in ,

Поняття взаємодії в кримінальному провадженні

Аналіз судово-слідчої практики за період з дня набрання чинності Кримінального-процесуального кодексу України 2012 року свідчить про те, що на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень використання органами досудового розслідування, прокуратури та слідчого судді своїх  процесуальних повноважень не носять системний характер, доволі часто не ґрунтуються на законі і, як результат, є неефективними з точки зору забезпечення основного завдання кримінального судочинства, а саме захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.

 Загальний погляд на проблему

Така негативна практика склалася внаслідок розбалансованості зазначених повноважень в самому КПК України та відсутністю визначеного в законі механізму їх реалізації, а запропонована методика у формі взаємодії не знайшла свого втілення на практиці через відсутність відповідних теоретичних розробок.

В умовах реформування судової та правоохоронної системи України, назріла необхідність ще раз звернути увагу на це питання для визначення основних шляхів виходу з ситуації, коли учасники кримінального провадження, які наділені власними повноваженнями, а саме органи досудового розслідування, прокуратура та суд  реалізують їх без визначення основних засад. З цієї точки зору дана публікація є актуальною.   А метою статті є наукове обґрунтування визначення поняття взаємодії в кримінальному провадженні як способу реалізації повноважень слідчого, прокурора та слідчого судді в кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Інститут слідчого судді

Процеси розбудови правової держави та громадянського суспільства, що притаманні Україні на сучасному етапі розвитку, вимагають цілеспрямованої, послідовної політики держави, визначення цільових напрямків розвитку українського суспільства. В даному контексті слід розглядати і впровадження європейських стандартів у правоохоронну діяльність. Важливішим кроком у цьому напрямку слід визнати прийняття Верховною Радою України Кримінального процесуального кодексу України в 2012 році.

Запровадивши інститут слідчого судді в КПК України, законодавець не визначив його місце в системі державних органів, які повинні забезпечувати виконання основних завдань кримінального судочинства, тим самим створивши певні прогалини, щодо його діяльності в забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду кримінальних проваджень, оскільки з одного боку, слідчий суддя на стадії досудового розслідування не є стороною кримінального провадження і не бере участі в процесі доказування, а з іншого, здійснюючи судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, наділений правом відповідно до ст. 303 КПК України визначати про необхідність проведення тих, або інших слідчих (розшукових) дій, що так чи інакше впливає на визначення обсягу обвинувачення в кримінальному провадженні.

Взаємодія

Таким чином, дуже важливим є вирішення питань, пов’язаних із визначенням форми діяльності всіх учасників кримінального провадження, які наділені власними повноваженнями. Науковці визначають таку форму, як взаємодія. Визначаючи взаємодію, як результат багатоваріантної і неоднозначної поведінки слід визнати вплив цього поняття на будь-які системи в тому числі на ті, які виконують завдання кримінального судочинства. Слід погодитися з тими науковцями, які розглядають взаємодію в процесі державного управління не як  владний вплив суб’єкта на об’єкт, але як взаємодію суб’єкта з навколишнім середовищем (об’єктом управління) з метою пізнання притаманних йому закономірностей, а також гармонічного «вбудування» в нього шляхом пристосування своєї поведінки до даних об’єктивних закономірностей.

У психології, в її самому загальному вигляді, «взаємодія» визначається як процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, який породжує їхні взаємообумовленість та зв’язок.

Таким чином, аналізуючи поняття взаємодія в різних аспектах наукового дослідження можна зробити висновок, що взаємодія не розглядається  науковцями, як  ієрархічний інститут, де суб’єкти взаємодії залежать один від одного по обсягу повноважень, а навпаки, як діяльність рівних по статусу, які виконують одне завдання, але в рамках  притаманних їм функцій.

