Мантія камуфляжного забарвлення…

Мантія камуфляжного забарвлення…

Уже півроку війна в Україні розмежовує добро і зло в новій системі координат, яку неважко вмістити в коротке визначення «свій — ворог», інколи змінюючи на ще вужче «патріот — колаборант». Така категоричність стала реальністю нашого життя й визначає поступ до Перемоги.

Олександр Коровайко,
голова Апеляційного суду
Херсонської області

Судочинство
в умовах окупації

За останній час особисто для мене на перший план вийшли декілька подій, фактів і висновків. Перший. Херсонщина зазнала навали ворога однією з перших в Україні, тому суди області з першого дня війни опинилися в епіцентрі бурхливих подій і були змушені зупинити процесуальну діяльність, адже це несло реальну загрозу життю й здоров’ю працівників. Постійно спілкуючись, ми з колегами щоденно забезпечували організацію життєдіяльності колективу апеляційного суду й вирішували питання, які в мирному житті ніколи не поставали. На окрему подяку заслуговує допомога органів державної влади, суддівського врядування й самоврядування та їх керівників, які допомогали вирішувати багато питань, що постали перед колективом.

Після запровадження Верховним Судом процедури відрядження всі без винятку судді апеляційного суду, залишаючись вірними присязі, подали заяви про відрядження, щоб виконувати свій обов’язок на підконтрольній державі території. Всіма нами рухає віра в Перемогу і в швидку деокупацію Херсонської області, а тому бажання суддів апеляції навіть у відрядженні триматися згуртованого колективу, який багато чого бачив на своєму професійному шляху, стало для нас рушійною силою й керівництвом до дії, і 90% складу Херсонського апеляційного суду (і «криміналісти», і «цивілісти») продовжать працювати максимально близько від дому — в Одеському апеляційному суді, розглядаючи й справи, які належать до юрисдикції Херсонської області.

Прогнозуючи подальшу долю Херсонщини через власне сприйняття, гостро відчуваю, наскільки болить суддям такий стан речей, і що головним бажанням залишається якомога швидше повернутися на роботу до рідних стін у будівлі по вул. 295-ї Херсонської стрілецької дивізії… Усе це разом утверджує мене в думці, що після деокупації Херсонщини наш суд зможе максимально швидко відновити свою роботу.

Маркер «свій – чужий»

Другий. Із часом я відчув, як війна потроху вичавлює зі свідомості українців політичні кліше щодо суддів. І це дуже важливо. Звичайно, ніхто не проводив якихось спеціальних опитувань щодо ставлення до суддів чи до чергової судової реформи. Але якщо загуглити вже досить стійкий вислів «змінив мантію на камуфляж», можна побачити нову, навіть трохи незвичну тональність журналістів, коли йдеться про представників суддівської спільноти.

І мова не лише про суддю Верховного Суду Івана Міщенка, про якого багато писали і в українських, і в закордонних виданнях. Інший представник Верховного Суду — суддя Касаційного адміністративного суду Володимир Бевзенко, який народився й довгий час працював у Херсоні, — теж служить у ЗСУ, пішов на фронт не задумуючись. А суддя в кримінальних справах Івано-Франківського апеляційного суду Андрій Малєєв став головним сержантом 102 бригади територіальної оборони, яка нині боронить один із небезпечних напрямків. Символічно, що суддя Херсонського окружного адміністративного суду Олена Ковбій захищає Батьківщину з позивним «Феміда».

Загалом за останніми статистичними даними, до лав Збройних сил України пішли служити 289 представників судової системи. Тобто суспільство чудово бачить, що не можна постійно говорити про перезавантаження судової системи, бо всі судді або погані, або недоброчесні. Адже навіть такий простий, але ефективний маркер «свій — чужий», який я вже згадував, тепер теж працює на відновлення довіри до суддів, а значить, і на сприйняття судової системи як такої. Саме тому проведення судової реформи (яка, на моє глибоке переконання, має проводитися виключно в співпраці та взаємодії із суддями, яких теж треба «чути»), тепер має новий емоційно-ментальний посил.

Не менш важливо, що судді не лише захищають Україну зі зброєю в руках, але й продовжують виконувати свої професійні обов’язки в умовах війни, так би мовити, підтримують внутрішній периметр обороноздатності держави. Адже доки існує правосуддя та захист порушених прав, доти існуватиме й держава. Врешті-решт, недарма ж Адам Міцкевич казав: «Щоб країна могла жити, потрібно, щоб жили права».

Потреба законодавчих змін

Третій, і найголовніший. Нам усім зараз необхідна взаємодопомога й швидке реагування на воєнні виклики. Дев’ятого серпня цього року на сайті ВРП з’явилося важливе повідомлення, що нині без подальшого вдосконалення законодавства неможливо швидко й ефективно протидіяти проявам колабораціонізму, зокрема й серед представників судової влади. Процитую кілька речень із цього повідомлення:

1. «На адресу ВРП надходить інформація щодо ймовірної колабораційної діяльності представників судової гілки влади, яка підлягає з’ясуванню».
2. «Наразі держава продовжує витрачати кошти на виплату щомісячного грошового утримання повноважним суддям та суддям у відставці, щодо яких правоохоронними органами встановлено факти колабораційної діяльності».

Безумовно, такі повідомлення потребують негайної реакції, адже стають чинником, що руйнує довіру суспільства, яку судді, часто ризикуючи життям на передовій, лише почали відновлювати. Також очевидно, що потребують коригування й законодавчі зміни, згідно з якими за суддями-воїнами зберігаються місце роботи й посада, але виплата суддівської винагороди може бути зупинена. Повністю підтримую думку, що держава має дати таким суддям право обирати – отримувати суддівську винагороду чи грошове утримання у війську. Отримання суддями суддівської винагороди – не привілей, а одна з конституційних гарантій, якої судді, що борються за збереження цілісності держави, тепер можуть бути позбавлені через недосконалість законодавства. Врешті нагадаю, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 сформулював юридичну позицію про розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України й визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції!

Безумовно, частину складних питань суддівська спільнота може зняти з порядку денного самостійно. Для цього потрібно лише, щоб якомога швидше відновила роботу Вища рада правосуддя. Але реалії сьогодення такі, що через відсутність кворуму й законодавчі прогалини вищий орган суддівського врядування позбавлений можливості ухвалювати рішення, конче необхідні для суддівської спільноти.

Позитивно оцінюю те, що Верховна Рада днями обрала за своєю квотою двох нових членів ВРП. Дев’ятнадцятого серпня в Полтаві продовжив роботу з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, який назвав ще одного представника. А 26 серпня таке ж питання вирішуватимуть і прокурори на своїй ІV позачерговій всеукраїнській конференції. Далі слово за суддівською спільнотою. Але встановлена законом процедура обрання/призначення нових членів Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду суддів потребує тривалого часу, оскільки сам з’їзд зможе відбутися лише після того, як Етична рада встановить, що всі кандидати на посаду члена ВРП відповідають критеріям професійної етики й доброчесності.

Процес триває, але навряд чи вдасться провести з’їзд раніше жовтня 2022 року. Втім, головне, щоб більше нічого не завадило його якнайшвидшому проведенню, бо реагувати на виклики в судовій владі потрібно було ще вчора.

Врешті-решт, справедливість і законність мають крокувати поруч, спиратися одна на одну й допомагати одна одній. Адже у воєнний час плекати й оберігати основи правової держави треба особливо пильно.