Десять років судді Чаусу: вирок не остаточний і може бути скасований

Чотирнадцятого червня Вищий антикорупційний суд за одержання хабара в сумі 150 тисяч доларів США засудив до десяти років позбавлення волі колишнього суддю Дніпровського районного суду Києва Миколу Чауса, змінивши, при цьому, запобіжний захід із застави в сумі 718 тисяч гривень на утримання у в’язниці й ухваливши взяти його під варту в залі суду. Попри таку суворість вироку дана справа виглядає провальною для Національного антикорупційного бюро, оскільки з мотивувальної частини вердикту випливає, що мала місце провокація злочину й підсудний ніколи не взяв би гроші, якби його так наполегливо не вмовляв це зробити підісланий детективами таємний агент. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, в таких випадках вітчизняним судам краще припинити кримінальне переслідування, не доводячи справу до Страсбурга, але в цій ситуації судді проявили винахідливість і зуміли знайти підставу для того, щоб ухвалити обвинувальний вирок, чим і врятували авторитет НАБУ.

Димедрольна справа літньої аптекарки

Микола Чаус прийшов у судову систему в 2002 році в дорослому (36-річному) віці, маючи за плечима неабиякий досвіт роботи в органах прокуратури, а тому на посаді судді районного суду цілком логічно спеціалізувався на кримінальних справах. Але, крім того, в ході їх розгляду він доволі часто виконував деякі делікатні доручення впливових можновладців, виконання яких необачно було б довіряти тим суддям, які ніколи в житті не носили погони. Справа ж, на якій Чаус погорів, була доволі типовою для великого міста-мільйонника. Ще в 2012 році в поле зору міліції потрапила 70-річна власниця аптеки Світлана Сасевич, яка незаконно продавала «наліво» димедрол фабричного виробництва фармацевтичної фірми «Дарниця». Сищики влаштували оперативну закупку, внаслідок реалізації якої притягнули зловмисницю до кримінальної відповідальності за статтею 321 ККУ, в якій ідеться про незаконний обіг сильнодіючих лікарських засобів. Саме ця справа в березні 2015 року волею жереба потрапила до судді Чауса.

Примхлива доля розпорядилася так, що розгляд матеріалів даного провадження звів його з двома давніми знайомими: донька обвинувачуваної аптекарки Діана Павловська ще дівчиною працювала в канцелярії прокуратури Ленінградського району Києва саме в той період, коли помічником прокурора там був сам Чаус. У березні 2016-го вона зустрілася з ним і спитала, що можна зробити для того, аби мама отримала покарання, не пов’язане з позбавленням волі, а той чітко та ясно відповів, що це коштуватиме сто тисяч доларів США. Жінка, приголомшена такою великою сумою, поділилася своїми переживаннями з колишнім чоловіком Олександром Поліщуком, який на початку нульових починав свою кар’єру в тій самій прокуратурі й проходив стажування під наставництвом того самого Чауса. Він і порадив їй звернутися до нещодавно створеного НАБУ, де на посадах детективів працювали двоє колишніх його колег по спільній роботі в прокуратурі Київської області й де він сам дуже хотів отримати якусь посаду.

Їхній спільний візит до НАБУ відбувся 14 березня 2016 року – саме в цей день було відкрите й зареєстроване кримінальне провадження, а Діана дала згоду на конфіденційне співробітництво, тож наступного разу до Дніпровського райсуду вона прийшла вся обвішана фіксуючою апаратурою. В ході цієї зустрічі суддя Чаус підтвердив свою готовність взяти хабар, що й було зафіксовано технічними приладами, але наступного разу він заявив, що виникли несподівані перешкоди з боку голови суду Нелі Ластівки, а тому в ситуації з її мамою він нічим допомогти не зможе й гроші, звісно, брати не буде. В даній ситуації детективи могли би дати задній хід і закрити провадження у зв’язку з тим, що фігурант розробки добровільно відмовився від подальшого здійснення злочинної діяльності, але їх, судячи з усього, охопив азарт і вони пустили в хід «важку артилерію», тобто послали до Чауса колишнього чоловіка Діани Олександра Поліщука, аби він поспілкувався з суддею, як зі своїм старим знайомим і з’ясував, чи остаточно відмовився цей суддя від наміру взяти хабар, чи все ж таки є надія спіймати його на гарячому.

Гроші в банках з капроновими кришками

Як і сподівалися в НАБУ, відмова Чауса виявилася не остаточною, оскільки той порадив зачекати кілька місяців, поки не зміниться ситуація, а в липні того самого 2016 року, повідомив, що готовий присудити аптекарці умовне позбавлення волі, але вже не за сто, а за сто п’ятдесят тисяч доларів, з яких 50 тисяч має дістатися голові суду. Передача коштів Олександром Поліщуком пройшла 9 серпня: Чаус розклав пачки з банкнотами в дві скляні дволітрові банки, одну з яких заховав під забором своєї дачі, а другу поклав до салону автомобіля, після чого в той же день ухвалив підсудній обіцяний вирок: п’ять років позбавлення волі з іспитовим строком півтора року. Вечором того ж дня його було викрито в одержанні хабара, а зроблені детективами фотографії з грошима в банках негайно випустили в інформаційний простір усі засоби масової інформації.

Нагадаємо, що в ту епоху для затримання судді необхідна була постанова парламенту, який у серпні якраз перебував на канікулах, тож офіційний дозвіл Верховної Ради було дано аж 6 вересня, коли Чаус уже перебував поза зоною досяжності правоохоронних органів України, а саме на території Республіки Молдова. В листопаді того ж року рішенням Вищої ради правосуддя його було звільнено з посади судді за прогули.

