Як податківці судилися з «Криворіжсталлю»

Пішли за шерстю, а вернулися стриженими

14 серпня Вищий адміністративний суд України відмовив Державній фіскальній службі у відкритті касаційного провадження по безнадійно програній нею справі про 16 мільйонів гривень, які вона хотіла стягнути з Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг».  Ця історія показала, як глибоко деградувало дане відомство під «чуйним» керівництвом Романа Насірова, який досі формально вважається його очільником.

Криворіжцям блокади не страшні

Криворізький державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь» — єдиний гігант вітчизняної індустрії, який було приватизовано в прозорий і зрозумілий спосіб. Правда не з першого, а лише з другого разу. Нині він належить транснаціональній корпорації «Арселор Міттал», яка, в свою чергу, є власністю громадянина Великобританії індійського походження Лакшмі Міттала, головна штаб-квартира її в Люксембурзі, керівний менеджмент німецький, а підприємства розкидані по всій планеті. Одне з них — ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг» (АМКР). Як і решта металургійних підприємств України воно майже всю свою продукцію відправляє на експорт, за що одержує відшкодування сплаченого податку на додану вартість (ПДВ), але при цьому воно єдине серед них, яке протягом останніх років декларує прибутковість.

Ще однією його відмінністю є здатність до повної диверсифікації джерел сировини: якщо раптом копальні Кривбасу чи Донбасу спробують перекрити йому кисень, АМКР без проблем привезе собі вугілля з Польщі чи США, а залізну руду з Бразилії чи Австралії. Так, наприклад, на початку цього року, коли олігархи зчинили галас через блокаду залізничних перевезень через лінію фронту, присутній на екстреній нараді у прем’єр-міністра Володимира Гройсмана представник «Криворіжсталі» був єдиним серед своїх колег-металургів, хто попри цей сир-бор випромінював оптимізм і не благав уряд відновити  торговельні зв’язки з окупованими територіями.

Але перенесімося в червні 2015 року, у коли Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровськ Міжрегіонального головного управління ДФС затіяла позапланову перевірку АМКР з питань дотримання податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з ПДВ. За підсумками її проведення фіскалам не сподобалася низка господарських операцій металургів із десятьма підприємствами, які поставляли комбінату товари, надавали послуги чи виконували роботи, за що той сплатив їм 65 мільйонів гривень, у тому числі 10,9 млн. грн — ПДВ. Тож в акті перевірки від 9 липня 2015 р. вони написали, що ці операції не мали реального характеру, а 23 липня того ж року винесли податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування на 16,4 млн. грн, з яких 10,9 мільйонів — зменшення суми відшкодування, а 5,5 — штрафні та фінансові санкції. Керівництво АМКР з таким рішенням категорично не погодилося й двічі оскаржувало його в адміністративному порядку, тобто у вищих інстанціях ДФС, але так і не добившись правди, 14 грудня 2015 р. оскаржило його в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

За гріхи контрагента платник не відповідає

Слід віддати належне юристам позивача — на кожний викладений в акті перевірки закид податківців вони дали зрозумілу й вичерпну відповідь, тож судді Віктору Олійнику було, напевно, досить легко писати мотивувальну частину постанови. Так, восени 2014 р. криворізьке ТОВ «Семіол», яке займається виробництвом електророзподільної та контрольної апаратури, поставило АМКР обладнання на сім мільйонів гривень, які були йому належним чином сплачені, але фіскали оголосили дану операцію фіктивною, пославшись на «дефектність» окремих первинних документів. Суд у відповідь на це зазначив, що позивач-комбінат є одним з найбільших виробничих підприємств України, де використовується велика кількість електрообладнання, яке необхідно постійно підтримувати в належному технічному стані й час від часу ремонтувати та модернізувати. Це, напевне, для того, аби читач, ким би він не був, збагнув що купувалися не яхти й сауни, а потрібна для роботи річ.

Далі суддя написав, що факт поставки продукції підтверджується первинними документами, зокрема відвантаження — видатковим накладними, транспортування — товарно-транспортними накладними, на вартість поставленої продукції були виставлені рахунки, а на всі поставки свого часу складені й надані ДФС податкові накладні. Тож єдине, чим перевіряльники обгрунтовували свій висновок про фіктивність операцій, це неналежне оформлення окремих документів, зокрема відсутність на деяких з них номерів, дат, прізвищ і посад осіб, які їх підписали. Суд, навівши розлогі витяги з Податкового кодексу України, у відповідь на це зазначив, що при дослідженні реальності господарських операцій, усі обставини, що підтверджують або спростовують їх здійснення, мають оцінюватися в сукупності та з урахуванням специфіки кожної з них. Тож сама по собі відсутність тих чи інших документів, так само як і помилки в їх оформленні, не можуть бути підставою для висновків про фіктивність господарської операції.

Інший пункт претензій з боку податківців полягав у наданні послуг з реконструкції та ремонту коксових батарей і доменної печі, проведеною низкою спеціалізованих будівельно-монтажних підприємств. Там із первинними документами все було в порядку, включаючи акти приймання виконаних робіт і довідки про їх вартість. Але фіскали примудрилися причепитися до другорядних паперів. Вони, зокрема, зауважили, що на комбінаті діє пропускний режим, який передбачає обов’язковість оформлення тимчасового пропуску на його територію як стороннім особам, так сторонньому автотранспорту. Але позивачем-АМКР не було надано для перевірки жодного документу, який би підтверджував факт проходження через контрольно-пропускний пункт «Криворіжсталі» працівників та автотранспорту підприємств-контрагентів для здійснення технічного обслуговування та ремонту металургійного устаткування. А відтак усі ці операції, на думку фіскалів, слід вважати фіктивними.

