Міркування війскового аналітика про особливості організації росармії та призначення нового командувача.

Читати дрібку тривожно, але є ну дуже приємні моменти.

Оригінал: https://medium.com/…/supplement-reorganisation-of-the…

За співпрацю в перекладі дякую Микола Ковальчук

.

ДОДАТОК: РЕОРГАНІЗАЦІЯ КОМАНДУВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ АРМІЇ В УКРАЇНІ

А пам’ятаєте мій вираз «Keystone Cops in Moscow»…? [ми перекладаємо його як «вишестоящі органи в москві» – ред.]

Насправді, «The Keystone Cops» це група комедіантів, що знімали ідіотичні комедії про винятково тупих поліцейських ще в 1912-1917 роках.

Так от, ще від часу російської інтервенції в Сирії у вересні-жовтні 2015 року, «дії» росармії та росавіації, а також «діяльність» спікера російського міноборони генерал-майора конашенкова дуже нагадували мені фільми про тих недолугих поліцаїв: всі «щось роблять», а в результаті – повний хаос. І дійсно, всі оці масові вбивства та виняткова руйнація, що є результатами «дій» авіації та армії РФ, нагадують якусь ідіотичну комедію…

Й усі новини, що надходять з москви за останні 24-36 годин, принаймні в тому, що стосується України, є «дуже добрим» тому підтвердженням.

Для людей, як-от я, організація росармії вкрай «проста»: путін є «главнокомандующим», він віддає накази шойґу, шойґу передає їх штабам військових округів (в даному випадку – західного та південного ВО), командування округів спускає їх на штаби польових армій (всіх оцих гвардійських танкових та загальновійськових і т. д.). Саме отак росармія покладає свої цілі, саме так її організовують, екіпірують і готують до «дій».

А от тепер виявляється, що нічого з цього не працює.

Натомість, у «повній згоді» з принципом «дайте пацанам заробити їхні медалі», путін віддає «накази» напряму командирам польових армій (при цьому, помітьте, він ніколи не віддає чітких та прямих наказів, за які б потім треба було відповідати; путін говорить «жорсткими директивами», з тим, щоб далі була можливість звинувачувати виконавців, якщо що піде не так). шойґу, міноборони, командування округів не відіграють при цьому жодної ролі – хіба можуть моніторити, як довкола них розростається хаос… відтак, виходить, що кожен начармії веде власну воєнну операцію. І ніхто їх не координує.

Очевидно, що накази путіна базовано на його політичних інтересах, бажаннях та ілюзіях, а зовсім не на воєнних реаліях: кожен командир кожної польової армії віддає розпорядження своїм військам, відповідно до того, як він розуміє вимоги путіна – навіть якщо бачить, що більшість наказів не мають жодного сенсу.

Хіба тоді дивно, що результатом є повна лажа? Десантні частини 35-ої армії рухалися без жодної координації з механізованими підрозділами 36-ої, бо тамті рухалися надто повільно, а коли доїхали, то вже нікого було підтримувати. Відповідно, погромлені підрозділи 35-ої відступили в тил 36-ої (та інших частин), що й створило отой «легендарний» корок їхніх колон забезпечення… [Це стосовно ситуації на захід від Києва – перекл.].

Інший приклад: наступ 1-ої танкової армії, фактично, розвалився [а це вже на схід від столиці – перекл.], бо 2-га загальновійськова [яка рухалася паралельно – перекл.] не завдавала собі клопоту з охороною її колон постачання; відтак, наступ 2-ої армії на Київ колапсував, а 6-ту армію розгромила одна-єдина українська механізована бригада – і все тому, що перша танкова металася між ними й не знала, що захищати: південний фланг одних чи північний інших.

Координації між польовими арміями РФ не було зовсім. Кожен начармії діяв сам по собі, відповідно до «наказів згори». Ну, точно, як ті тупі поліцейські з фільму…

До речі, таку практику можна спостерігати мало не в усіх операціях на південь від Ізюма та під Сєвєродонецьком протягом минулих кількох днів: рештки 1-ї танкової армії та 20-ї загальної армії погнали через позиції 6-ї армії з наміром «оточити лінію розмежування» з півночі. Незалежно від цього, 1-й армійський корпус отримав наказ наступати і захопити Сєвєродонецьк: навіщо намагатися оточити місто з одного боку і водночас атакувати його з іншого? Це безглуздя якесь.

