Сірійська війна. Що відбувається та чому…

Всім доброго вечора!

Останніми днями чимало запитували мене (тут і у Facebook), чому сирійські повстанці почали наступ, наскільки це пов’язано з Україною тощо.

Як описано раніше , силами, які розпочинають наступ на східну частину Ідлібу, потім звільняють Алеппо, а зрештою звільняють усю провінцію Ідліб і майже всю провінцію Алеппо, є Операційна кімната ФАТХ Мобін. Тим часом це, схоже, перейменувалося в «Командування військових операцій» (CMO; див. нижче офіційний реліз з цього приводу).

Fatah Mobin спочатку включав чотири (4) великі повстанські фракції. Тим часом її представники говорять про 13 повстанських угруповань, які, за їхніми власними твердженнями, налічують (щонайменше) 60 000 бойовиків (якщо хтось хоче знати це ближче: їхнім речником є ​​полковник Хасан Абдулгані ).

Суть така: так чи інакше, CMO (і HTS, і всі 13 інших залучених фракцій) підтримуються Катаром (фінансово), але НЕ контролюються Туреччиною .

Справді контрольовані Туреччиною повстанські фракції розташовані далі на північ: розгорнуті вздовж кордону від Бюльбюля та Афріна через Азаз до Джараблуса. Принаймні номінально їхній альянс контролює Операційна кімната Хоура Кілліса, але, хоча й були відносно добре оснащені, вони не брали участі в цій операції (принаймні на початку), а також не були настільки добре навчені чи дисципліновані, як війська Фатах Мобін О.Р.

Мабуть, найкращим способом зрозуміти початкове розташування OR Fatah Mobin і Hawr Killis OR, а також фактичні причини цієї операції, є наступна карта, створена OCHA та опублікована ще в липні 2020 року.

Щоб повністю зрозуміти важливість цієї карти, почніть з такого факту: не варто «любити» ООН і УВКБ ООН, але, за їхніми даними, в Туреччині зареєстровано 3,2-3,4 мільйона сирійських біженців ( офіційна Анкара нараховує 3,6). мільйон ). Потім додайте (перевірте карту вище):

• 1,9 мільйона «внутрішньо переміщених осіб» (ВПО) у західному Ідлібі (територія, контрольована ФАТХ Мобін ОР);
• 0,8 мільйона внутрішньо переміщених осіб у контрольованій регіоном Туреччина/Хаур Кілліс зоні.

Так чи інакше, це означає, що Туреччина (і Катар) повинні утримувати не менше 5,9 мільйона, можливо, навіть 6,1-6,3 мільйона сирійських біженців (з довоєнного населення – можливо – 22 мільйонів; останній Перепис населення в Сирії 2004 року фактично не досяг 18 мільйонів).

Тепер, у 2011-2015 роках, сирійським біженцям у Туреччині раді. Однак останніми роками громадська думка поступово налаштована проти них . Дійсно, останні два роки громадська думка переповнена мовами ненависті щодо іноземців , зокрема сирійців. За винятком некомпетентності та корупції Ердогана, це було головною причиною постійного зниження продуктивності (колись процвітаючої) турецької економіки за останні кілька років.

Іншими словами: «Ердоган мав щось зробити».

На початку цього року за допомогою уряду Іраку як посередника він намагався домовитися з Башаром аль-Асадом і знайти рішення. Однак Асад — алавіт (незалежно від того, наскільки «офіційно він прийняв сунітський іслам»), а потім алавіт, що все більше підштовхує нових сирійців до ідеології Дванадцяти шиїтів КВІР — категорично відмовився. Навпаки, незважаючи на домовленості про припинення вогню з 2020 року, він наказав своїм бандам посилити обстріли таборів для переселенців в Ідлібі. IRGC із задоволенням наслідував моду. Іноді разом з росіянами вони починали бомбити табори для переміщених осіб: щотижня вбивали десятки мирних жителів. «Захід» не сказав ні слова: «ми всі ой-як зайняті Україною».

