«Український конфлікт це надовго» – погляд зі Швейцарії.

Відбувся візит глави МЗС Швейцарії Іньяціо Кассіса до України.

Напередодні відбулася розмова з колишнім послом Швейцарії Тоні Фрішем про те, що відбувається на сході цієї колишньої радянської республіки і про що швейцарський міністр говорив з керівництвом країни в Києві. Посол Фріш свого часу брав участь в організації обміну полоненими, і він дорікає Київу за те, що Україна нерідко повторно затримує обміняних сепаратистів, як тільки вони опиняються на заході країни.

Міністр закордонних справ Швейцарії Іньяціо Кассіс вирушив до України з 27 по 29 жовтня, серед іншого, для підготовки до Конференції з реформ в Україні, яка відбудеться у Лугано 4 та 5 липня 2022 року. Корупція, відсутність правової визначеності та вплив олігархів перешкоджають економічному розвитку та роблять реформи необхідними.

ТОму розмова з послом у відставці Тоні Фрішем (Toni Frisch), який, будучи свого часу координатором Робочої групи ОБСЄ з гуманітарних питань, серед іншого виступав посередником під час обміну полоненими.

Тоні Фріш кар’єрний дипломат, з 1977 року працював у сфері гуманітарної допомоги, потім з 1980 року у Федеральному департаменті / Міністерстві закордонних справ Швейцарії (EDA/ФДІД), де зробив кар’єру, дійшовши до рангу посла. Після аварії на Чорнобильській АЕС курирував здійснення програм гуманітарної допомоги Україні, а також Білорусі, багато їздив постраждалими регіонами, підтримуючи контакти з вищими чиновниками Радянського Союзу, включаючи Михайла Горбачова.

Протягом багатьох років був делегатом з гуманітарної допомоги та заступником директора Швейцарської Дирекції з розвитку та співробітництва (DEZA, автономний підрозділ ФДІД). Після офіційного виходу на пенсію обійняв посаду координатора Робочої групи ОБСЄ з гуманітарних питань у Східній Україні. У період з травня 2015 року по червень 2021 року він постійно курсував між Берном, Мінськом і Києвом

Ред.: Кілька місяців тому минув термін Вашого мандата в ОБСЄ як координатор гуманітарної допомоги на сході України. Можливо, у вас є щось, про що ви завжди хотіли сказати, але не могли, будучи на посаді?

Тоні Фріш: Загалом я про все завжди говорив відкрито. Я завжди наголошував: ситуація не чорно-біла, «паршиві вівці» є не лише на сході України, є вони й на заході. Я завжди критикував усі сторони за будь-якої можливості. На жаль, я маю сказати, що Україна була завжди найменш вдячною за таку критику. Протягом багатьох років я критикував владу самопроголошених республік Донецька та Луганська за те, що вони не надають Міжнародному Червоному Хресту (МКЧХ) доступу до своїх в’язниць. І хоча ні моя критика, ні критика з боку міжнародної спільноти ситуацію особливо не змінили, з 2016 року мені особисто було все-таки надано доступ до ув’язнених та можливість конфіденційних бесід у в’язницях Донецька та Луганська.

З іншого боку, не тільки сепаратисти винні в тому, що обмін полоненими довгий час було заблоковано, а саме повідомлялося в ЗМІ. Україна теж внесла свій великий «внесок» у це, і значною мірою вона також є відповідальною за затримку. Я також критикував Україну за умови, що панують на прикордонних переходах, де людям доводилося чекати своєї черги годинами і влітку, і взимку. Там не було ні медичної допомоги, ні туалетів, ні наметів, де люди могли б зігрітися. Я критикував Україну за це, і приблизно за шість місяців умови значно покращилися. Отже, критика щось таки зуміла змінити. Ось це приблизно те, що я завжди хотів сказати.

Ред: Напевно, Україна до такої критики з боку Заходу просто не звична, адже Захід зазвичай виявляє солідарність із нею — тому вона й реагувала завжди на критичні слова з роздратуванням?

