Суди як сервісні центри. А чому б і ні?

Судова система України вже протягом тривалого часу перебуває в стані постійного реформування, яке має й певні досягнення, однак є ще багато над чим працювати. Дорожня карта реформування має враховувати як запити суспільства до судової системи, так і проблеми самих судів, які потребують вирішення.

Ірина Тесленко,
суддя Солом’янського районного суду м. Києва

Судочинство –
реалії сьогодення

До сьогодні найбільшою проблемою в судах України була і є відсутність балансу в розподілі справ, що призводить до нерівномірного навантаження на суддів, яке в залежності від місця розташування суду різниться в декілька разів, тож у той час, коли колеги в обласних центрах мають шалене навантаження, в районних судах може майже не бути справ, при цьому кількість справ на кожного суддю може суттєво різнитися навіть у межах кожної окремої області.

Як відомо, процесуальними нормами встановлено, що всі справи розглядаються відповідно до визначених правил територіальної підсудності, які й визначають суд, який має розглядати ту чи іншу справу. А це призводить до суттєвих «перекосів» у навантаженні та тягне за собою затягування строків розгляду справ і неможливість отримання громадянами належного сервісу судових послуг.

Варто зазначити, що за останні декілька років наше суспільство пережило суттєве трансформування свідомості щодо отримання тих чи інших послуг від держави. В 2020-му, як відомо, країна зіткнулася з проблемою розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вна-слідок чого на всій території були введені карантинні обмеження. Ці події стали своєрідним викликом і для судової системи, оскільки в той час, коли багато закладів, у тому числі державних, припинили прий-
мати відвідувачів, перейшли на роботу онлайн та вживали інших заходів щодо обмеження доступу людей до певних приміщень, суди продовжували працювати практично в звичному режимі з урахуванням карантинних пересторог. Ця ситуація, вважаю, надала перший поштовх судовій системі для пошуку альтернативних шляхів та механізмів розгляду справ.

Робота в умовах воєнного стану

Із 24 лютого 2022 року життя нашої країни вчергове докорінно змінилося. Україна перебуває в стані війни. Звісно, що судова система також зіткнулася з новими викликами, які мають щоденно долатися задля безперервності здійснення правосуддя. Відключення світла, повітряні тривоги, ракетні атаки агресора вносять свої корективи у всі судові процеси, але, незважаючи ні на що, судова система, як і вся країна, вистояла протягом всього часу війни  та продовжує виконувати покладені на неї завдання.

Нагадаю, в 1997 році наша країна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини (надалі – Конвенція), яка з цього моменту є частиною українського законодавства, а рішення та практика Європейського суду з прав людини є обов’язковими для їх виконання й правозастосування на території України. За аналізом заяв, поданих проти України, які перебували та перебувають на розгляді в Європейському суді з прав людини, вбачається системність порушення з боку України ст. 6 Конвенції, а саме надмірна тривалість розгляду, зокрема цивільних справ. Зазначена стаття Конвенції закріплює, в тому числі, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку й невипадково має назву «Право на справедливий суд», оскільки саме справедливість та можливість забезпечення її досягнення є виміром правової демократичної держави. У цьому контексті строк розгляду справи набуває суттєвого значення. Ці ж положення, закріплені й на національному рівні, тож розумні строки розгляду справи є частиною справедливого правосуддя в розумінні як Конвенції, так і національного законодавства.

Проблеми правосуддя
і тривалість розгляду справ

З інформації, розміщеної на сайті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Д. Лубінця «Верховенство права та доступ до правосуддя. Ключові події, виклики та тенденції» (https://ombudsman.gov.ua/report-2022/verkhovenstvo-prava), вбачається, що ключовими проблемами доступу до правосуддя в 2022 році стало недодержання розумних строків судового розгляду справ, порушення процесуальних прав під час досудового розслідування, неналежне виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), обмеження доступу до судових рішень. Наявні проблеми в частині гарантування кожному права на справедливий суд констатовано вчергове і ЄСПЛ. Станом на кінець 2022-го на розгляді Європейського суду з прав людини проти України перебувало 10 400 заяв. Загалом у тому ж році суд ухвалив 144 рішення у справах проти України, з них у 21-му констатовано порушення положень статті 6 Конвенції (право на справедливий суд). Також у Заключних зауваженнях Комітету ООН до 8-го пе-
ріодичного звіту України щодо виконання Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 09.02.2022 р.
Комітет висловив своє занепокоєння щодо гарантування кожному в Україні права на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом. Зокрема, це пов’язано і з недостатньою кількістю суддів у державі, що призводить до затримок і позбавлення значної кількості громадян доступу до правосуддя. Проблеми тривалого вирішення цивільних та інших справ національними судами у світлі статті 6 Конвенції неодноразово висвітлювалися Міністерством юстиції України.