Цілі асадистів та КВІР були очевидні: завершити етнічну чистку арабів-сунітів з Ідлібу та Алеппо (насправді: також із Хомса та Дамаска, тому що табори ВПО в Ідлібі та Алеппо переповнені людьми, етнічними чистками яких займалися асадисти та КВІР зі сходу і південний Дамаск, Хомс [місто] і північна провінція Хомс, з Хами та в інших місцях): вислати 1,9 мільйона ВПО із західного Ідлібу до Туреччини.

Іншими словами, мирного вирішення проблеми не було.

Оскільки Туреччина мала угоду (« Астана ») з Росією, а отже, і з Іраном, про початок турецької операції в Сирії не могло бути й мови. Або принаймні: Ердоган не міг діяти через Hawr Kilis OR.

Навпаки: той факт, що компанія Fatah Mobin OR, нині CMO, не контролювалася (і досі не контролюється) Туркою, стала в нагоді як «правдоподібне заперечення». Якщо щось пішло не так (а воно все ще може піти не так), Ердоган завжди може сказати: «Це був не я».

Іншими словами: за моєю оцінкою, Ердоган не мав іншого вибору, окрім як дозволити Катару профінансувати значне нарощування ФАТХ Мобін OR для майбутнього наступу.

Це очевидно з наступного факту: навіть підготовка «просто звільнення північно-східного Ідлібу» – тобто наступу типу, який спочатку розпочав Fatah Mobin OR – вимагає великої кількості запасів. Прислів’я «боби, кулі та газ». Подивіться: від шоломів і бронежилетів, боєприпасів усіх видів і вибухівки, палива, навіть води (у Сирії ніколи не буває достатньо води), систем зв’язку, електроніки для FPV тощо. Усі ці запаси потрібно було доставляти через Туреччину. Тобто ця частина – підготовка того наступу – була неможлива без Ердогана. Що, у свою чергу, означає: так, він, мабуть, дав свій дозвіл на це – навіть якщо він не в змозі це контролювати, тому що Fatah Mobin OR не слухає його (насправді, у минулому деякі члени цього альянсу заявляли про війна з Туреччиною).

Звичайно, Fatah Mobin OR не був таким божевільним, щоб сказати «ні в якому разі». Зрештою, вона зацікавлена ​​у звільненні якомога більшої території Сирії, щоб якомога більше ВПО могли повернутися до своїх домівок (навіть якщо всі вони були розграбовані до голих стін за останні шість років). Дійсно, десятки тисяч ВПО вже повертаються до своїх домівок .

Тим не менш, той факт, що на хвилі свого успіху Fatah Mobin OR тим часом «виріс» в CMO (тобто до нього приєдналися додаткові повстанські угруповання, які раніше підтримувалися та контролювалися Туреччиною), означає, що стає все менше повстанських угруповань. контролюється Hawr Killis OR, і, таким чином, Türkye. Незважаючи на те, що це «добре» для CMO — оскільки це збільшує загальну чисельність військ, яка їй знадобиться найближчими днями й тижнями, оскільки і асадисти, і КВІР стягують підкріплення на (нові) лінії фронту — це також має її негативні сторони: фракції, які раніше були під контролем Hawr Killis OR, не настільки добре керовані, не навчені чи дисципліновані. Просто для прикладу:

• Командири Fatah Mobin OR/CMO, здається, керують «з фронту», і відомо, що двоє з них були вбиті під час бою за останні 3-4 дні).
• Fatah Mobin подбав про розвиток власних засобів дальньої розвідки/спеціального призначення, таких як «Червоні смуги», здатних проникати на позиції противника та діяти за десятки кілометрів позаду них; і
• Fatah Mobin керує власним підрозділом БПЛА («Шахін»), розгортаючи сотні «саморобних» FPV, які, у свою чергу, значно сприяли розгрому асадистів і КВІР.

У Hawr Killis OR немає нічого подібного.

Таким чином, командування CMO повинно буде стежити за тим, що роблять і як поводяться його нові союзники, і в той же час воно має збирати здобич на полі бою та перерозподіляти його між різними своїми фракціями. , щоб підвищити їхню боєздатність.