Висвітлюючи цю історію, не можна обійти увагою й політичну її складову. Серед згаданих вище делікатних доручень можновладців необхідно згадати принаймні три, які Чаус виконав без докорів сумління, оскільки вони стали відомі широкому загалу ще до його викриття в одержанні хабара. Перше – позбавлення в 2013 році прав керування транспортними засобами одного з учасників руху «Автомайдан» за сфабрикованими міліцією матеріалами: в обвинувальній постанові було написано, що той не зупинився на вимогу інспектора ДАІ, хоча насправді підсудний у той день навіть не виводив машину з гаража. Друге – скасування в 2014-му постанови про міжнародний розшук одного із соратників Януковича – Юрія Іванющенка. Третє – ухвала про арешт у 2015-му лідера політичної партії «Укроп» Геннадія Корбана, який перейшов у жорстку опозицію до Президента України Петра Порошенка.

А в 2021 році сталося два епізоди, які заінтригували публіку ще більше, аніж той факт, що цей суддя тримав гроші в банках з капроновими кришками: в квітні озброєні люди викрали Чауса в центрі Кишинева – потім офіційна влада Молдови обгрунтовано підозрювала в цьому українські спецслужби. А в липні той, нібито, втік з полону і прийшов голий (в одних трусах) до Мазурівської сільської ради Вінницької області, після чого був узятий під охорону співробітникам СБУ й доставлений вертольотом у Київ. Офіційного пояснення з боку влади про те, що ж там сталося насправді, поки що немає, а в засобах масової інформації з цього приводу висловлювалися різні припущення. Найвірогідніше з них стосується того, що працівники українських спецслужб хотіли витягти з Чауса компромат на колишнього керівника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Василя Бурбу, який, буцімто, в серпні 2016 року, виконуючи доручення Порошенка, забезпечив переміщення Чауса з України в Молдову. Цей самий Бурба, вже в 2020 році, звинувачував керівників Офісу Президента України Володимира Зеленського в тому, що вони злили росіянам план таємної операції із затримання злочинців з приватної військової компанії Вагнера. Особливої пікантності ситуації додає також той факт, що в 2016 році групу адвокатів, які обслуговували інтереси Чауса в Молдові в судових процесах за право отримання політичного притулку, очолював, за даними ЗМІ, Андрій Смирнов – нині заступник глави Офісу Президента України.

Уважно читайте диспозицію

Тепер від політичних моментів перейдемо до суто юридичних, які стосуються питання про те, чому Вищий антикорупційний суд визнав неналежними й недопустимими більшість наданих стороною обвинувачення доказів, та попри те все одно ухвалив обвинувальний вирок. Отже, уважно стежимо за хронологією: в період між 1 і 11 березня 2016 року дочка підсудної аптекарки зустрілася у дворі Дніпровського суду з Чаусом, який сказав їй, що за 100 тисяч доларів ухвалить її матері сприятливий для неї вирок. Ця розмова відбулася за власною ініціативою жінки, проходила без відома та участі НАБУ, на диктофон не записувалася і в подальшому не стенографувалася. Друга зустріч у коридорі суду відбулася 21 березня вже після подачі заяви про вимагання хабара, а тому фіксувалася звуко- та відеозаписуючою апаратурою, і з її розшифровки суд зробив висновок, що Чаус дійсно просив хабар у сумі сто тисяч доларів. Третя її зустріч із ним проходила 25 березня й теж під контролем, але розшифровка розмови свідчить про те, що гроші він брати відмовляється й ухвалення прийнятного для матері вироку не обіцяє.

Далі, як уже зазначалося, в гру вступає таємний агент НАБУ Олександр Поліщук, який переконує суддю все ж таки взяти хабар, але з цього моменту суд кваліфікує його дії як протиправну провокацію злочину, а всі подальші докази, отримані внаслідок таких дій, неналежними й недопустимими, в тому числі й банки з пачками доларів. Виходячи з цього, судді відхилили сформульоване детективами обвинувачення в тому, що Чаус одержав неправомірну вигоду в сумі 150 тисяч доларів, але при цьому, виходячи з аналізу обставин, встановили, що неправомірну вигоду в сумі 100 тисяч доларів він усе ж таки просив, і цей факт підтверджується належними й допустимими доказами у вигляді показань заявниці та записів їхніх розмов.

Виникає логічне запитання: чи є різниця між поняттями «просити» й «отримати»? Нам здається, що з точки зору здорового глузду між ними дистанція величезного розміру: в першому випадку лише слова, нехай навіть і зафіксовані на магнітні носії, а в другому – конкретні речові докази, які можна помацати й навіть «на зуб попробувати». Але, на думку колегії суддів, з точки зору Кримінального кодексу України, різниці жодної. Диспозиція інкримінованої Чаусу статті 368 ККУ звучить наступним чином: «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, а так само прохання надати таку вигоду». Таким чином, однаково, згідно санкції статті, карається як одержання хабара, так і прохання його дати.

Тож у даній ситуації той факт, що суддя Чаус під час третьої зустрічі з дочкою підсудної відмовився від одержання хабара, вже, мовляв, нічого не значить: гроші він попросив, а потім переконався, що співрозмовниця зрозуміла його саме так, а не інакше. А далі в тексті вироку написано, що оскільки злочин, який полягає в проханні надати неправомірну вигоду, є злочином з формальним складом, цей злочин вважається завершеним з моменту відповідного прохання. Отже, тепер лишається тільки гадати, чи погодяться з такими висновкам суду першої інстанції Апеляційна палата ВАКС і Верховний Суд в особі Касаційного  кримінального суду.