Суд назвав дане твердження безпідставним, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов’язкового встановлення пропускного режиму на підприємствах, аналогічних АМКР, бо той, мовляв, не виробляє ні зброї, ні боєприпасів, ні наркотиків, ні отрути. Такий режим встановлюється самим підприємством на власний розсуд, і документи, які при цьому оформлюються, формально не мають ніякого значення для обчислення правильності сплати податків і зборів. Крім того, з точки здорового глузду, якщо такі тимчасові перепустки виписувалися й видавалися стороннім особам, то назад вони могли й не повертатися, а відтак і не могли бути надані працівниками комбінату чиновникам, які проводили перевірку.

Доволі повчальним є момент із поставками металобрухту, здійсненими на замовлення АМКР таким собі ТОВ «Техінвест Проект». Металобрухт – то взагалі вічна тема для вітчизняних металургів, які весь час благають уряд адміністративними заходами обмежити вивіз цієї «стратегічної» сировини за кордон, але при цьому ніяк не хочуть платити його збирачам ринкову ціну, яку тим щедро платять металурги закордонні. При цьому характер питання з року в рік загострюються, оскільки основний постачальник металобрухту — списане промислове обладнання, встановлене ще за радянських часів, а його обсяги стрімко зменшуються до нуля.

Утім у даній ситуації відносини «Криворіжсталі» з постачальником металобрухту були належно оформлені всіма передбаченими законом первинними документами, але вся заковика в тому, що ДФС не змогла провести зустрічну перевірку ТОВ «Техінвест Проект». А це, на думку Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровськ, є свідченням фіктивності господарської операції. Суддя Олійник з цього приводу написав, що той факт, що інший податковий орган не зміг провести зустрічну звірку іншого підприємства, жодним чином не означає наявності яких-небудь порушень податкового законодавства в діяльності останнього, а тим більше в діяльності АМКР. А потім ніби прочитав лекцію студенту-першокурснику про те, що відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладене на кожного окремого платника, який несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення такого обліку. Ця відповідальність стосується кожного окремого платника податку й не може автоматично поширюватися на третіх осіб, в тому числі й на його контрагентів. Тож порушення, допущені одним платником податків, не впливають на права й обов’язки іншого платника, і в даній ситуації в суду немає жодних підстав вважати операції з поставок металобрухту на «Криворіжсталь» таким, що не мали реального характеру.

У підсумку резолютивна частина постанови Дніпропетровського ОАС від 5 лютого 2016 р. ухвалила позов металургів задовольнити, а податкове рішення-повідомлення скасувати,  окрім того стягнути з Державного бюджету України на користь ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» 245 тисяч грн судових витрат.

У фіскалів не знайшлося грошей на судові витрати

Утім поряд із цими та іншими пунктами претензій з боку ДФС, де нікчемність її чиновників очевидна, є низка моментів, в яких правота доводів суду викликає певні сумніви. Так, наприклад, у випадку з ремонтом доменної печі та коксових батарей податківці звернули на ту обставину, що комбінатом не було надано ліцензій і дозволів, які би свідчили про те, що підприємства, залученні до проведення таких робіт, мали право займатися даним видом обладнання. Адже лазити по доменним печам і коксовим батареям — це вам не гвіздки в пень забивати. Тут кожен крок пов’язаний із певним ризиком для життя, недаремне компетентні органи, на кшталт Держгірпромнагляду, мають все це контролювати, аби тим ділом займалися лише люди, які мають відповідну фахову підготовку. Наявність чи відсутність дозволу на проведення, то вже серйозна підстава міркувати над тим, проводилися чи не проводилися в дійсності такі роботи, тобто є господарська операція реальною, чи ні.

Якби дозволу не було, податківці теоретично могли би принести відповідну довідку з компетентного органу, який ці дозволи видає, а відтак уже ставити питання руба про те, що операція була фіктивною. У свою чергу металурги, якби такий дозвіл був, могли би надати суду його відповідним чином завірену копію — для юриста це не проблема — й тоді питання фіктивності операції відпало б саме собою. Але ні та, ні інша сторона такої довідки суду не надала, тож суддя Олійник підійшов до вирішення цього питання доволі формально: написав, що ліцензія не є документом первинного бухгалтерського обліку, а відтак факт її ненадання не може свідчити про нереальність наданих послуг.

Отже, це питання, як на мій погляд, залишилося фактично невирішеним, й усунути цей недолік міг би суд вищої інстанції. Але з апеляційним переглядом даної постанови вийшов сміх та й годі: скарга до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду не була подана ДФС вчасно й належним чином через відсутність достатнього фінансування для сплати судового збору. Доказів цьому, тобто виписок із рахунків чи яких-небудь інших документів на підтвердження бідності й убогості фіскального відомства, суду надано не було, тож 13 грудня 2016 р. Дніпропетровський ААС постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ДФС. Податківці спробували оскаржити цю ухвалу в касаційній інстанції, але й там повторилася та ж сама історія, бо не нашкребли грошей для оплати судового збору. Відтак 14 серпня суддя Вищого адміністративного суду України Ірина Бухтіярова ухвалила у відкритті касаційного провадження фіскалам відмовити.

Юрій Котнюк, оглядач ЮВУ

Джерело: ЮВУ