Виконавче провадження: чи дійсно система працює?

Кожному гарантується право на справедливий суд у розумні строки незалежним та безстороннім судом (ст. 6 Конвенції по захист прав людини і основоположних свобод). Відповідні міжнародні норми знайшли своє відображення в Конституції України та інших нормативних актах.

Загальні аспекти і позиція ЄСПЛ щодо виконання судових рішень

Проте, якщо рішення суду набрало чинності, це ще далеко не гарантія його виконання винною (зобов’язаною судом) стороною. У випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку, слід звертатися до примусового виконання рішення.

Свого часу Європейський суд з прав людини дійшов до виноску, що виконавче провадження не може бути відокремлено від судового провадження (справа «Сіка проти Словакії» (Sika v. Slovakia), № 2132/02, підпункти 23—26, від 13 липня 2006 року). Дану позицію ЄСПЛ підтримує і в інших справах, у тому числі у справі «Васильчук проти України» (заява № 31387/05, остаточне рішення 10.05.2010 р.).

Виконання рішень здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (надалі – Закон), який визначає порядок виконання судових рішень та рішень інших органів. Виконавчі дії провадяться виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна в робочі дні, не раніше шостої і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається виконавцем. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону — виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа (виконавчих листів та наказів, що видаються судами на підставі судових рішень).

Також варто зазначити, що стягувач сплачує авансовий внесок, а з боржника стягується виконавчий збір. Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову — в розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника — фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника — юридичної особи.

Згідно зі ст. 27 Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника — фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника — юридичної особи.

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів із рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника в національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється в разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його в боржника та передати на зберігання іншим особам. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Частиною 1 ст. 61 Закону визначено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

У законі передбачені процедури щодо виконання рішень у випадку стягнення коштів, реалізації майна, виконання рішень немайнового характеру тощо, окремо дані дії регулюються постановою КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 р. № 845.

Оскарження рішення виконавця та посадових осіб ДВС

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до начальника відділу, керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду (ст. 74 Закону).

У порядку цивільного судочинства, відповідно до ст. 383 ЦПК, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи. Слід також звернути увагу на те, що скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень, ухвалених господарським судом відповідно до ГПК, підлягають розгляду господарськими судами (стаття 121-2 ГПК).

Скарга у виконавчому провадженні подається виключно в письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім’я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім’я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Процедура оскарження та судова практика

Вибір процедури оскарження (до суду або органів ДВС) залишається за скаржником, проте в даній статті пропонуємо розгляду судової практики із оскарження дій (бездіяльності) ДВС.

Так, у справі № 826/4457/17 від 24 квітня 2017 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 02.02.2017 р. ВП №53330147. Позовні вимоги мотивовано тим, що постанова Державної фіскальної служби України, яка є об’єктом примусового виконання у виконавчому провадженні, оскаржена позивачем у судовому порядку, що, за твердженням останнього, перешкоджало відповідачу відкрити вказане виконавче провадження, як передчасне.

Суд постановив позов задовольнити, оскільки станом на момент відкриття виконавчого провадження постанова в справі про порушення митних правил як виконавчий документ, що підлягає примусовому виконанню в даному виконавчому провадженні, не набрала законної сили, з огляду на її оскарження в судовому порядку, що зупиняє її виконання згідно зі статтею 533 Митного кодексу України. Суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування постанови, як такої, що винесена передчасно, без з’ясування факту набрання виконавчим документом законної сили у встановленому порядку.

У березні 2017 р. ПрАТ «Бліц-Інформ» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва, вимагаючи визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 06.07.2015 р. у справі № 910/10473/15 задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на заставлене майно боржника на загальну суму 112 143 006,57 грн. та звернуто стягнення на майно ПрАТ «Бліц-Інформ», яке передано в заставу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Суд постановив позов задовольнити, оскільки майно, на яке рішенням господарського суду звернуто стягнення, до цього часу перебуває в заставі у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як заставодержателя, Суд дійшов висновку, що при здійсненні реалізації заставленого майна виконавчий збір має бути стягнутий із коштів, отриманих від реалізації заставленого майна.

Крім того, суд також зазначає, що у виконавчому провадженні від часу відкриття провадження до прийняття постанови про повернення виконавчого документу — ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та повернення виконавчого документу стягувачу, дії, спрямовані на звернення стягнення на майно боржника, державним виконавцем не здійснювалися (справа № 826/1961/17).