 Поняття взаємодії в кримінальних процесуальних правовідносинах

У даному контексті слід також розглядати поняття взаємодії в кримінальних процесуальних правовідносинах. Стосовно визначення суттєвих ознак взаємодії в кримінальному провадженні не має загальноприйнятої точки зору. Деякі науковці розглядають поняття взаємодія в кримінальному провадженні учасників сторони обвинувачення як взаємодопоміжна, спільна та узгоджена співпраця при досудовому розслідуванні злочинів із розподілом компетенції, функцій, повноважень, взаємних обов’язків, яка спрямована на розв’язання завдань кримінального судочинства, або як розумне поєднання та найбільш ефективне використання повноважень, методів і засобів, що притаманні кожному із взаємодіючих органів, чи наявність способів зв’язку, що забезпечує  узгоджену участь у кримінальному провадженні. При цьому питання взаємодії, на думку багатьох науковців, охоплює лише стосунки між суб’єктами сторони обвинувачення, або сторони обвинувачення й іншими учасниками кримінального провадження, і взагалі не розглядається між стороною обвинувачення і слідчим суддею.

На наш погляд це не тільки не вірно, але й  хибно. Аналіз наукових досліджень дає можливість зробити висновок, що поняття взаємодія в кримінальному провадженні слід досліджувати через   особливості правового положення суб’єктів взаємодії кримінально-правових правовідносин, направленості  заходів  для досягнення цілі  при виконанні основних завдань кримінального судочинства, визначення методів спрямованості взаємодії. На наш погляд, в основі реалізації ознак взаємодії  в рамках кримінально процесуальних правовідносин лежить спосіб реалізації повноважень учасників кримінального провадження, які наділені власними повноваженнями, оскільки їх приписи є обов’язковими для виконання всіма учасниками, передбаченими в КПК України.

Можна виділити наступні ознаки взаємодії в кримінальному провадженні, а саме:

1) взаємозв«язок між суб’єктами, які забезпечують виконання основних засад кримінального провадження відповідно до ст. 7 КПК України;

2) наявність певного завдання в кримінальному провадженні;

3) відсутність ієрархічного характеру взаємозв’язку;

4) нормативно-правова узгодженість у діях;

5) відповідна спрямованість на досягнення наміченої цілі при виконанні завдань;

6)наявність особливої комунікаційної функції, засобів контактів з іншими суб’єктами кримінально-процесуальних правовідносин.

Повноваження слідчого судді

Стаття 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що  правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. На стадії досудового розслідування правосуддя не здійснюється, а отже, і не встановлюється факт винності особи в кримінальному правопорушенні. За таких умов, рішення слідчого судді, які він приймає на досудовому розслідуванні, не є обов’язковими для суду першої інстанції, який розглядатиме кримінальне правопорушення по суті.

Відповідно до п. 18 ст. 3 КПК України до повноважень слідчого судді відноситься здійснення судового контролю за дотриманням прав свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Прокурор повинен обґрунтувати перед слідчим суддею необхідність та наявність законних підстав для проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій чи застосування заходів забезпечення кримінального провадження, нормативне забезпечення свого рішення, наявність допустимих ризиків, які можуть настати при відхиленні клопотання слідчого і прокурора про надання дозволу на проведення зазначених дій чи застосування цих заходів.

Із текстуального аналізу Закону України «Про прокуратуру» та КПК України слідує, що в системі кримінально-правових відносин  на стадії досудового розслідування задіяні  прокурор, що здійснює нагляд у формі процесуального керівництва, та керівник органу прокуратури, що здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.

Роль і обов’язки прокурора

Стаття 25 Закону України «Про прокуратуру» визначає, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами й виконуючи обов’язки, передбачені Законом України  «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України.

І прокурор, і керівник прокуратури в кримінальному провадженні повинні забезпечити захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Але при цьому прокурор, що здійснює нагляд у формі процесуального керівництва під час кримінального провадження, відповідає не лише за додержанням законів при проведенні досудового розслідування відповідно до ст. 9 КПК України, але й визначає обсяг обвинувачення, який надасть до суду, і це обвинувачення буде підтримувати. Як зазначає М. Руденко, для  успішного  виконання  вказаного  обов’язку  законодавець  України  наділив прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні, правом процесуального керівництва досудовим розслідуванням та запровадив у кримінальний процес принципи «незмінності прокурора» і «самостійності прокурора» (частини 1 і 2 ст. 36, ч. 2 ст. 37 КПК України). Відтепер жодне з основних рішень дізнавача і слідчого в кримінальному провадженні без затвердження (погодження) його прокурором не набуває юридичної сили. За таких обставин постає роль прокурора  і його відповідальність саме за кінцевий результат кримінального провадження. Колишній епізодичний, вибірковий прокурорський нагляд перетворюється  на  безперервне  процесуальне  керівництво  досудовим  розслідуванням. Тепер прокурор не лише наглядає за законністю, а й організовує процес досудового розслідування, а в подальшому — підтримує державне обвинувачення в суді, за необхідності бере участь на стадіях перегляду судових рішень [7 c. 163]. Слід додати, що прокурор також приймає рішення щодо обсягу можливого обмеження прав і свобод учасників кримінального провадження і за дозволом на це звертається до слідчого судді. Тобто прокурор спрямовує (скеровує) не лише хід досудового розслідування, але й, задаючи питання слідчому судді про можливість обмеження прав і свобод громадян у кримінальному провадженні, висловлює свою думку й відстоює її, оскаржуючи небажане для себе рішення в апеляційному суді у випадках, передбачених законом.

