Vasyl
Слідчий, дізнавач, прокурор мають право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об’єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.
У контексті ч. 3 ст. 233 КПК України про невідкладність такого випадку свідчать дані про реальну загрозу знищення, втрати майна. У клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, наданих на його обґрунтування матеріалах, в ухвалі слідчого судді, постановленій ех post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення речових доказів, що відомості про загрозу їх знищення, втрати давали підстави сприймати її як реальну.
В аспекті реалізації правил ч. 3 ст. 233 КПК України недотримання вказаних вище приписів закону, невиконання вимоги про невідкладне звернення до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку, за відсутності об’єктивних перешкод звернутися з відповідним клопотанням якнайшвидше після закінчення проведення слідчої розшукової дії, є підставою для відмови слідчим суддею в легалізації обшуку ех post factum.
Такого висновку дійшла об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 466/525/22.
У цьому провадженні працівниками поліції в ході особистого обшуку в засудженого виявлено вісім згортків особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. Після цього на підставі постанови слідчого без попереднього дозволу слідчого судді було проведено обшук за місцем проживання засудженого, під час якого вилучено особливо небезпечні наркотичні засоби та психотропні речовини. У зв’язку з тим, що обшук проводився в нічний час, слідчий на наступний день у робочі години суду звернувся до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя постановив ухвалу про надання дозволу на проведення обшуку ех post factum, обґрунтовуючи це тим, що існувала реальна загроза втрати доказів у кримінальному провадженні, а отже вважав, що мав місце невідкладний випадок.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав недопустимим доказом зазначений протокол обшуку та на підставі доктрини «плодів отруйного дерева» – усі похідні докази. Місцевий суд виходив із того, що право слідчого, прокурора на проникнення до житла і проведення в ньому обшуку може виникати, серед іншого, до постановлення ухвали слідчого судді в невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням майна. Натомість із постанови слідчого про проведення невідкладного обшуку у квартирі засудженого та клопотання про проведення такого обшуку, що погоджено прокурором, не вбачається підстав для проведення вказаної слідчої дії як невідкладної.
Саме собою виявлення та фіксація під час проведення обшуку відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 307 КК України, не є достатньою підставою для його легалізації слідчим суддею ех post factum. У відповідному клопотанні відсутнє належне обґрунтування підстав, які входять до переліку невідкладних, отже слідчий суддя не мав підстав дійти висновку, що слідча дія була невідкладною.
За результатами розгляду провадження об’єднана палата не вбачає підстав для спростування висновків судів попередніх інстанцій про недопустимість протоколу обшуку, вважає їх обґрунтованими і правильними.
З повним текстом постанови ОП ККС ВС від 7 жовтня 2024 року у справі № 466/525/22 (провадження № 51-7310кмо23) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень –https://reyestr.court.gov.ua/Review/122272945.
Джерело:
https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1689553/
Коментарі
Loading…