Тоні Фішер. Це, звісно, ​​частково одна з причин. Можливо, це також причина, через яку російська сторона завжди стверджувала, що ОБСЄ не є нейтральною в рамках цього конфлікту. Критика на адресу України була завжди стриманою, але набагато наступальнішою щодо Росії. Спеціальний представник Чинного голови ОБСЄ в Україні не був нейтральним і схвалював усе, що робить Україна, за будь-якої нагоди.

Поїздка справді є чудовою можливістю вирішити деякі питання особисто на найвищому рівні. Один приклад: нерідко траплялося, що Україна звільняла сепаратистів після жорстких переговорів, але кримінальні справи деяких з них формально не припинялися. Тому ці люди досі перебувають у розшуку на сайті Міністерства внутрішніх справ. Траплялося навіть, що звільнені сепаратисти з Донецька чи Луганська, які відвідували членів своїх сімей, знову заарештовувалися. Така поведінка негідна правової держави. Було б важливо, щоб міністр Кассіс торкнувся цього питання під час свого візиту, проте він мав би тоді точно зважити, наскільки далеко тут можна було б зайти, не ставлячи під загрозу майбутню співпрацю з Україною.

Ред.: Із введенням у дію «Північного потоку-2» Україна втрачає свою центральну роль транзитною країною. Наскільки це змінить баланс сил у цій війні?

Тоні Фішер. Те, що ви кажете, правильно: Україна справді бачить себе швидше ослабленою цим балтійським газопроводом, вважаючи, що Росія, будучи постачальником газу, свої позиції зрештою посилила. Однак особисто я не вважаю, що «Північний потік-2» істотно вплине на цей конфлікт в Україні.

Східна Україна потребує розмінування, сепаратистські «республіки» з економічного погляду перебувають у тяжкому становищі. Яку роль тут могли б відіграти швейцарська підтримка та гуманітарна допомога?

Якщо бути якомога точнішим, замінована смуга шириною від двох до п’яти кілометрів уздовж усієї контактної лінії, тобто. приблизно 450-кілометрової межі між сходом і заходом. Ця зона замінована з обох боків. Це величезне завдання, адже, ймовірно, йдеться про мільйони мін, крім того це ще й дуже дорога справа. Звідки візьмуться кошти на розмінування – це питання поки що відкрите.

Ред.: Економічні перспективи самопроголошених Донецької та Луганської «республік», тобто сепаратистських територій, є досить похмурими. Співпраця Швейцарії зі Східною Європою активно розвивається лише у Західній Україні. Як уже згадувалося, Швейцарія надає гуманітарну допомогу обом сторонам конфлікту, але про співпрацю в галузі розвитку мови поки не йдеться, тому що для цього знадобилося б справжнє припинення вогню.

Тоні Фішерю В даний час такого припинення вогню не спостерігається. Мені ясно, що цей конфлікт, швидше за все, триватиме ще довше, я назвав би його tailor-made frozen conflict («скроєним за особливими лекалами замороженим конфліктом»). Я побоююся, що сепаратистські райони сядуть одразу між усіма стільцями, а зрештою всі прийдуть на Захід просити грошей.

Ред.: Ангела Меркель була єдиним політиком на цьому Заході, здатним протистояти Путіну. Що означає її догляд для України?

Тоні Фішер. Добре, що ви кажете про це так відкрито. Протягом багатьох років Україна значною мірою розраховувала на підтримку Німеччини у відстоюванні українських інтересів перед Москвою. Ангела Меркель відігравала центральну роль у «Нормандській четвірці» [напівофіційна контактна група у складі Росії, Німеччини, України та Франції щодо вирішення питань, пов’язаних з українським конфліктом – прим. швейців. ред.]. Але кадрова ротація йде, з початкових представників урядів зазначених країн у цій групі залишився лише Путін. І ця обставина його аж ніяк не послаблює, скоріше навпаки.

Я особисто випробував, яку роль грала Німеччина, головуючи в ОБСЄ в 2016 році з Ангелою Меркель як канцлер і Вальтер Штайнмаєр як міністр закордонних справ. То справді був потужний тандем. Він значно зміцнив Мінський процес. Ми змогли тоді зробити кроки, які були неможливі ні до, ні після. На жаль, з того часу такого розкладу сил більше жодного разу не спостерігалося, і цим сказано якщо не все, то дуже багато.