Судова гілка влади є важливою складовою державного механізму, який забезпечує життєдіяльність нашої країни. Саме суди покликані забезпечити можливість кожній людині захистити свої права та свободи від будь-яких посягань. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а видатки на утримання судів окремо визначаються в Держбюджеті, що прямо закріплено ст. 130 Конституції України.

Таким чином, фінансування утримання судів здійснюється з бюджету країни, який наповнюється за рахунок відповідних надходжень – податків юридичних та фізичних осіб. Тож фактично роботодавцем для всіх суддів та працівників апаратів судів виступають саме громадяни України, які їх утримують, а тому мають право на отримання за необхідності належного сервісу  судових послуг.

Із моменту проголошення незалежності України наше суспіль-ство перебуває в постійній трансформації, тож судова система має змінюватися разом зі спільнотою та відповідати рівню її свідомості й правової обізнаності. Викорінення радянських судових принципів роботи, європеїзація, наближення суду до людини, забезпечення доступу та ефективності правосуддя – це виклики, які долає судова система сьогодні на шляху своєї трансформації.

Статтею 125 Конституції України та статтею 17 Закону України «Про судоуст-рій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципом територіальності, спеціалізації та інстанційності. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи в сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди. Закладений у ці норми принцип територіальності розташування судів покликаний, в першу чергу, забезпечити доступ громадян до правосуддя, щоб усі, хто цього потребує, мали фізичну, юридичну та фактичну можливість скористатися судовими послугами.

Процесуальний аспект: що слід змінити

Усі судові процеси умовно можна поділити на три групи: 1) «обвинувальні (або каральні)», які пов’язані з розглядом питання про притягнення особи до відповідальності у зв’язку з порушенням встановлених правил поведінки (кримінальний процес та процес у справах про адміністративні правопорушення), 2) «адміністративні», які за суттю є процесами спору особи (фізичної та/або юридичної) з державою та покликані забезпечити захист її прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин,
3) «сервісні» (цивільний процес та господарський процес), які є інструментом для вирішення спорів між особами, захисту або поновлення їхніх прав.

Розгляд «обвинувальних процесів» у судах тісно пов’язаний з принципом територіальності, що визначається специфікою цих процесів, їх процедурою та складом учасників. Тож розташування судів, які їх здійснюють, для зручності та забезпечення рівного навантаження, доцільно було би планувати відповідно до розташування відповідних органів досудового розслідування, що дало б змогу нівелювати суттєві «перекоси» у навантаженні на певні суди навіть у межах одного населеного пункту.

Із врахуванням переходу судової системи з радянських стандартів до європейських засад та основних принципів, є доцільним відмежовування «обвинувальних» процесів від інших, оскільки поєднання їх із, наприклад, «сервісними» може напряму впливати на неоднозначне сприйняття отримувачами судових послуг тих чи інших сервісів, що надаються судами. Беручи до уваги специфіку «обвинувальних процесів», їх «діджиталізація» є складною для реалізації, оскільки «каральна» функція цих процесів висуває підвищені вимоги до дотримання прав всіх учасників провадження. Тож доцільним, на мою думку, є відокремлення «обвинувальних» (кримінальних) судів від інших та збереження їх територіальності.

Адміністративні процеси на сьогодні у своїй більшості вже перейшли на письмове провадження та не мають суттєвої прив’язки до відповідної території розташування їх учасників. Відтак вони цілком спроможні, за умови усунення «територіального принципу розгляду справ», забезпечувати вирівнювання навантаження всередині судів адміністративної юрисдикції.

Що стосується «сервісних судів», то відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Таким чином, основним завданням як цивільного, так і господарського процесу є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Місцеві суди: навантаження на суддів і кадровий голод

Як уже зазначалося вище, основною проблемою місцевих судів сьогодні є неможливість забезпечення рівномірного навантаження на суддів і кадровий дефіцит, що призводить у кінцевому підсумку до затягування розгляду справ та фізичної неможливості забезпечення судами процесуальних вимог щодо строків розгляду відповідних справ, що в подальшому впливає на якість та ефективність правосуддя в цілому, загалом довіру пересічних громадян до судової влади, впевненість їх у можливості захистити  свої права в суді.

