ВП ВС задовольнила позов Фонду про солідарне стягнення шкоди з колишнього керівництва Акціонерного банку «Укоопспілка»

Велика Палата ВС вирішила виключну правову проблему щодо визначення моменту перебігу позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.

На такій правовій проблемі акцентував КГС ВС, передаючи справу № 910/11027/18 на розгляд Великої Палати ВС. Позов у цій справі подано Фондом (що діє як ліквідатор ПАТ «Акціонерний банк “Укоопспілка”») до 14 осіб – представників Правління та Спостережної ради банку про солідарне стягнення на користь Фонду 76 929 136,71 грн шкоди. Цієї суми забракло для покриття вимог усіх кредиторів банку «Укоопспілка», який було визнано неплатоспроможним. На думку Фонду, причиною недостатності майна банку для розрахунків із кредиторами стали операції з придбання колишнім керівництвом банку завідомо збиткових і нічим не забезпечених облігацій двох підприємств.

Вирішуючи виключну правову проблему, Велика Палата ВС дійшла висновку, що розмір недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів має бути виявлений Фондом на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків. У таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох документів.

Господарський суд міста Києва рішенням, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, відмовив у задоволенні позову. Судові рішення мотивовані, зокрема, тим, що Фонд документально не підтвердив жодного елементу цивільно-правової відповідальності; не довів розмір шкоди; вину осіб, які визначені відповідачами; причинно-наслідковий зв’язок між їхніми діями і визначеною Фондом сумою шкоди.

Велика Палата ВС зауважила, що цивільне законодавство в деліктних зобов’язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Також звернула увагу, що у цій справі йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Законодавством закріплено обов’язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також визначено відповідальність за їх порушення. Вирішуючи питання про відповідальність посадової особи перед юридичною особою, суд має виходити з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими.

Покладаючи обов’язок доведення вини на позивача, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували норм матеріального права та не звернули уваги на зміст зобов’язань відповідачів, дійшовши помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності вини відповідачів.

За результатами розгляду справи ВП ВС скасувала рішення попередніх судів, а позов Фонду задовольнила повністю. Суд виходив із того, що відповідачі не могли не розуміти значення та наслідків своїх дій щодо виведення значної суми грошових коштів з банку. Окрім того, вони не надали жодних доказів, які б свідчили про те, що неплатоспроможність банку виникла з інших причин, аніж виведення зі складу високоліквідних активів банку на суму 319 460 764 грн.

Постанова Великої Палати ВС від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235845.