останньою. Все одно що написати, ніби особа, яка керувала автомобілем, не могла впливати на швидкість і напрямок його руху. Але головуючий у справі суддя Сергій Аніпко і його колеги добре знали, що їм за це нічого не буде: їх не притягнуть до відповідальності за постановлення неправосудного рішення, слідчі прокуратури не будуть лазити у них по кишеням під час обшуку, а Генпрокурор не надішле до Верховної Ради подання про їх арешт. Нагадаємо, що всі перелічені вище неприємності у травні 2015 р. довелося пережити голові Апеляційого суду Києва Антону Чернушенку, який постановив неправильну з точки зору Адміністрації Президента України ухвалу по справі приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування».

З цього належить зробити висновок, що Мельник добряче «підмазав» оточення президента Порошенка, як свого часу «підмазав» оточення президента Ющенка, а тому не слід дивуватися, що суди ухвалюють йому смішні виправдувальні вироки.

Юрій Котнюк, ЮВУ

Джерело: ЮВУ