Свого часу Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України законопроект № 8083 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вирішення проблеми надмірної тривалості цивільного, господарського та адміністративного провадження», який передбачає, зокрема, повернення особі сплаченого судового збору у випадку порушення строків розгляду справи. Однак прийняття даного законопроекту не зможе вирішити проблему тривалості судового розгляду справ, оскільки порушення строків у більшості випадків пов’язано з уже озвученою проблемою – великим навантаженням на суддів та кадровим дефіцитом. Крім того, строки розгляду справи залежать не тільки від конкретного судді, а й від великої кількості чинників, які знаходяться поза межами його впливу та контролю, зокрема, й поведінки самих учасників провадження. Повернення судового збору в світлі наявності постійних проблем із недофінансуванням судової системи, можуть призвести до ще більшого відтоку кадрів з апаратів судів та отримання фактично зворотного ефекту.

Електронне судочинство

 

 

Суттєвим досягненням останніх років є запровадження «Електронного суду», який дає можливість кожній особі звернутися до суду не виходячи з дому та отримувати всі процесуальні документи без необхідності безпосереднього відвідування судових установ. Відповідно до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки, затвердженої Указом Президента України від 11.06.2021 р. № 231/2021

Серед заходів покращення доступу до правосуддя визначено необхідність розвитку електронного судочинства. Розвиток цього напрямку веде до спрощення всіх судових процедур, покращення доступу громадян до правосуддя та забезпечення його ефективності. Тож, подальша «діджиталізація»  має зекономити державі суттєві кошти та зберегти процесуальний час як самих суддів, так і учасників процесів, вивести надання судових послуг на новий рівень.

Із 2020 року у зв’язку із запровадженням карантинних заходів суттєвого поширення при використанні в судових процесах набула можливість учасниками брати участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції. Ця новація вже протягом тривалого часу була апробована й підтвердила свою доцільність, оскільки економить час осіб, які є учасниками процесу, а за наявності спалахів інфекційної хвороби, ще й убезпечує їхнє життя.

Окрім того, значним кроком в оптимізації як часу розгляду справ, так і ефективності роботи судів на цей час стало письмове провадження, яке фактично нівелює ризики затягування процесів маніпуляціями самих учасників, дає можливість ефективного використання робочого часу судді та прискорює вирішення справи. На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано законопроект № 8320 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо письмового провадження у цивільному та господарському судочинстві», прийняття якого може стати ще одним позитивним кроком у напрямку спрощення судових процедур, скорочення їх часу та досягнення його максимальної ефективності. Однак можливість розгляду справи в порядку письмового провадження має бути дискрецією саме суду, який повинен забезпечити найбільш ефективне використання цього механізму для оптимізації часу розгляду справ.

Щодо укрупнення судів

Протягом тривалого часу в Україні відкладається об’єднання судів за округами в межах адміністративно-територіальної реформи, яке покликане вирівняти навантаження на суддів та забезпечити ефективніше використання суддівського ресурсу. Однак укрупнення судів не вирішить повністю наявні проблеми, крім того, це потребує досить тривалого часу для втілення та значних матеріальних ресурсів.

Усі перелічені вище кроки, як то запровадження ЄСІТС, перехід до письмового провадження, укрупнення судів є дуже важливими для покращення судового сервісу, і мають дати позитивний ефект як щодо доступу громадян до правосуддя, так і стосовно покращення рівня надання судових послуг, однак вони спроможні лише скоригувати наявні показники існуючої проблеми з нерівномірним навантаженням на суддів, але не вирішити її повністю таким шляхом. Потрібне переосмислення наявної проблеми, запровадження іншої інноваційної концепції у підходах до її вирішення та запровадження надання судових послуг як сервісу для учасників процесів.

Як на мою думку, наявну проблему з нерівномірним навантаженням може вирішити розширення меж автоматизованого розподілу справ в «адміністративному» та «сервісних процесах» з одного суду до всієї України або певного регіону, тобто запровадження екстериторіальності в розподілі судових справ. У такому випадку, за умови запровадження єдиних коефіцієнтів складності справ на території України, навантаження має бути вирівняно серед усіх суддів, що дасть змогу ефективно використовувати наявний кадровий ресурс, знівелює корупційні ризики, зведе нанівець маніпуляції окремих учасників процесу щодо «віялових подач» позовів та інших маніпуляцій або зловживань, усуне передачу справ за територіальністю. А головне – всі ці чинники мають суттєво скоротити час розгляду справ у судах, покращити ефективність правосуддя, частково вирішити наявні кадрові проблеми в судах.

Подальше вдосконалення «Електронного суду» та перехід до письмового провадження надає можливість оптимізації використання наявного суддівського потенціалу шляхом відходу від принципу розгляду окремих категорій справ з урахуванням територіальної підсудності. Розміщення суду за місцезнаходженням учасників справи було зручним та доречним сервісом за необхідності їх фактичної участі в судових засіданнях, однак із врахуванням запровадження «діджиталізації» в судах, доступності більшості сервісів в електронному вигляді, переходу до письмового провадження, можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції вже не має такої принципової прив’язки доцільності розгляду справи до конкретної місцевості, відповідного територіально розміщеного суду.