Загалом, я маю змінити свою оцінку від 30 листопада: хоча цей «епізод» став можливим переважно завдяки турецьким інтересам, він стає складнішим, оскільки зараз речі починають вислизати з-під контролю Ердогана. З іншого боку, і саме так, як було оцінено: ця операція не мала нічого спільного з «Україною» – хоча той факт, що Путін там зайнятий, означає, що він не може надіслати багато підкріплень.

***

Якщо говорити про здобич на полі бою…

Це стане ще одним фактором, через який Ердоган може втратити контроль. Причина в тому, що війська CMO захоплюють стільки зброї, боєприпасів, обладнання та спорядження, що вони, ймовірно, стануть «незалежними» від поставок, що надходять через Туреччину, принаймні на кілька місяців.

За винятком величезної кількості боєприпасів, засобів зв’язку, вогнепальної зброї та іншого спорядження, сюди входять понад 40 основних бойових танків Т-55, Т-62, Т-72 і Т-90, близько 60 інших броньованих машин…

…плюс принаймні дві системи наземного базування (ЗРК) С-125 (більш відомі на «Заході» під назвою в ASCC/НАТО: «SA-3 Goa»)…

…принаймні один ЗРК Бук М2Е…

…і щонайменше одна мобільна система протиповітряної оборони «Панцир С1» та одна 9К35 «Стріла-10» (зазначена раніше назва ASCC/NATO «SA-13 Gopher»).

Оскільки це Сирія, і багато її офіцерів служили в сирійських збройних силах, CMO, ймовірно, матиме «принаймні кілька» військ, здатних керувати такими системами. Крім того, в комплекті з Панцирем була інструкція з експлуатації.

***

…і оскільки я історик, який має «м’яку вагу» до таких деталей, дозвольте мені закінчити наступним…

Ця фотографія була зроблена вчора в Nayrab AB (військова сторона Aleppo International). На ньому зображена передня частина бомбардувальника-розвідника Іл-28Р. Літак, про який йде мова, має досить цікаву історію: настільки, шкода, що він не може говорити.

Загалом 12 Іл-28Р спочатку були придбані Єгиптом ще в 1957 році. За часів Об’єднаної Арабської Республіки – союзу Єгипту та Сирії в 1958-1961 роках – і під час приписування до авіагрупи 61 Об’єднаної Арабської Республіки Військово-повітряні сили (UARAF) цей Іл-28Р був одним із чотирьох таких літаків, задіяних для нічних розвідувальних вильотів над Ізраїлем. По суті, Іл-28, про які йде мова, вилетіли з Єгипту, пролетіли всю довжину Ізраїлю та приземлилися у «Східній провінції» (Сирія часів УАР).

Враховуючи, що одним із кращих пілотів Іл-28 того часу був Хосні Мубарак, цілком можливо, що він керував ним під час останнього такого вильоту, здійсненого лише за кілька днів до перевороту в Дамаску, який поклав край УАР. Протягом кількох наступних років цей Іл-28Р був одним із чотирьох літаків цього типу, що залишилися у відновлених ВПС Сирії. Вони були вдома в Maze/Almazze AB і призначені до рейсу № 40 SyAAF.

У середині травня 1967 року два сирійських Іл-28Р, як відомо, здійснили кілька розвідувальних вильотів над Голанськими висотами, намагаючись виявити «концентрацію ізраїльських військ, готових вторгнутися в Сирію» – як, помилково, стверджували Радянський Союз, і, таким чином, вірив Насер… (що призвело до «кризи» травня 1967 року, у свою чергу призвело до того, що Ізраїльтяни називають «Шестиденною війною»: конфлікт, який створив карту Близького Сходу, яку ми знаємо до сьогодні).

6 червня 1967 року – в день, коли ізраїльтяни справді почали свою агресію проти Єгипту, Йорданії та Сирії – цей літак було евакуйовано на лайнер Nayrab AB. Наскільки я знаю, він там припаркований з тих пір і пережив усе, що повз нього проходило…

Останнє фото цього Іл-28, яке я пам’ятаю, було приблизно в 2011 році… і зараз, у 2024 році, воно все ще там.

Як сказано: тільки уявіть, які історії міг би «розповісти» цей літак, якби він тільки міг говорити…

© 2024 Том Купер