admin
Сьомого липня Вищий антикорупційний суд ухвалив обвинувальний вирок комерційному директору Павлоградського хімічного заводу Валерію Кирилову, який обвинувачувався правоохоронними органами в тому, що в 2015 році шляхом зловживання службовим становищем заподіяв державі шкоду в розмірі 7 мільйонів гривень. Підсудному призначено покарання у вигляду 4-х років позбавлення волі, а крім того, задоволено цивільний позов прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про стягнення з нього на користь держави названої вище суми. Однак до набрання вердиктом законної сили йому залишено попередньо обраний запобіжний захід – заставу в сумі 413 тис. гривень.
Корупційний трикутник
Державне підприємство «Науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» (далі – ПХЗ), яке налічує близько однієї тисячі працівників, спеціалізується на виробництві палива для різних типів ракет, а тому й перебуває в сфері управління Державного космічного агентства України, але, окрім основної, воно виготовляє ще й широкий асортимент другорядної продукції, в числі найменувань якої промислові вибухові речовини, які широко використовуються видобувними компаніями Криворізького залізорудного басейну. Ось у зв’язку з ними ПХЗ в 2016 році й опинився в полі зору правоохоронних органів, які встановили, що завод без будь-якої розумної для того потреби продавав зазначену продукцію за зниженими цінами фірмам-посередникам, які потім перепродували її вже за реальними ринковими цінами безпосереднім споживачам. Детективи НАБУ порахували, що в такий спосіб держава недоотримала вигоду, тобто зазнала збитків у розмірі близько 80 мільйонів гривень, у зв’язку з чим низці зловмисників, у тому числі й генеральному директору заводу Леоніду Шиману, до речі, Герою України з 2013 року й колишньому депутату Дніпропетровської обради від Партії регіонів, було повідомлено про підозру в зловживанні службовим становищем (стаття 364 Кримінального кодексу України).
А в 2017 році з великої справи були виділені в окреме провадження матеріали щодо комерційного директора ПХЗ Валерія Кирилова, які невдовзі разом з обвинувальним актом були направлені до Рубіжанського міського суду Луганської області, звідки в жовтні 2019-го були передані до новоствореного Вищого антикорупційного суду. Суть обвинувачення полягала в тому, що в червні 2015 року зловмисник уклав із ТОВ «Зоря» низку договорів щодо продажу йому заводом партії вибухових речовин на суму 13 мільйонів гривень, які одразу ж були продані цим товариством уже за 20 мільйонів гривень двом акціонерним товариствам – кінцевим споживачам даного товару: Криворізькому залізорудному комбінату й Центральному гірничо-збагачувальному комбінату. Причому посередник не вклав у нього жодної доданої вартості, оскільки договорами було передбачено, що транспортні витрати несе продавець, а вантажоотримувачами зазначені згадані вище комбінати. Причому до того ПХЗ споконвіку постачав товари даної категорії цим та іншими видобувним підприємствам, цілком обходячись без послуг посередників і цього разу міг би продати той же товар тим же споживачам і за тою ж ціною, за якою вони придбали його в посередника. Тож, на думку сторони обвинувачення, в даній ситуацій наявний склад злочину у вигляді зловживання службовим становищем, внаслідок чого ТОВ «Зоря» отримала неправомірну вигоду в сумі 7 млн грн, а державне підприємство зазнало збитків у тому ж розмірі.
Перед тим, як приступити до юридичного аналізу ухваленого Вищим антикорупційним судом вироку, поверхово пройдемося по великій політиці, без якої тут не обійшлося. Справа в тому, що Криворізький залізорудний комбінат у той момент перебував у складі бізнес-імперії олігарха Ігора Коломойського, а Центральний гірничо-збагачувальний комбінат і понині входить до корпорації іншого олігарха Ріната Ахметова. А ТОВ «Зоря» утворилося на базі частини виробничих потужностей Рубіжанського казенного хімічного заводу «Зоря» і в 1990-их роках директором останнього був Юрій Бойко, який, ставши при Януковичі міністром енергетики, приватизував на свою користь найрентабельніші цехи заводу, об’єднавши їх у товариство з обмеженою відповідальністю. У 2015 році три перелічені вище персони перебували у стані перманентної війни один з одним, хоча час від часу утворюючи тимчасові ситуативні союзи. В даному питанні Коломойський і Ахметов об’єдналися проти Бойка, на боці якого, судячи з усього, грав його колишній однопартієць і генеральний директор заводу Леонід Шиман. Зміна керівництва уряду в квітні 2016-го, а слідом за ним і керівника Державного космічного агентства України, стимулювало правоохоронні органи почати кримінальне переслідування посадових осіб ПХЗ.
У хащах маркетології
Головним аргументом сторони захисту було те, що інкриміновані підсудному операції з посередником не були збитковими для заводу в тому розумінні, що продавши за 13 мільйонів гривень партію вибухівки, собівартість виготовлення якої не перевищувала 8 млн грн, він все одно отримав прибуток у 5 мільйонів. Що ж стосується питання про додатковий прибуток у сумі 12 млн грн, який міг бути, але не був отриманий, то такою, мовляв, була маркетингова політика підприємства, на здійснення якої були певні специфічні причини. Так, після окупації частини Донбасу в 2014 році, розташоване в місті Рубіжне Луганської області ТОВ «Зоря» стало єдиним в Україні виробником тротилу, який використовується як сировина для виробництва амоніту і грамоніту. Ситуація ускладнювалася тим, що «Зоря», окрім інших видів продукції, також виробляло ці самі амоніт з грамонітом, причому з власної сировини, а відтак за рахунок дешевшої ціни могло витіснити павлоградський завод з його традиційних ринків, зокрема переманити до себе звичних покупців, а саме Криворізький залізорудний й Центральний гірничо-збагачувальний комбінати.