Взаємозв’язаність діяльності прокурора і слідчого судді

Саме тому, розглядати діяльність прокурора у кримінальному провадженні без узгодженості повноважень зі слідчим суддею є недопустимим, оскільки в кримінальному провадженні  і діяльність прокурора, і слідчого судді спрямована на виконання основних завдань кримінального судочинства, і якщо для слідчого судді вона обмежена рамками досудового розслідування, то для прокурора вона продовжується уже в суді першої інстанції, де розглядатиметься кримінальна справа (ст.317КПК України) по суті. Системний аналіз норм КПК України дає можливість зробити висновок, що в рамках досудового розслідування здійснюється встановлення особи, яка обґрунтовано підозрюється, тобто існують факти, встановлені в ході досудового розслідування, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України.

Прокурор самостійно в повному обсязі не зможе розслідувати кримінальне провадження, бо не наділений повноваженнями проводити огляд місця події до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР (статті 36, 214 КПК України), проводити негласні слідчі (розшукові) дії, затримувати особу в порядку ст. 208 КПК України, закривати кримінальне провадження, якщо в ньому не повідомлено нікому про підозру. Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Повноваження слідчого

Слідчий уповноважений:

1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених КПК України;

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених КПК України;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

4) призначати ревізії та перевірки в порядку, визначеному законом;

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

6) повідомляти за погодженням із прокурором особі про підозру;

7) за результатами розслідування складати обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру та подавати їх прокурору на затвердження;

8) приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК України, в тому числі щодо закриття кримінального провадження за наявності підстав, передбачених статтею 284 КПК України;

9) здійснювати інші повноваження, передбачені КПК України.

У випадках відмови прокурора у погодженні клопотання слідчого до слідчого судді про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій чи негласних слідчих (розшукових) дій слідчий має право звернутися до керівника органу досудового розслідування, який після вивчення клопотання за необхідності ініціює розгляд питань, порушених у ньому, перед прокурором вищого рівня, який протягом трьох днів погоджує відповідне клопотання або відмовляє в його погодженні. Слідчий зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються в письмовій формі. Невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК України,  тягне за собою передбачену законом  відповідальність.

Прокурор не повинен виконувати функції слідчого, а лише здійснювати нагляд за розслідуванням кримінального провадження у формі процесуального керівництва. Це означає, що прокурор або визнає  процесуальні дії слідчого законними й погоджається з ними. або не визнає й відхиляє клопотання слідчого, визначає обсяг доказів достатнім для повідомлення особі про підозру і визначає подальший хід розслідування.

Слідчий, у свою чергу, обирає тактичні прийоми в розслідуванні злочинів і погоджує їх із прокурором. Таким чином створюється певний тандем, а не ієрархічна структура, слідчого і прокурора, який повинен забезпечити розслідування кримінального провадження.

Висновки

З огляду на викладене слід зробити висновок, що взаємодія в кримінальному провадженні можлива і реальна лише для тих суб’єктів кримінального провадження, які наділені власними повноваженнями та полягає в способах їх реалізації, які повинні бути властиві їх функціональним особливостям, забезпечуючи при цьому реальне виконання завдань кримінального судочинства.

Микола Бортун, викладач відділу підготовки прокурорів з нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство Національної академії прокуратури   України, кандидат юридичних наук,  спеціально для ЮВУ

Джерело: ЮВУ

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Loading…

0

Охоронці правопорядку

Справи Мельника як дзеркало українського «правосуддя»