Як Рафаель Лемкін переконав світ визнати геноцид злочином

8 грудня 2018Міжнародне право 9 грудня людство відзначає 70-річчя від дня ухвалення Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. З цією датою пов’язаний Міжнародний день пам’яті жертв злочину геноциду, вшанування їхньої гідності та попередження цього злочину.
Появою на світ терміна «геноцид» людство зобов’язане Рафаелю Лемкіну, автору проекту Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Боротьба за ухвалення цього документа стала справою його життя. Вперше Лемкін представив свій проект у 1933 році, ООН схвалила відповідну Конвенцію лише 1948-го. За цей час у Голокості загинули 49 родичів Лемкіна, включаючи його батьків. Сам він дивом уникнув їхньої долі.
В архіві ООН збереглася радіопередача 1958 року, присвячена життю та діяльності Рафаеля Лемкіна. Його роль виконує актор, проте звуки історичного засідання Генасамблеї – документальні. Наргіс Шекінська навіть адаптувала програму для російськомовних радіослухачів.

«Генеральна Асамблея схвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та пропонує цей документ країнам-членам для підпису, ратифікації та приєднання відповідно до 11-ї статті документа».
Ухвалена тоді Конвенція встановила міжнародний правовий статус поняття «геноцид» як найтяжчого злочину проти людяності. Автором документа є Рафаель Лемкін, польсько-американський юрист єврейського походження, для якого це стало головним проектом його життя.
Як так сталося, що протягом тисячоліть масове вбивство ніколи не вважалося злочином?
Лемкін народився у єврейській родині на території Російської імперії. Його батько був фермером, а мати захоплювалася філософією та мовами. До 19 років Лемкін чітко вирішив, що хоче стати юристом, щоби боротися з конкретним явищем – масовим вбивством. Цей злочин тоді ще не мав юридичного визначення.
Ось міркування Лемкіна у віці 19 років:
Як так вийшло, що протягом тисячоліть масове вбивство ніколи не вважалося злочином? Цілі народи навмисно винищувалися, навмисно й у масовому порядку, а закону, яким можна було б судити такі дії – був і немає. І як світ бореться із цими жахливими злочинами? Де, я питаю, совість людства? Де совість?
Рафаель Лемкін закінчив Львівський університет та влаштувався на роботу до варшавської прокуратури. Він працює клерком у державній установі, проте ні на хвилину не забуває про головну мету. 1933 року він їде на міжнародну конференцію з уніфікації міжнародного права в Мадриді, де вперше пропонує розробити міжнародну конвенцію проти геноциду. І знову Лемкін, але вже подорослішав і з юридичною освітою:
«Чи відомо Вам, що за часів Чингіз-хана монголи вбили понад десять мільйонів людей? Люди були настільки налякані, що коли Чингіз-хан наказував чоловікам, жінкам і дітям лягти на землю, вони лежали, не рухаючись, тижнями.
Чи відомо вам, що в царській Росії за часів погромів козаки розпорювали євреям животи і набивали туди пух із перин та подушок, які єврейські дівчата отримували у посаг, виходячи заміж? Це не якийсь ізольований випадок, який стався одного разу і ніколи не повторювався. Історія сповнена прикладів геноциду і люди мають бути захищені від цього злочину у майбутньому».
Пропозицію Лемкіна відхилили, а він втратив роботу. Над Європою вже почали згущуватись хмари фашизму. Лемкіну сорок років:
«Я втік від нацистів… Вони не дуже мене любили, м’яко кажучи. Тепер я живу в Америці, радник з міжнародних питань у військовому відомстві США. Мої батьки були вбиті в концтаборі Освенцім. Вони були винищені. Тепер я маю назву для подібних злочинів. Чи не здається вам дивним, що роблячи масові вбивства протягом десятків тисяч років, людство не придумало назви своїм діям? Я вигадав – це «геноцид». «Генос» означає грецькою «народ», «раса», «плем’я». “Геноцидом” я назвав винищення людей».
У США Лемкін викладав кримінальне право в університеті і продовжував боротьбу, тепер уже в Організації Об’єднаних Націй. Його ідея відповідала ідеалам ООН. Конвенція офіційно набула чинності 1951 року, після того, як її ратифікували 20 країн. Чи задоволений Лемкін?

“Я хочу, щоб ми не спочивали на лаврах нашого успіху. Я хочу, щоб усі країни ратифікували Конвенцію, і вона стала б законом для всього світу. А ще я хочу, щоб закладені в ній принципи людяності знаходили відгук у серці кожного жителя нашої планети; щоб у майбутньому ми ніколи не відмовляли у допомозі гнаних, навіть якщо злочин проти них відбувається далеко за межами нашої країни”.

Сьогодні 149 країн ратифікували Конвенцію ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. До речі, США – країна, яка надала Рафаелю Лемкіну захист від нацизму, приєдналася до Конвенції лише 1988 року.

Джерело: https://newrezume.org/load/6-1-0-6183?utm_source=email