У справі № 826/8572/16 від 20 січня 2017 року ТОВ «КМБ-Бетон» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про визнання неправомірною бездіяльності щодо здійснення контролю, визнання неправомірною бездіяльності при виконанні зведеного виконавчого провадження; зобов’язання здійснити заходи контролю; зобов’язання вжити невідкладні заходи щодо розшуку втраченого транспортного засобу; постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання про притягнення до кримінальної відповідальності державних виконавців по факту втрати майна, на яке накладено арешт, стягнення збитків у сумі 1 645 581 грн; зобов’язання за рахунок держави відшкодувати збитки в сумі 1 645 581 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він є боржником у зведеному виконавчому провадженні, виконавцем було накладено арешт на належне позивачу авто MersedesBenz Actros 4141 2007 року випуску, який передано на реалізацію, проте реалізовано не було та даних щодо місцезнаходження вказаного авто немає.

Суд постановив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки дійшов висновку, що відділ державної виконавчої служби при вчиненні виконавчих дій та розшуку майна позивача діяв відповідно до норм закону . Відповідно, коли в своїх позовних вимогах позивач не просить скасувати будь-яке рішення суб’єкта владних повноважень (визнати його дії чи бездіяльність неправомірною тощо), такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Враховуючи, що судом не встановлено протиправних дій та/або бездіяльності відповідачів, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу збитків.

У справі № 755/18579/16-ц від 6 березня 2017 року скаржник звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця посилаючись на те, що 26.02.2012 року Дніпровський районним судом м. Києва видано виконавчий лист по цивільній справі, за яким стягнуто солідарно з боржників на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 1 825 592,20 грн. Арешт коштів, накладений на всі поточні рахунки ТОВ «Ревлан», по суті зупиняє господарську діяльність підприємства та створює соціальну напругу. Так, у штаті ТОВ є наймані працівники, які отримують заробітну плату, а товариством здійснюється відповідне перерахування коштів контрагентам у договірних зобов’язаннях, перерахування податків, інших обов’язкових платежів, а також оплата комунальних послуг.

Суд встановив, що таким чином арешт усіх коштів повністю блокує можливість ТОВ «Ревлан» розраховуватися з найманими працівниками, контрагентами в договірних зобов’язаннях, здійснювати обов’язкові відрахування до державного й місцевих бюджетів, розраховуватися за надані комунальні послуги, що є порушенням чинного законодавства, прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, держави та фактично позбавляє боржника можливості ефективно розпоряджатися наявними коштами або коштами, які товариство отримує як прибуток, для здійснення хоча б часткового розрахунку зі стягувачем. Суд задовольнив скаргу й скасував постанову про арешт коштів боржника.

Приклад розгляду скарги на бездіяльність державного виконавця та посадових осіб відділу ДВС можна прослідкувати у справі № 910/17974/14 р. Так, 24.11.2014 державним виконавцем відділу ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу про зобов’язання приватного підприємства «Центр побутового обслуговування» повернути нерухоме військове майно — нежитлове приміщення. З листопада 2014 року по травень 2015 року, крім постанови про відкриття виконавчого провадження, на адресу Київського КЕУ не надходило жодних документів виконавчого провадження, спрямованих на реальне виконання судового рішення. Суд задовольнив скаргу Військової прокуратури, визнав незаконною бездіяльність посадових осіб відділу ДВС, зобов’язав посадових осіб здійснити дії в рамках виконавчого провадження, спрямовані на виконання рішення господарського суду.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» визначає порядок здійснення виконання рішень, у тому числі звернення стягнення на кошти та інше майно, оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців тощо.

Провівши аналіз судової практики можна зробити висновок, що в разі наявності достатніх підстав та доказів, суди приймають рішення про задоволення скарг на дії чи бездіяльність посадових осіб, таким чином визнаючи дії виконавців неправомірними. Визнаючи незаконною бездіяльність виконавців, суди можуть зобов’язати останніх здійснити передбачені законом дії в рамках виконавчого провадження, які спрямовані на реальне виконання рішень. Проте вкрай важливо обрати вірний механізм захисту, вчасно звернутися до виконавчої служби та контролювати кожний етап виконання рішення, в тому числі шляхом оскарження дій (бездіяльності).

Сергій Барбашин, керуючий партнер юридичної фірми TRUSTME

Джерело: ЛІГА.net