Служба зовнішньої розвідки України відкрила меморіальну дошку керівнику розвідки УНР Миколі Красовськом

Меморіальну дошку видатному розвіднику доби УНР полковнику Миколі Красовському відкрила Служба зовнішньої  розвідки України 26 січня в центрі Києва. Відтепер барельєф розвідника став невід’ємною частиною фасаду історичної будівлі на вул. Ярославів Вал, 21/20а, де Красовський мешкав на початку 1900-х років. Подія відбулася з нагоди відзначення Дня зовнішньої розвідки України.

Виступаючи на відкритті, голова «Всеукраїнської ради ветеранів зовнішньої розвідки» Дмитро Захараш зазначив: «Ми зміцнюємо ландшафт національної пам’яті і вшановуємо наших національних героїв –  тих, хто боровся за здобуття Україною незалежності, хто поліг за Україну, хто, на жаль, упродовж багатьох десятиліть був забутий і замовчуваний».

В історії національних спецслужб важко знайти людину, яка так органічно поєднувала б у собі риси детектива-розшуківця, розвідника-практика і творця засадничих положень діяльності розвідки. Ще у період царської Росії Красовський зажив слави одного з найкращих розшуковців Києва, за Української Народної Республіки був начальником карно-розшукового відділу у Міністерстві внутрішніх справ, згодом очолив «Інформаційне бюро» Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР. На чолі головного органу розвідки Збройних сил республіки він особисто розробив низку нормативних документів, що стали основою діяльності національних розвідки і контррозвідки, налагодив здобування важливої розвідувальної інформації. Розвідувальною роботою займався і після еміграції українського уряду до Польщі.

На жаль, у документах ЦДАВО України не вдалося відшукати біографічних відомостей про М. Красовського, лише матеріали службового характеру за 1918–1920-ті роки. Але з інших джерел відомо, що Микола Олександрович Красовський народився у 1871 році в сім’ї київського православного священика. Службову діяльність почав у 1903 році помічником поліцейського пристава у м. Ніжин Чернігівської губернії. Із 1908 року  працював у Київській міській поліції, упродовж певного періоду виконував обов’язки начальника розшукового відділення.

М. Красовський брав участь у розслідуванні однієї з найрезонансніших справ у дореволюційній царській Росії, яка прогриміла на увесь світ – так званій «справі Бейліса» стосовно убивства у 1911 році 13-річного учня Києво-Софіївського духовного училища Андрія Ющинського. У скоєнні злочину намагалися звинуватити експедитора Київського цегельного заводу Менахема Менделя Бейліса, який нібито здійснив ритуальне убивство.  Завдяки наполегливості М. Красовського вдалося вийти на слід убивць і запобігти єврейським погромам у Києві.

Українська Центральна Рада взяла М. Красовського на службу як професіонала своєї справи, який прийняв ідею національної державності. У березні 1917 року він був призначений комісаром кримінально-розшукового відділення міліції м. Києва. Київський кримінальний розшук очолював до червня 1918 року. За Гетьманату був членом підпільної організації, яка виступала проти присутності австро-німецьких військ, що дислокувалися в Україні за Брестським договором. Входив до складу нелегального Комітету порятунку України. Був заарештований і за вироком німецького воєнно-польового суду засуджений до двох років тюремного ув’язнення.

Упродовж 1920–1921 років очолював «Інформаційне бюро» Розвідочної управи Генерального штабу Армії УНР. В архіві збереглася його рукописна заява про призначення на роботу на ім’я міністра внутрішніх справ УНР. У ній зазначено: «Бажаючи бути корисним своєю працею для Української Народної Республіки, щиро прохаю Вас, пане Міністре, о призначенні мене на посаду при дорученому Вам Міністерстві» (ЦДАВО України. – Ф. 1092. – Оп. 3. – Спр. 145. – Арк. 1).

Після еміграції українського уряду і військових частин  ІНФІБРО ще упродовж певного часу діяло на території Польщі. Однак за відсутності коштів на утримання підрозділ згодом був виведений зі складу Генштабу Армії УНР і невдовзі взагалі припинив існування. Докладної інформації про життя і діяльність М. Красовського у той період немає. В архівних документах лише зустрічається згадування про те, що у 1934 році під час спроби пробратися на територію України з розвідувальними завданнями органами ДПУ на ділянці Ямпільського прикордонного загону було затримано загалом 156 осіб, серед яких є і прізвище Красовського. Більшість із них була розстріляна.

Тож із усією вірогідністю можна припустити, що така сама доля спіткала колишнього керівника розвідувального органу Генерального штабу Армії УНР.

Лише за часів незалежності України його ім’я піднято із забуття.

Більш докладно про життя і діяльність М. Красовського можна прочитати за посиланням: https://szru.gov.ua/history/stories/mykola-krasovskyi-detektyv-i-rozvidnyk-

за матеріалами сайту Служби зовнішньої розвідки України