28 день війни: аналіз військового експерта

“Доброго ранку всім! [Опубліковано 23 березня 2022 р. о 10.30 за Києвом].

Ось мій огляд за останні 24-36 годин (починаючи від 22. 03. 22 р.)

Для старту: почався період «позиційної війни»; він може тривати приблизно 1-1,5 місяця через відлигу та «распутіцу» (звісно, залежить від погоди). [Фото, наскільки розумію, демонструє якраз розкислі дороги, що не сприяють наступу – ред.]. Відповідно, мало що відбувається, крім того, що обидва війська намагаються підтягнути підкріплення, ресурси та відпочити. Тому я знову спробую взяти паузу після цього звіту й надалі робитиму огляди через день.

ПОВІТРЯ

Не бачив актуальних повідомлень про збиті літаки жодної зі сторін: лише підсумки від початку війни, що на мою думку, цілком позбавлено сенсу [майже водночас зі звітом Купера з’явилися дані від Генштабу ЗСУ про збиті вчора 6 російських літаків, 5 безпілотників, гелікоптер та 5 крилатих ракет – перекл.]. Єдині підтверджені епізоди війни в повітрі, які побачив учора – це відео щасливої посадки підбитого українського Су-25М1 (ніколи ще не бачив, щоб так сильно пошкоджений літак потім вдало приземлився), а також – відео, як російський корвет у Севастополі випускає 6-8 крилатих ракет 3М-54 Калібр. Також українці продемонстрували фото збитого тиждень тому в районі Вознесенська гелікоптера Мі-24/35 (бортового номера і т. д. не видно).

ПІВНІЧ

Із різних джерел відомо, що останні 2-3 дні українські сили здійснюють контратаки на північний захід від Києва. Є навіть інформація, що вони оточили основну масу військ 35-ї російської армії між Бучею та Гостомелем. Станом на зараз точних підтверджень не маю. Скажімо, гучно проголошене «звільнення» Макарова, «підтверджене звітами в медіа», в дійсності не відбувалося: насправді, містечко перебуває під українським контролем ще від 2-3 березня, хоча росіяни постійно намагаються відбити його. Більше того, ситуація в трикутнику Копилів – Бузова – Мотижин і далі аж до Петропавлівської Борщагівки (тобто вздовж траси Е-40 [Київ – Житомир]) залишається незрозумілою. Видається, що українські підрозділи поки не можуть дати собі раду з двома великими групами ВДВ, все ще не добитими в цьому районі.

Моє враження, що про жоден «великий наступ» тут не йдеться. Натомість, українські сили поволі «виводять з ладу» російську 35-у армію, то використовуючи артилерію, то атакуючи невеликими піхотними групами, в тому часі та місці, де їм лише заманеться. Очевидно, що українцям на руку грають масштабний залізничний саботаж у Білорусі та, як наслідок, додаткові логістичні проблеми ЗС РФ, що не дають росіянам консолідувати свої сили й збільшити загрозу столиці. Добра робота, але всього цього замало, щоб стався якийсь «великий перелом». Доки Захід не зрозуміє масштаби та важливість цієї війни й не почне ставитися до ситуації настільки серйозно, щоб постачати Україні достатню кількість передових озброєнь, ЗСУ не зможуть зосередити свої ударні частини на чомусь більшому, ніж «локальні контратаки»: бо російські ВКС контролюють небо над лінією фронту, відтак проводять розвідку за допомогою дронів і коригують вогонь артилерії.

До речі, цікавою є поява на полі бою 37-ї гвардійської мотострілецької дивізії. Ця військова одиниця базується в селищі Кяхта [Бурятія], що на кордоні з Монголією, а тепер це частина 36-ї армії…

На схід від Києва… 41-а російська армія збавляє час, обстрілюючи Чернігів та Ніжин, а тим часом одненька батальйонна група 90-ї танкової дивізії 2-ої гвардійської армії учора прибула в Москву: тобто російські підкріплення з Далекого Сходу наближаються…

[Ми ж вловлюємо сарказм у двох останніх абзацах, правда? – перекл.]

ПІВНІЧНИЙ СХІД та СХІД

Ситуація на цьому напрямку «спокійна», якщо не рахувати «обов’язкових» бомбардувань оточених міст, як-от Суми та Харків, а також українських нападів на російські колони постачання. Втім, далі на південний схід 6-а армія таки спромоглася припхати ще одну (чи навіть дві) батальйонно-тактичні групи в район Ізюма. Тобто, як і слід було сподіватися, росіяни будуть дотримуватися своєї доктрини «до останньої коми й крапки» (як завше) та намагатимуться оточити українські підрозділи, що утримують лінію розмежування, зайшовши з тилу між Словʼянськом та Сєвєродонецьком [на півночі] та Вугледаром [на півдні — ред.].

ПІВДЕНЬ

В районі Миколаєва порівняно спокійно (можна викреслити «розвідку боєм» росіян біля Олександрівки, на півдні, та Березнегуватого, на півночі). Командування 49-ї армії просто перевіряє суперника. Хороша новина — вже два дні кораблі російського флоту розвантажують техніку однієї батальйонно-тактичної групи в захопленому порту Бердянська. Це означає, що росіяни не зможуть атакувати з моря ні Одесу, ні навіть Очаків.

На південь від Запоріжжя українці мають багато роботи — ремонтують похідну групу танків Т-90 (та багато іншого транспорту), які покинула російська батальйонно-тактична група 42-ї мотострілецької дивізії, тікаючи з української засідки три-чотири дні тому (дивіться моє попереднє повідомлення щодо заяви українців про «знищення та/чи захоплення 200 одиниць російської техніки») [отже це таки правда, бо спершу такій масштабній поразці росіян не вірили – ред.].

Ситуація в Маріуполі… Облога, якою керує генерал-лейтенант міхаіл мізінцев (командувач 8-ї загальновійськової армії) — «десь між дуже напруженою і катастрофічною»: місто бомбардують із повітря, обстрілюють із артилерії та військових кораблів. Проте жодних повідомлень щодо помітного просування росіян немає. Тільки купа відеозаписів, із яких можна дійти висновку, що мізінцев залучив до бою бригаду кадирівців.

Поки не знайшов жодних доказів присутності на фронті бойовиків ассада чи хезболли. Але тим часом різні «парамілітарні» російські формування тероризують населення окупованих територій, особливо в Херсоні та Мелітополі. Горезвісна росгвардія, створена путіним у 2016 році, грабує міста і села, затримує і викрадає мерів та інших місцевих політиків, журналістів, активістів… ох… така «активність» нагадує дії айнзатцгруп СС у часи Другої світової війни, а не «сучасні бойові дії»…

Я ніяк не можу позбутися враження, що мета росіян у цій війні не змусити Україну до певних дій, а просто знищити її. Цю істину слід нарешті збагнути всім балакучим головам на Заході — й діяти відповідно. Зупинити росію погрозами не вийде, тому не можна марнувати часу!

Але знову: хто я такий, щоб це казати…”

Оригінал тут: https://www.facebook.com/keksifarm.hayday

Том Купер – австрійський воєнний аналітик, автор та співавтор близько двох десятків книг про конфлікти останніх 20 років, включно з війною в Сирії. Експерт із застосування бойової авіації.

За переклад частини тексту дякую Микола Ковальчук