Очевидно, не було жодної координації між чотирма задіяними наземними арміями: кожен командувач виконував окрему послідовність наказів, а їхні підрозділи не надавали один одному взаємної підтримки…

(До речі, цим також можна пояснити, чому жоден «гуманітарний коридор» не спрацював. Наприклад: як росіяни могли координувати евакуацію цивільних із Маріуполя, якщо маршрут евакуації пролягав через території, контрольовані 1-м армійським корпусом та 8-ю, а потім ще й 58-ю загальною армією, — а ці три угрупування не координували між собою навіть бойових дій?) [схоже, автор має астрономічно перебільшене уявлення щодо гуманності росіян — перекл.]

Що ж, не знаю, хто забезпечив це «злагодження», але від учора вся вертикаль підпорядкування в російській армії набула нарешті вигляду, який мусила б мати від початку. Надалі всіма операціями в Україні керуватиме одне, обʼєднане командування. А саме: штаб південного військового округу під командуванням генерала армії алєксандра дворнікова. [Він на фото].

(Зверніть увагу: найближчим часом західні експерти надаватимуть безліч коментарів щодо «сирійського бойового досвіду» цього дворнікова. Скажу наперед: не морочте мені голову з «сирійським бойовим досвідом» росіян! Це дурниці: кожен російський генерал та кожен пілот або член екіпажу ВКС мав цей «сирійський бойовий досвід» — і помогло воно їм?)

Значно важливіше інше:

а) Доктрина, організація, оснащення та тренування російської армії передбачає командування штабом місцевого військового округу; досі все відбувалося в інший спосіб; надалі відбуватиметься саме так, як мало бути.

б) Як генерал армії дворніков має вищий ранг, аніж усі командувачі задіяних армій (вони генерал-полковники); це означає, що його наказів ніхто не обговорюватиме, не буде звичних уже змагань між генералами, жодних «кожен сам за себе» — як це було досі.

в) Найголовніше те, що тепер за всім стоїть дворніков, тож офіцерам не доведеться «покидати свої війська під час наступу» через ідіотські директиви путіна; тепер є чітка вертикаль підпорядкування та вертикаль відповідальності: офіцерам доведеться «бути на місці», щоб командувати й координувати.

(Ще одне: варто мати на увазі, що війська під командуванням дворнікова — 49-а і 58-а армії — діяли набагато краще, ніж усі решта армій, принаймні доки путін не наказав їм здійснити карколомні кидки до Вознесенська, Маріуполя та Запоріжжя між 4 і 10 березня.)

Як усе це позначиться на майбутньому війни в Україні?

Думаю, коли про це стане відомо у медіа, буде чимало коментарів на зразок «політичні інтереси переважатимуть над воєнними пріоритетами», — проте я розраховую на цілком протилежні наслідки: воєнна обстановка переважатиме над політичними інтересами. Звичайно, дворніков спробує досягнути якихось значних успіхів, і то «скоро», але його перевага в тому, що зараз він тримає всі ниточки у своїх руках.

Це помітно навіть за вчорашніми звітами: схоже, росармія припинила усі свої (безглузді та затратні) наступи. Вони припинили наступ на південь від Ізюма, зупинили просування в напрямку Сєвєродонецька. Схоже, вони також відступають під Харковом (залишаючи за собою великі мінні поля). Тепер росіяни візьмуть кілька «вихідних», даючи змогу підрозділам полатати частину втрат, поповнити і відновити живу силу, полагодити транспорт… а після того вони повернуться, можливо, у значно краще керованому стані, аніж будь-коли з 24 лютого.

[Напевне, знову даються взнаки стартові уявлення Тома Купера, що в росармії таки є притомні генерали. Утім, вже на нашій пам’яті він кілька разів розчаровувався – наприклад, в діях того ж генерала зуська. Врешті, звідки в такій корумпованій системі вмілі командувачі? – ред.].

.