Воєнні провали росії в Україні

Як воює російська армія

Президент рф владімір путін використовує викривлені дані для ухвалення рішень. Видання путіним бажаного за дійсне щодо потужності російської армії відображається в його очевидних очікуваннях, що вона зможе завоювати Україну лише за допомогою 150 000 військовослужбовців. Це суттєво менше, ніж 250 000 солдатів Збройних сил України (на початку вторгнення 24 лютого), і далеко від традиційного для успішної кампанії співвідношення сил наступу й оборони — 3:1. Схоже, путін вирішив почати вторгнення, виходячи з очікування, що українці здадуться без бою, а їхні політичні лідери втечуть. Очевидно, дані, на які він опирався, були глибоко помилковими. Кілька загальнодоступних досліджень, проведених незадовго до повномасштабного вторгнення, показали, що українці рішуче візьмуться за зброю на захист батьківщини. Але кремль, як і багато західних експертів, мабуть, просто проігнорував їх.

Тому, підтримуючи Україну, Заходу доведеться враховувати упередженість путіна та недосконалі дані, якими він володіє. Неодноразові погрози російських політиків воєнною агресією проти країн НАТО, зокрема країн Балтії, можуть виявитися не просто пропагандою. Але з огляду на те, що така агресія була б самогубною для росії, Україна може використати ці загрози проти неї.

Армія росії робить ставку на масовані артилерійські удари. На початку повномасштабного вторгнення російські військові заходили в Україну не бойовими, а похідними колонами. Припущення росіян, що вони не зустрінуть опору, призвело до того, що вони зазнали величезних втрат у перші кілька днів війни, що згодом змусило їх відійти з Київської, Чернігівської та Сумської областей. Недостатня підготовка та некомпетентність російських військових у поєднанні з жорсткою ієрархією в їхніх збройних силах, через що офіцери не мали змоги діяти за власною ініціативою, означали, що вони не могли швидко координувати просування вглиб української території.

На ці невдачі російські військові відповіли поверненням до тактики «вогневого валу»: кількагодинної масовані артилерійські удари по українських позиціях перед наступом піхоти та бронетехніки. росіяни в основному використовували цю тактику — яка призвела до більших територіальних здобутків, ніж будь-який інший підхід — у східній Україні, де ще нещодавно вони зосередили більше половини своїх сил.

Але ситуація змінилася після того, як США надали Україні M142 HIMARS — мобільні реактивні системи залпового вогню — за допомогою яких ЗСУ лише за кілька тижнів знищили понад 50 російських складів боєприпасів. Це суттєво загальмувало доставку боєкомплектів до російських артилерійських підрозділів, тим самим зменшив інтенсивність обстрілів у кількох районах і сповільнив просування росіян на сході України. Однак ракети, які Україна отримала від західних держав, мають радіус дії лише від 15 до 92 км — вони не можуть досягти багатьох ключових російських складів та іншої інфраструктури.

Логістика — слабка ланка російської армії. Усі військові кампанії вкрай залежать від логістики. Від танка без палива мало користі — як показали росіяни на початку свого повномасштабного вторгнення, коли вони кинули багато військової техніки через брак припасів. Логістика російської армії була настільки погано організована, що багато підрозділів просто не могли дістатися до місця призначення. Причин такої дезорганізації багато — операції українських військових зі знищення російського матеріально-технічного забезпечення, корупція та недбалість у російській армії, байдужість російських генералів тощо. Але факт залишається фактом, що логістика — ахіллесова п’ята російської кампанії.

Концентрація російських сил на сході України зменшила довжину фронту, на якому вона воювала, а також скоротила шляхи постачання до території росії та окупованих нею частин Луганської та Донецької областей. Але, як ми говорили вище, подільше використання Україною HIMARS та інших систем знову порушило логістику росії.

кремль дозволяє російським військовим зазнавати величезних втрат. За оцінками Пентагону, під час війни вже було вбито або поранено до 80 тисяч російських солдатів. Це більше, ніж Радянський Союз втратив за десять років бойових дій в Афганістані. Також росія втратила колосальну кількість техніки, включно із понад 1700 танків (65 % від кількості танків, які перебували на озброєнні рф до повномасштабного вторгнення); 4000 одиниць іншої бронетехніки і 200 літаків. Наприклад, у травневому одному бою під Білогорівкою росія втратила майже 1000 військових і майже 100 одиниць техніки, намагаючись форсувати Сіверський Донець.