Суди як сервісні центри

Суди на місцях можуть стати певними сервісними центрами для громадян, які мають забезпечувати належне приймання та видачу процесуальних документів учасникам (у тому числі в разі неможливості особи самостійно скористатися перевагами «Електронного суду»), організацію проведення відеоконференцій за необхідності участі особи в судовому засіданні або надання свідками свідчень по справі (за відсутності в особи електронного цифрового підпису). Усе це забезпечить переваги, які є вже в інших сферах надання державних послуг, усуне коштовне та іноді таке, що не має процесуального сенсу, відправлення документів звичайною поштою.

Можливість отримання відповідного процесуального документу в месенджерах, додатку «Дія», «Електронному суді» (ЄСІТС) зекономить час не тільки суддів та працівників апаратів судів, а й учасників процесів, які є користувачами судових послуг. Але держава має забезпечити можливість особі (за відсутності доступу до смартфонів, електронної пошти тощо) отримати в суді відповідний сервіс за її місцезнаходженням. Це завдання можуть вирішити суди на місцях (як сервісні судові центри). Замовлення через інтернет відповідного процесуального документу, роздрукування та видача його в найближчому суді (сервісному судовому центрі) оптимізує як часові, так і матеріальні витрати правосуддя.

Крім того, при зверненні до суду особа матиме можливість звернутися до найближчого до неї суду, який забезпечить сканування документів та завантаження їх до системи «Електронного суду» (ЄСІТС), що спростить можливість звернення до суду для пересічних громадян, оскільки не потребуватиме пересилання документів поштою до певного заздалегідь визначеного суду або безпосереднього відвідування суду для подання документів.

Також, для більшості процесів характерним є звернення до суду за місцезнаходженням відповідача, що надає цій особі певні територіальні та логістичні переваги в порівнянні з іншими учасниками. При зміні цього територіального підходу в розгляді справ, може бути забезпечена повна рівність учасників процесу – як юридична, так і фактична, а розгляд справи може бути розподілений до будь-якого суду в межах України, який забезпечить її належний розгляд у письмовому провадженні або з застосуванням інтерактивних технологій. Таким чином при застосуванні даного підходу забезпечується повна рівність учасників процесу та зручність судових сервісів при користуванні судовими послугами.

У подальшому це може призвести до об’єднання певних судів та юрисдикцій із можливістю визначення спеціалізацій суддів всередині об’єднаних судів, що можна використовувати для оперативного реагування на запити суспільства, зокрема збільшення або зменшення в судовій системі певних категорій справ. Але ці процеси мають відбуватися виважено та поетапно.

Запровадження єдиного автоматизованого розподілу цивільних, господарських та адміністративних справ (принципу екстериторіальності їх розгляду) може оперативно вирішити проблему нерівномірного навантаження в судах незалежно від їх місцезнаходження, надати можливість ефективно використовувати наявний суддівських кадровий ресурс та ресурс працівників апаратів судів, нівелювати корупційні ризики шляхом запровадження розгляду справи фактично в іншій адміністративно-територіальній одиниці ніж учасники процесу, суттєво знизити кількість заяв щодо відводу та/або самовідводу суддів від розгляду певних справ (з урахуванням територіально різного місцезнаходження учасників справи та суду), прибрати будь-які пересилання документів внаслідок недодержання територіальної підсудності особою, що звернулася до суду, тож має як суттєво скоротити загальні строки вирішення справ (з моменту звернення особи до суду до прийняття рішення по справі), так і підвищити рівень ефективності правосуддя в цілому.

Замість висновку

Об’єднання судів та певних юрисдикцій може надати нові спроможності для  ефективного використання кадрового потенціалу всередині судової системи та оперативного реагування на реалії сьогодення, можливість регулювання питань спеціалізації суддів у судах у спрощеному порядку задля забезпечення  ефективного судового провадження у відповідних категоріях справ, кількість яких може бути збільшена або зменшена з урахуванням ситуації та подій у суспільстві,  його еволюції. Тож запровадження зазначених механізмів може підвищити ефективність правосуддя, вивести його на новий рівень та надати користувачам відповідний сервіс судових послуг, на які очікує суспільство. Це має вплинути на довіру пересічних громадян до суду та сприйняття суддів у суспільстві не як представників карального органу, а органу правосуддя, який забезпечить належний захист кожній особі, яка цього потребуватиме.