Представники ВС обговорили актуальні питання щодо судочинства на ХІІІ Судовому форумі

Суддя Великої Палати Верховного Суду Ольга Ступак, суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Володимир Кравчук, судді ВС у Касаційному господарському суді Олена Кібенко та Іван Міщенко, судді ВС у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима і Василь Крат, а також перший заступник керівника Апарату – керівник департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Расім Бабанли виступили з доповідями на ХІІІ Судовому форумі.

В рамках першого дня форуму відбувся круглий стіл на тему «Роль громадянського суспільства в судовій реформі», який став майданчиком для обговорення ключових викликів і шляхів розвитку системи правосуддя.

Говорячи про судову реформу в Україні, Дмитро Гудима акцентував на тому, що це тривалий процес, який потребує значних зусиль для завершення. Він наголосив, що хоча існує проєкт Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2025–2029 роки, яка передбачає, зокрема, необхідність добору суддів Верховного Суду та формування окремої системи правосуддя в публічно-правових спорах, заплановані зміни в системі правосуддя все ще потребують детального опрацювання.

Доповідач звернув увагу на роль громадськості у реформуванні судової системи. Зокрема, порушив питання щодо передбаченої в згаданому проєкті Стратегії необхідності «посилення відповідальності Громадської ради доброчесності».

Також Дмитро Гудима зауважив, що фінансові та політичні фактори (як-от низька оплата праці секретарів судових засідань і помічників суддів, диференціація прожиткового мінімуму для всіх працездатних осіб і окремо «для суддів») можуть ускладнювати процес судової реформи, у тому числі негативно впливати на кількість заінтересованих працювати у судах. Водночас в умовах воєнного стану та обмежених ресурсів країна змушена зосередитися на нагальних питаннях безпеки, що значно сповільнює завершення реформи.

Однією з ключових тем, які були висвітлені на заході, стало питання щодо критеріїв доброчесності й професійної етики, зокрема стосовно необхідності уніфікації конкурсних процедур для відбору кандидатів на посади суддів та інших представників правосуддя.

У своєму виступі Іван Міщенко наголосив, що конкурсні процедури мають бути уніфіковані з погляду загальних принципів організації конкурсів. Однак, на його думку, це не означає, що вони повинні бути однаковими, оскільки в Україні існує велика кількість різноманітних конкурсів, організованих державними органами й судовими інстанціями, які часто відрізняються між собою за етапами та методами відбору кандидатів. Як показує практика, таке різноманіття не тільки ускладнює процес, а й викликає певні труднощі в забезпеченні прозорості та справедливості. Суддя наголосив на важливості розробки єдиного закону, який регулював би ці процедури, а також створення спеціалізованого Міністерства конкурсних процедур, Громадської ради конкурсних процедур. Це, на його думку, дозволить усунути багато суперечностей і забезпечити зручний та ефективний механізм відбору кандидатів на ключові державні посади.

Він сказав про важливість послідовності та логіки в процесі проведення конкурсів, зокрема в частині розміщення етапів конкурсних процедур. Особливу увагу було приділено питанням етики і доброчесності кандидатів, які повинні бути основою для всіх конкурсних відборів.

Іван Міщенко також зазначив, що конкурсні процедури повинні бути максимально прозорими та зрозумілими для суспільства. Він акцентував на необхідності пошуку збалансованих рішень у процесі добору кандидатів, щоб уникнути ситуацій, які можуть негативно позначитися на іміджі судової системи. Одним із важливих аспектів, за словами судді, є питання етики та моральних стандартів кандидатів, адже саме ці критерії мають визначальне значення в забезпеченні якості правосуддя. Іван Міщенко закликав до більш чіткої регламентації конкурсу та взаємодії між органами суддівського самоврядування, щоб забезпечити стабільність і високі етичні норми в суддівському корпусі, що є складовою успішної судової реформи в Україні.

Зосередився суддя і на необхідності перегляду складу конкурсних комісій з урахуванням національних і міжнародних стандартів.

У межах сесії «Правозастосування в умовах воєнного стану: актуальні питання» проблематику застосування реквізиції в умовах воєнного стану висвітлив Василь Крат.

Як зауважив спікер, у ЦК України міститься незначна кількість випадків, за яких законодавець урегулював ті чи інші цивільні відносини, дотичні до воєнних дій або воєнного стану. Зокрема, це положення про оголошення фізичної особи померлою (ст. 46 ЦК України); зупинення перебігу позовної давності, якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (п. 4 ч. 1 ст. 263 ЦК України); реквізицію (ч. 2 ст. 353 ЦК України) та ін.

Разом з тим ЦК України, як основний регулятор цивільних правовідносин, не був розрахований на застосування в надзвичайних умовах, таких як війна. Однак він містить певні норми, що можуть бути застосовані до ситуацій, пов’язаних з війною або її наслідками. Коли постало питання про вплив війни на цивільні відносини, КЦС ВС звернув увагу на ключові аспекти. Зокрема, Василь Крат навів постанову КЦС ВС від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22, яка стосувалася визначення розміру компенсації майнової та моральної шкоди.

У своєму виступі доповідач детально проаналізував застосування інституту реквізиції в умовах воєнного або надзвичайного стану, правове регулювання, підстави реквізиції та об’єкти, які підлягають такій процедурі, а також розповів про повернення майна внаслідок припинення надзвичайних обставин.

Суддя акцентував, що приватному праву апріорі притаманна компенсаційна функція, що проявляється в численних правовідносинах, зокрема й при застосуванні реквізиції.

Детальніше – у презентації Василя Крата: https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Probl_zastos_rekviz.pdf .

