Друге коло судді Шляхова

Служителя Феміди знову засуджено до реального позбавлення волі

17 березня Славутицький міський суд Київської області засудив до п’яти років ув’язнення колишнього суддю Ріпкінського районного суду Чернігівської області Василя Шляхова, якого ще в липні 2013 року було викрито в одержанні хабара на суму 30 тисяч гривень. Правда, під варту підсудного вирішено взяти лише після набрання вироком законної сили. Цікавим є те, що в серпні 2014-го його за цей самий злочин уже було засудженого тим же судом і він встиг відсидіти за нього п’ять місяців у Менській колонії, але колегія Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у ході касаційного перегляду знайшла в цьому вердикті чимало суттєвих недоробок і скасувала його, а засудженого на період нового розгляду справи звільнила з-під варти в залі суду. Тепер хабарнику, судячи з усього, доведеться знову сушити сухарі.

Хабар районного масштабу

Депресивний Ріпкінський район налічує всього 27 тисяч мешканців, а тому чотирьом суддям, які його обслуговують, мало шансів у ньому поживитися, тож суддя Шляхов міг розцінювати як велику удачу ту обставину, що йому на розгляд потрапила справа грабівського сільського голови Олександра Свистуна. Цей чоловік обвинувачувався в тому, що пустив за вітром 18 тисяч гривень громадських грошей: підписав акти виконання будівельно-дорожніх робіт на цю суму, хоча насправді вказані роботи виконані не були. Проте даний злочин було кваліфіковано не як розтрату й навіть не як службове підроблення, а всього-на-всього як службову недбалість – ст. 367 Кримінального кодексу України. Вийшло так, що на стадії досудового слідства пан Свистун погодився на те, аби його переслідування було припинено у зв’язку з амністією, але прокурор по цьому висунув позов про стягнення з нього цих грошей на користь сільського бюджету в порядку цивільного судочинства і суддя Шляхов цей позов задовольнив. Однак відповідач платити гроші відмовився, за що його знову було притягнуто до відповідальності за двома пунктами: за так і не покарану службову недбалість та за невиконання судового рішення (ст. 382 ККУ).

Коли дане кримінальне провадження було розподілене на Шляхова, Свистун прийшов до нього поцікавитися, як можна владнати цю справу, і той дав зрозуміти, що виправдувальний вирок обійдеться йому у 30 тисяч гривень. Суддя вирахував цю суму, додавши до 18 тисяч розтрачених гривень ще 17 тисяч гривень штрафу за невиконання судового рішення й зробивши знижку за «старе знайомство». Але в деталі процесу передачі грошей вдаватися не став, пославши його до адвоката місцевої юридичної консультації Петра Борщака. Останній був у масштабах району доволі відомою персоною: про нього знали, що він є відставним офіцером Служби безпеки України й особою, наближеною до судді Шляхова. За таких обставин хтось інший на місці Свистуна подумав би, що скаржитися на місцеву мафію до органів безпеки є марною справою, оскільки в неї там усе «схвачено», але сільський голова теж прийшов на цю посаду не з горшка, а тому знайшов до кого звернутися в Управлінні СБУ в Чернігівській області, де в нього прийняли заяву про вимагання хабара, передали її до обласної прокуратури, а та вже відкрила кримінальне провадження за статтею 368 ККУ.

21 червня 2013 р. Свистун під контролем співробітників спецслужби передав адвокату Борщаку першу частину мзди в сумі 10 тис. грн, які той у подальшому передав Шляхову. Того дня в силу певних причин операцію з викриття проводити не стали, а вже 4 липня, після того, як Свистун передав Борщаку наступні 20 тисяч, а той передав їх Шляхову у салоні його автомобіля, суддю було зупинено, а мічені гроші вилучено.

Перший вирок комом

Адвокат, якому було пред’явлене обвинувачення в пособництві в одержанні хабара, швидко усвідомив складність ситуації й уклав з прокурором угоду про визнання винуватості. 5 листопада 2013 р. Чернігівський районний суд затвердив цю угоду й засудив Борщака до п’яти років умовного позбавлення волі з іспитовим строком три роки. Зате Шляхов твердо стояв на тому, буцімто гроші йому підкинули, проте швиденько подав заяву про відставку, яка була задоволена Верховною Радою України і 19 вересня 2013 він був звільнений з посади судді із цим досить пристойним формулюванням.

Із доказами, на перший погляд, було все гаразд, враховую-чи викривальні показання пособника. Розглядати цю справу, як того й вимагає Кримінальний процесуальний кодекс, доручили одному з місцевих судів сусіднього регіону, а саме Славутицькому міському суду Київської області. Йому сторона обвинувачення надала, зокрема, такий цікавий доказ. Коли Свистун, споряджений аудіовідеофіксуючою апаратурою, 21 червня 2013 р. прийшов на зустріч із Борщаком і спитав, яка гарантія того, що він його не дурить, а дійсно домовляється із суддею Шляховим, той відповів, що в цей день на початку судового засідання суддя спитає його про здоров’я. Коли ж оперативники підняли й прослухали всі судові стенограми засідань цього дня, виявилося, що дійсно Шляхов, починаючи судове засідання, спитав підсудного Свистуна, як він себе почуває й чи дозволяє стан його здоров’я брати участь у засіданні.

