Єдиний податок: як зробити так, щоб «у виграші» були всі?

Платники єдиного податку — це унікальне явище в світовій практиці оподаткування. Таку систему придумали свого часу для досягнення єдиної мети — вивести з тіні малий бізнес.

Але скористалися цим моментом і великі підприємства. Коли прогресивна шкала податку на доходи фізичних осіб була 40%, систему почали застосовувати і великі гравці. А чому б і ні? Виглядала вся ця історія цілком законно. Ціна питання — 200 гривень на місяць.

Як почали використовувати систему підприємства?

По суті персонал підприємства переводили на систему єдиного податку. Наймані працівники реєструвалися «ЧПешниками» й надавали послуги підприємствам. Хоча по факту ці «приватні підприємці» залишалися такими самими найманими працівниками. Потрібно відзначити, що ЧПешників також активно використовували для переведення в готівку грошей.

Які наслідки цієї історії?

Згодом держава робила спроби боротися і з прихованим працевлаштуванням, і з переведенням у готівку грошей. Всі ці моменти звелися до того, що маємо зараз. З’явилися обмеження щодо сум та видів послуг. Навіть був період, коли витрати, пов’язані з оплатою послуг єдинників, не дозволялося віднімати для цілей розрахунку бази для податку на прибуток.

Що про подібний механізм «економії» думають експерти і інвестори?

Явище виняткове й багато іноземних інвесторів сумнівалися в його законності. З плином часу податкові консультанти також стали згадувати про ризик «прихованого» працевлаштування.

У будь-якому випадку, я вважаю, що це явище тимчасове й настане момент, коли єдинників у нашій системі оподаткування не буде. Але поки така можливість є, можна її грамотно й законно використовувати з вигодою для підприємства і без шкоди для бюджету країни.

Як законно і ефективно зараз можна використовувати існуючу систему оподаткування?

Розповім на прикладі роботи IT-компанії. Одна ізраїльська компанія X має багато офісів в різних країнах світу. При цьому в державах, де ця компанія має офіси, витрати на оплату праці середньостатистичного айтішника становили від 7 до 10 тисяч доларів. В Україні такого ж рівня фахівець з радістю погоджувався працювати за 2 тисячі доларів на місяць.

І що ж зробила ця компанія? Прийняла, на перший погляд, абсолютно логічне рішення. У Харкові почали наймати айтішників за готівку й облаштовувати їх робочі місця в одному приміщенні. Останні активно працювали. Відповідно іноземні ізраїльські замовники вказували на карті світу Україну як країну, де в них є офіс. Робили вони це для різних цілей, в тому числі для залучення фінансування. Але «сіль» історії в тому, що за фактом ніякого офіційно офісу у них не було…

Розуміючи небезпеку цього моменту, власники компанії звернулися до консультантів. Останні визначили мільйон ризиків і нарадили багато «цікавого». Як наслідок — іноземна компанія прийняла рішення зареєструвати в Україні дочку й прийняти всіх IT-спеціалістів у штат. Але за фактом айтішники продовжували робити те, що робили: кожен індивідуально надавав послуги іноземній компанії. Українська дочка просто платила айтішникам зарплату, податки й соціальні внески. При цьому сама компанія ніяких послуг іноземній материнській компанії не надавала. Фінансування отримувала або як внесок до статутного фонду, або як фінансову допомогу. Загалом — чиста неефективна дурість. Тоді власники знову звернулися до консультантів і ті «викотили» купу ризиків. І з податку на прибуток, і по ПДВ тощо. Нарешті цій компанії вистачило розуму не поскупитися й звернутися до професійних податкових адвокатів.

Що зробили останні? Для професіоналів абсурдність ситуації була зрозуміла. В Україні ж є можливість реєструватися як приватний підприємець. Якщо айтішники за фактом самостійно надають послуги іноземній компанії, то нехай так і роблять офіційно. Саме в цьому полягала головна порада. Адже все геніальне — просто!

У результаті виглядала ця історія в такий спосіб: айтішники реєструються як платники єдиного податку, укладають договір з іноземним замовником і надають свої послуги. Офіційно і з мінімальними податковими витратами.

Але іноземних інвесторів в цій історії хвилювало ще два моменти: замовники хотіли, щоб усі айтішники сиділи в одному офісі й вони не зовсім розуміли, що їм робити з компанією-дочкою. Консультанти запропонували правильне вирішення цих двох питань: нехай дочка здасть їм в суборенду частину офісного приміщення, техніку й усю інфраструктуру. Тобто «дочка» фактично офіційно оформила те, що насправді функціонально робила.

Із податкової точки зору це була ідеальна структура! І до сих пір залишається найкращою.

Висновок цієї історії простий: краще відразу звертатися до професіоналів ніж платити двічі і втрачати більше…

А як у вас структуровані відносини з персоналом і єдиноплатникам?

Джерело: ЮВУ