27 день війни: повітряна війна над Україною. Аналіз військового експерта

Перші три, які ми переклали раніше (дякуємо Anton Shygimaga та Микола Ковальчук), також були емоційно доволі складними. Четверта – найоптимістичніша. Перспективи є: українське небо буде українським!

ТОМ КУПЕР

ПОВІТРЯНА ВІЙНА НАД УКРАЇНОЮ, ч. 4

У попередніх частинах свого аналізу я розповів, як переважна більшість флоту Повітряних сил ЗСУ — винищувачів, транспортників та гвинтокрилів — змогли уникнути ударів росіян, а ще пояснив, чому українські перехоплювачі МіГ-29 та Су-27 здаються мені не надто ефективними.

Я зазначив також, що авіаудари Повітряних сил ЗСУ за допомогою Су-24 та Су-25 — не найкраще рішення, проте мені забракло місця і часу, щоб це розтлумачити. Зараз поясню.

Справа в тому — вкотре повторюю: за моєї глибокої поваги до мужності українських військових пілотів, — операції за участі їхніх перехоплювачів та винищувачів менш ефективні, аніж операції, де задіяно турецькі безпілотники «Байрактар TB.2», що належать Повітряним та Військово-морським силам ЗСУ.

Перед війною Україна придбала 12 та замовила ще 24 таких пристроїв. Я не розповідатиму про те, скільки було отримано чи задіяно на цей момент: це чутливе питання, до того ж, я не маю «останніх» відомостей. Скажімо так: росіяни були впевнені, що Україна мала тільки пʼять (5) безпілотників, а вони від початку війни збили чотири з них.

Але досить новин із іншої планети.

Наразі очевидно, що російський генштаб марно тішив себе ілюзіями щодо спроможності російської армії протидіяти таким високотехнологічним безпілотникам, як TB.2. Вони доручили цю справу наземним засобам протиповітряної оборони малої дальності, як-то «Панцир», «Тор» і «Бук», а також системам радіоелектронної боротьби, адже літаки-перехоплювачі ВКС для цього зовсім непридатні. Можливо також, що на основі досвіду, здобутого у Лівії, Сирії та Азербайджані, за останні три роки турки продовжували вдосконалювати свої TB.2. Хай там як, у сухому залишку результати такі:

— Наразі російська армія не має ефективної стратегії протидії безпілотникам та — протягом перших трьох тижнів війни — була напрочуд безпорадною у боротьбі з ними.

— Українські оператори TB.2 скористалися цією нагодою та розтерзали передові наземні ППО росіян. Судячи з перехресної перевірки опублікованих відеозаписів та некрологів загиблих офіцерів російських розрахунків ППО, вже знищено добрий десяток батарей «Буків» і «Торів», а «Панцирі» зостаються такими ж неефективними, як були у Сирії.

— Отже, багато підрозділів російської армії на всіх трьох основних лініях фронту цілком беззахисні перед TB.2.

Дивіться: 35-а загальновійськова армія на захід від Києва, 41-а загальновійськова та 2 а танкова армії на схід від Києва, 58-а армія між Миколаєвом і Херсоном — результати передбачувані:

 Як тільки російські засоби ППО було знищено, українці почали застосовувати свої TB.2 для двох інших важливих завдань: аеророзвідки та підтримки у ближньому бою. Біля Києва вони розгромили багато російських бронетанкових підрозділів; на півдні навели масовані й точні артилерійські удари по аеропорту Херсона та по російських підрозділах, що намагалися оточити Миколаїв — із неминучими (і безсумнівними) наслідками.

 Крім того, наразі відомо, що TB.2 вистежили і завдали точних ударів, якими знищено принаймні один керівний штаб 35-ї загальновійськової армії на півночі, чимало штабів російських батальйонно-тактичних груп, а також кілька засобів радіоелектронної боротьби.

 А ще TB.2 не тільки завдають матеріальних втрат, але й ламають росіян психологічно: на багатьох відео бачимо, як ціла російська батальйонно-тактична група розвертається і втікає після того, як кілька їхніх машин знищено за допомогою TB.2 (чи за його підтримки).

Інакше кажучи: за «значно меншої кількості» українські «Байрактари» мають «значно більше успіхів», аніж усі Су-24, Су-25, МіГ-29 та Су-27 разом узяті.

Чому так сталося?

Вирішальне значення має здатність TB.2 планерувати. «Байрактар» може зоставатися в повітрі близько 24 годин, тобто за оптимальної швидкості може здолати 3000 км. Не менш важливо те, що він може летіти повільно: якщо вітер сприяє, оператор може спрямувати його «проти вітру». Так вітер забезпечує підіймальну силу, яка утримує безпілотник у повітрі, тож він, фактично, «ширяє», тобто майже не рухається відносно землі.

Чому це так важливо? Бо TB.2 має малу площу ефективного розсіювання хвиль, він порівняно тихий і майже не випромінює інфрачервоних хвиль, тож росіяни не здатні навіть помітити «Байрактар», не те що його відстежити. До того ж, хоч на території України переважають рівнини, є також схили, ліси та будівлі, які додають перешкод на радарах. Це дає змогу TB.2 наближатися до цілей зовсім непомітно. Безпілотники можна застосувати де завгодно, вони можуть прилетіти звідки завгодно — і росіяни просто не можуть постійно шукати їх у величезному повітряному просторі України (навіть якби на голові у кожного російського солдата було по 20 очей).

До того ж, «Байрактари» використовують супутниковий звʼязок зі спрямованими антенами: їх дуже важко глушити (хіба якщо джерело перешкод досить потужне і розташоване дуже близько). У західних системах ППО наземного базування поєднано компʼютери та вбудовані електронно-оптичні сенсори, які можуть «автоматично» визначити, де «пташка», а де безпілотник. Такі високі технології росіянам і не снилися.

Не дивно, що попри гучні заяви про понад 120 збитих за перші три тижні війни українських безпілотників — включно з чотирма «Байрактарами» за перший тиждень — росіяни спромоглися показати уламки лише одного (давайте ще цифрою: 1) українського TB.2.

Тож я скажу так: облиште спроби передати літаки МіГ-29 із Польщі, Болгарії, Словаччини тощо… це надто складно, надто очевидно, політично «дражливо» і цілком марно. Надайте Україні вдосталь TB.2 чи безпілотників з аналогічними можливостями: скажімо, дрони-камікадзе чи іншу крилату високоточну зброю. От що справді «працює»: от що завдає росіянам великої шкоди, от що ламає їх психологічно і виснажує, а ще — навіть у тривалій війні — призводить до втрат живої сили та озброєння, від яких вони вже не оговтаються.

Оригінал тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday

Том Купер – австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.

За переклад дякуємо Микола Ковальчук