Згідно зі статтею 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора в зобов’язанні вчиняється в такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 ЦКУ).
Статтею 514 ЦКУ передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Важливо. Положеннями статті 516 ЦКУ передбачено, що заміна кредитора в зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Разом із тим ч. 1 ст. 515 ЦКУ передбачає, що заміна кредитора не допускається в зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема, в зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
Необхідно вказати, що в постановах від 15.04.2015 р. у справі № 3-43гс15 та від 10.02.2016 р. у справі № 3-4гс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що за загальним правилом заміна кредитора в зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора в договорі.
Отже, відсутність згоди боржника на заміну кредитора в зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові судової палати в господарських справах Верховного Суду України від 15.04.2015 р. у справі № 910/6098/14.
При розгляді справу № 6-979цс15 Верховний Суд України у постанові від 23.09.2015 року зробив наступний висновок: відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора в зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.
Важливо. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов’язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору й таке виконання є належним.
Більше того, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-122 цс 13), вбачається, що виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, ст. 378 ЦПК України, ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора в зобов’язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Окремо необхідно вказати, що заміна кредитора в зобов’язанні, як і саме зобов’язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов’язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.
Оскільки виконання рішення суду є невід’ємною стадією процесу правосуддя, то й заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та в порядку, визначеному процесуальним законодавством України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку (Постанова ВСУ від 19.08.2014 р. № 3-56гс14).
Коментарі
Loading…