Однією з головних причин величезних втрат російських військ є те, що кремль надає перевагу політичним цілям над військовими — як можна було побачити в Ізюмі та Сєвєродонецьку. Захоплення Сєвєродонецька стало політичною метою просто тому, що це було майже останнє багатонаселене місто в Луганській області. кремль хотів захопити його як доказ того, що він контролює весь регіон. Однак операція мала обмежене стратегічне значення і вимагала від росіян послабити свої позиції на інших фронтах. Українські військові евакуювали мирних жителів із Сєвєродонецька, перш ніж використати політичне значення міста, щоби скувати велику кількість російських військ, які були змушені воювати в районі, де вони не змогли задіяти повну артилерійську силу.

Якщо росія не оголосить загальну мобілізацію (що буде політично дорого коштувати путіну), ці втрати особового складу підірвуть її бойові можливості. Тим не менш,росія вже почала залучати свої значні старі радянські запаси, як-от старі версії РСЗВ «Град», танки Т-62, бронетранспортери МТ-ЛБ і САУ 2С7 «Піон». Хоча це обладнання далеко не нове, але у великих кількостях воно становить відчутну загрозу.

Терор мирного населення — частина стратегії кремля. З початку повномасштабного вторгнення російські обстріли вбили понад 5000 мирних жителів і щонайменше 7000 отримали поранення. росія навмисне цілила в мирних жителів, щоби залякати їх, використовуючи касетні боєприпаси та реактивні системи залпового вогню, авіаційні та ракетні удари (навіть із протиповітряних систем С-300), тортури та зґвалтування.

Схожу стратегію кремль застосував у війнах у Чечні та Сирії. Як і у випадку з масованими й невибірковими бомбардуваннями російських військових в Алеппо у 2016 році, атаки на мирних жителів в Україні також спрямовані на те, щоби викликати міграційну кризу в Євросоюзі й таким чином змусити ЄС якомога швидше почати переговори з москвою на невигідних для Києва умовах. Однак поки що ця стратегія лише зменшила ймовірність того, що західні держави спробують змусити Київ піти на поступки. Ба більше, жорстокість цих нападів на мирних жителів є підставою для посилення санкцій проти москви та оголошення росії державою-спонсором тероризму (цей крок уже зробили деякі країни, а інші, включно зі США, розглядають).

Як Захід має підтримувати Україну далі

Захід має допомогти Україні протистояти тактиці та стратегії російської армії, що ми описували вище. Зробити це треба так:

• Збільшити постачання контрбатарейних РЛС із САУ, зокрема американських M109A6 та M109A7 Paladin (наразі Україна має менш досконалі M109), німецьких PzH 2000 та французьких Caesar. Разом ці системи посилять український контрбатарейний потенціал, який уже довів свою цінність у боях.
• Продовжити постачання в Україну реактивних систем залпового вогню HIMARS і M270 MLRS, а також додаткових боєприпасів до них, зокрема ATACMS, які мають радіус дії 300 км. Це дозволить Україні ще більше порушити логістику Росії, знищив склади боєприпасів за сотні кілометрів від лінії фронту.
• Продовжувати вдосконалювати спроможність протиракетної оборони України через постачання ЗРС NASAMS, які здатні перехоплювати крилаті ракети. За нашими підрахунками, Україні знадобиться щонайменше 10 батарей NASAMS, щоб ефективно захистити найбільші міста України та мирних жителів, які там проживають, від бомбардувань терористичних бомбардувань росії. Інший варіант — постачання Україні винищувачів МіГ-29 зі Словаччини (тема обговорюється вже кілька місяців). Українські пілоти неодноразово доводили, що вони можуть збивати ворожі ракети з літаків.
• Посилити санкції Заходу проти росії, які зменшують її здатність проводити наступальні операції. Визнання західними країнами росії державою-спонсором тероризму було б вирішальним кроком у цьому процесі, оскільки це призвело б до розриву всіх офіційних зв’язків між москвою та західними столицями — тим самим ускладнив для кремля отримання економічної чи іншої підтримки від будь-якої країни світу.
• Збільшити постачання бронетехніки в Україну. Оскільки українська армія все ще зазнає інтенсивного обстрілу російської артилерії, вона зможе зміцнити вразливі ділянки лінії фронту та реагувати на російські прориви лише за наявності необхідної військової техніки, у тому числі танків і бойових машин піхоти.
• Західні держави мають не дозволити залякати себе російськими загрозами ескалації, якщо вони нададуть Україні більш передові технології, такі як ракети ATACMS. З огляду на схильність російського командування покладатися на неточні дані, видавати бажане за дійсне та переслідувати політичні цілі незалежно від ціни, їх спроби ескалації, ймовірно, матимуть зворотний ефект.

Підтримка Заходу залишається вирішальним чинником спроможності України протистояти російській агресії. Й Україна продемонструвала свою здатність як протистояти армії рф, так і ефективно застосовувати західну зброю. Українським силам необхідно більше такої підтримки, перемелюючи військову машину Росії та захищаючи Європу.

Ольга Лимар, Денис Давиденко, Маргарита Хвостова