Саме тому, за версією підсудного, була досягнута негласна домовленість, відповідно до якої ПХЗ добровільно віддає «Зорі» ненадійних споживачів в особі криворізьких гірняків, отримуючи натомість гарантованого покупця в особі самої «Зорі». Сторона захисту визнавала, що за умовами цієї, так би мовити, джентльменської угоди завод втрачав частину прибутку, оскільки криворіжчани давали за його товар кращу ціну, аніж рубіжанці, але якби ПХЗ не погодився на такі умови, то ризикував би взагалі втратити все. Мовляв, у разі відмови ТОВ «Зоря» значно підвищило би для нього відпускні ціни на тротил, а для криворізьких комбінатів значно знизило б ціни на амоніт з грамонітом власного виробництва. Ось тоді-то завод уже точно зазнав би збитків, погрузнув у боргах і в перспективі збанкрутував.
Таке пояснення зовні виглядало доволі переконливо, тож для того, аби його спростувати, детективам довелося серйозно зануритися в хащі маркетології. Для цього вони «підняли» Єдиний державний реєстр податкових накладних Державної податкової служби України, в якому містилися відомості щодо операцій з купівлі-продажу промислових вибухових речовин, і встановили, що протягом 2014–2016 років Павлоградський хімічний завод закуповував тротил у ТОВ «Зоря» за цінами, які були на 10 відсотків вищими, аніж середні ціни, за яким воно продавало цей товар у той період усім споживачам. Отже, виходило, що за всі свої жертви ПХЗ не отримав жодних пільг. У відповідь адвокати давили на те, що це поверховий висновок, бо якби завод відмовився продавати «Зорі» свій товар за зниженими цінами, то вона б йому виставила ціни за сировину, які були б вищі за середні не на 10, а на 100–200 відсотків.
Проте суд визнав таке пояснення надуманим, бо воно грунтується не на реальних фактах, а на уявних обставинах, які в дійсності не мали місця. Крім того, судді звернули увагу на такий цікавий момент: якби приватне товариство так негуманно поставилося до належного державі заводу, керівництво останнього зобов’язане було звернутися до Антимонопольного комітету України із заявою про те, що ТОВ «Зоря» зловживає своїм монопольним становищем, проте доказів такого звернення матеріали справи не містили, а надані детективами НАБУ й досліджені судом матеріали свідчили про те, що в той період на «Зорю» з цього приводу ніхто з учасників ринку до АМКУ не скаржився. Ще один цікавий момент – після того, як правоохоронні органи почали розслідувати злочинні схеми керівництва ПХЗ й завод повернувся до звичної практики прямих поставок своєї продукції споживачам, рубіжанське товариство аніскілечки на нього за це не образилося, продаж тротилу не припинило й ціни на нього до захмарних висот не підвищило.
Питання колективної відповідальності
Інший вагомий аргумент сторони захисту полягав у тому, що комерційний директор – це, звичайно, важлива персона в масштабах заводу, але все ж таки не перша, й рішення про укладення договорів купівлі-продажу з ТОВ «Зоря» було не одноособовим, а колективним. Підтвердженням цьому був той факт, що проекти контрактів з рубіжанським товариством перевірили та погодили шестеро посадових осіб: директор з економіки та фінансових питань, начальник виробництва, начальник режимно-секретного відділу, начальник планово-економічного бюро, юрисконсульт і головний бухгалтер. Перелік, звісно, виглядає доволі представницьким, але це оманливе враження, оскільки працівники, які ставили на проектах договорів свої візи, перевіряли їхній зміст лише в межах вузького кола своїх службових завдань і обов’язків. А головне – вони не знали, що керівники комбінатів, як кінцевих споживачів, неодноразово і в письмовій формі зверталися до керівництва заводу з проханням припинити гратися в дилерів і дистриб’юторів та повернутися до звичної практики прямих контактів, яка протягом десятків років довела свою ефективність. А підсудний натомість знав усі аспекти життя підприємства й він же приймав кінцеве рішення, за що й має нести відповідальність.
Ну а вже зовсім смішним доводом виглядали посилання підсудного на те, що криворізькі комбінати показали себе ненадійними партнерами з точки зору платіжної дисципліни, внаслідок чого керівництво ПХЗ вирішило за краще реалізовувати продукцію виключно рубіжанській «Зорі», яка жодного разу не порушувала свої договірних зобов’язань – хоч вона, мовляв, платить не так щедро, як гірники, зате не має мороки потім видирати в них свої кровно зароблені гроші в судовому порядку. Звучить, знову ж таки, переконливо, ось тільки на підтвердження даної тези були надані датовані 2021–2022 роками листи заводу, в яких містилися фактичні дані щодо заборгованості перед ним Центрального ГЗК, яка сформувалася в 2016 році. Суд визнав ці докази неналежними, оскільки наявна в них інформація не могла бути відома підсудному в 2015 році, коли він укладав інкриміновані йому договори з ТОВ «Зоря», а відтак не могла бути підставою для виправдання необхідності цих невигідних для ПХЗ контрактів.
Коментарі
Loading…