Оцінивши всі доказ по справі, Славутицький міський суд 18 серпня 2014 р. ухвалив обвинувальний вирок і засудив Шляхова до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна. 23 жовтня того ж року Апеляційний суд Київської області залишив цей вирок без змін, а 14 листопада Шляхов був затриманий і етапований до Менської виправної колонії, розташованої в тій же Чернігівській області. До цього ще слід додати, 25 грудня 2014 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів Украї-ни своїм рішенням у зв’язку з набранням чинності обвинувального вироку за злочин, вчинений під час перебування на посаді судді, припинила відставку Шляхова. Отже, для сторони обвинувачення все ніби йшло як по маслу, тож наче громом серед ясного неба стала ухвала ВССУ від 9 квітня 2015 р., якою ухвала Апеляційного суду була скасована й призначений новий апеляційний розгляд. А раз так, то вирок суду першої інстанції став вважатися таким, що не набрав законної сили, у зв’язку з чим засудженого Шляхова було звільнено з під-варти в залі суду.

Прокуратура отримала урок прискіпливості

З усіх перелічених касаційним судом пунктів претензій ми зупинимося лише на двох моментах, кожен з яких міг стати приводом для визнання доказів неналежними, а вину недоведеною.

Перший – Славутицькому суду не була надана для дослідження ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук автомобіля, з якого були вилучені гроші, що становили передану під контролем неправомірну вигоду. Формально, відповідно до статті 233 КПК (Проникнення до житла чи іншого володіння особи) ніхто не має права копирсатися в салоні чужого автомобілю без згоди його власника, якщо на те немає ухвали слідчого судді. Але фактично ж закон дозволяє в невідкладних випадках робити подібні обшуки до постановлення ухвали слідчого судді, але в такому випадку слідчий зобов’язаний невідкладно звернутися до суду з клопотанням про проведення таких слідчих дій. Якщо ж слідчий суддя відмовить у його задоволенні, то здобуті внаслідок такого обшуку докази вважаються недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню. А ту обставину, що в ході розгляду кримінального провадження суду не була надана ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук, слід розцінювати як те, що такої ухвали взагалі не було. Відтак протокол про вилучення знайдених в автомобілі грошей слід вважати недопустимим злочином, без якої вся конструкція обвинувачення руйнується на корені, а підсудний підлягає виправданню за не доведенням його вини.

Наступний момент більш складніший, бо пов’язаний із легалізацією матеріалів, одержаних у ході оперативно-розшукових заходів. Адже мічені гроші, вилучені в хабарника навіть у ході належним чином проведеного обшуку (як, до речі, й будь-який інший доказ) не мають наперед встановленої сили. Зловмисник, наприклад, може сказати, що він їх одержав як повернення боргу, або, що їх йому підкинули. Тому в таких ситуаціях важливе значення мають записані на диктофон розмови, з яких ясно випливає, за що саме чиновник хотів одержати хабар. Для того, аби суд визнав результати аудіо-відеоконтролю належним доказом, йому необхідно надати ухвалу слідчого судді про дозвіл на проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії. Зрозуміло, що поки йде операція з викриття хабарника, на цей документ накладається гриф «таємно», але вже після того, як зловмисника спіймано «на гарячому», він розсекречується окремою постановою прокурора, після чого підшивається до матеріалів кримінального провадження.

Нині чинний кримінальний процесуальний кодекс вимагає від суддів, які проводитимуть судове слідство, не визнавати належними доказами результати диктофонних записів без наявності ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення аудіо-відеоконтролю. В минулих пуб-лікаціях ЮВУ ми одноразово розповідали про те, як місцеві суди виправдовували хабарників за браком доказів через те, що в матеріалах справи не було таких ухвал. Цього ж разу маємо приклад того, як суд касаційної інстанції через відсутність цих самих ухвал скасував обвинувальний вирок. В даному випадку слідчий прокуратури написав, що Апеляційний суд Чернігівської області ухвалу про дозвіл постановляв, але до справи їх не приєднав. Коли ж Славутицький суд направив до Апеляційного суду Чернігівської області про надання цих ухвал, той у цьому відмовив, посилаючись на те, що на них накладено гриф «таємно». За таких обставин місцевий суд мав би виправдати Шляхова через недоведеність вини, але видно авторитет прокуратури був для нього настільки високий, що суддя повірив прокурорам на слово й ухвалив обвинувальний вирок. Проте для суддів Вищого спеціалізованого суду України статус прокуратури не справляє такого магічного впливу, тож касаційна колегія вердикт скасувала.

Характерно, що після того, як прокуратура отримала таку прочуханку, всі ці ухвали, хоч і не швидко, але познаходилися. Виявилося, що наступного дня після викриття Шляхова й обшуку його автомобіля, слідчий прокуратури дійсно звернувся за дозволом і 5 липня 2013 р. одержав його у вигляді ухвали слідчого судді Новозаводського районного суду Чернігова. Що ж стосується негласних слідчих розшукових дій, до вони були санкціоновані низкою ухвал слідчого судді Апеляційного суду Чернігівської області, постановлених у період з 20 червні по 3 липня того ж року, але розсекречені з величезним запізненням – у період з 26 червня 2016 р. по 27 січня 2017 р. Але краще пізно, аніж ніколи, тож тепер суддя-хабарник, сподіватимемося, одержав справедливий вирок, а органи прокуратури – належний урок того, як треба готувати й подавати докази.