Також у рамках ХІІІ Судового форуму відбулося спеціальне інтерв’ю «Стратегія розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства: якою буде тактика реалізації?», співінтерв’юером якого виступив Дмитро Гудима. Респондентом був Генеральний директор Директорату з питань правової політики Офісу Президента України Віктор Дубовик. Обговорили, зокрема, досягнення Стратегії на 2021–2023 роки, терміни затвердження Стратегії на 2025–2029 роки, Комплексного плану її реалізації та відповідного Операційного плану, проблеми аудиту системи місцевих судів, терміни формування КМОАС, перспективи існування Вищого суду з питань інтелектуальної власності, створення Вищого суду з питань публічно-правових спорів і юрисдикцію останнього, можливість надання кожному судді доступу до даних усіх електронних реєстрів для розгляду конкретних справ, майбутнє адвокатського самоврядування, розширення повноважень приватних виконавців.

Під час сесії «Судова реформа в Україні: рік після рекомендацій Єврокомісії» Володимир Кравчук зазначив, що одна з найбільших проблем судової системи – надмірне навантаження. За словами спікера, зростання кількості справ потребує збільшення кількості суддів, оскільки це впливає на завантаженість судів, строки розгляду справ і якість судових рішень.

Як приклад суддя навів статистичні дані щодо розгляду справ судами. Так, у 2019 році судова система розглянула 4 млн справ, у 2020 році – 3 млн 700 тис., у 2021 році – 4 млн 250 тис., у 2022 році – майже 3 млн, а цього року ця цифра сягнула до 5 млн справ.

Володимир Кравчук зазначив, що зростання кількості справ пов’язане зі збільшенням кількості адміністративних позовів. Як зауважив спікер, ті висновки ВС, які є обов’язковими, на жаль, не застосовуються органами, які мали б узяти їх до уваги.

На думку спікера, одне з можливих рішень судової оптимізації – передача частини справ, яка не потребує участі кваліфікованого судді, до компетенції інших органів. Нагадав суддя і про інститут зразкових справ. Крім того, додав Володимир Кравчук, питання перенавантаження судів, безумовно, потрібно розглядати ще й у юрисдикційному аспекті.

На переконання першого заступника керівника Апарату ВС Расіма Бабанли, ключовим вектором сталого розвитку судової влади в контексті євроінтеграційного процесу є насамперед досягнення відповідності вимогам Європейського Союзу.

«На сьогодні добігає кінця один з етапів переговорів про вступ України до ЄС – скринінг національного законодавства. Європейська комісія аналізує, як ті чи інші питання врегульовані в українському законодавстві, і надалі в межах спільного діалогу ми визначаємо сфери, що потребують опрацювання й удосконалення для того, щоб національна правова система відповідала вимогам ЄС. При цьому аналіз відбувається крізь призму національного контексту, а не на основі запозичення досвіду держав – членів ЄС», – зауважив Расім Бабанли.

Спікер також акцентував, що кадровий голод у судах – це фактично перше питання, що постає у процесі перемовин, адже всі розуміють, що верховенство права неможливо забезпечити без доступу до суду, а в умовах надмірного навантаження і недостатньої кількості суддів належний рівень доступу до суду забезпечити неможливо. У цьому контексті Європейська комісія також порушувала питання щодо оптимізації мережі судів.

«Адміністративно-територіальний устрій України був змінений, тож відповідні зміни мають відобразитися і на судовій мапі. Це, безумовно, позитивно вплине на доступ до суду, дасть змогу запроваджувати спеціалізацію в судах, а також сприятиме забезпеченню єдності судової практики та дотриманню розумних строків розгляду справ», – наголосив перший заступник керівника Апарату ВС.

Крім того, для підсилення ефективності роботи судової системи слід  провести аудит справ, що розглядаються судами, за підсумками якого певні категорії спорів залишити поза судовим розглядом. Також існує очевидна потреба в запровадженні ефективних касаційних фільтрів та визначенні механізму забезпечення єдності судової практики у справах, які не підлягають касаційному перегляду.

«Після затвердження дорожньої карти євроінтеграції на національному рівні та погодження цього документа на рівні Європейського Союзу ми матимемо чітке бачення того, якими є вимоги ЄС і яких заходів Україні слід вжити для того, щоб їм відповідати. Загалом цей процес відбувається не заради самого процесу, а насамперед задля розвитку нашої держави. Ми зосереджені на конкретних проблемах і на пошуку ефективних шляхів їх вирішення, і в цьому процесі необхідна консолідація зусиль усіх органів системи правосуддя, представників прокуратури та адвокатської спільноти. Саме завдяки цьому ми зможемо досягти бажаних результатів», – переконаний Расім Бабанли.

Під час третьої сесії, присвяченої адаптації судового процесу до сучасних потреб, Ольга Ступак окреслила питання щодо того, як право Європейського Союзу співвідноситься в межах самого Союзу з положеннями прав держав – учасниць ЄС і за якими принципами відбувається це співвідношення.

Ольга Ступак зазначила, що один з основоположних принципів – принцип примату права ЄС над національним правом держав-членів як найвищий принцип співвідношення права ЄС із національними правовими системами його держав-членів – закріплений у рішенні Суду ЄС ще в 1978 році. Доповідачка зауважила, що з огляду на шлях України до ЄС необхідно розуміти і бути готовими до того, що над рівнем національного законодавства з’явиться право ЄС, яке буде мати більшу силу.

Інший принцип, зрозуміліший для національного законодавства, – принцип прямої дії права ЄС. Суддя пояснила, що відповідно до цього принципу норми права ЄС встановлюють як права та обов’язки для національних суб’єктів зі своєю державою, так і відповідні права та обов’язки у відносинах між національними суб’єктами. У свою чергу принцип прямого застосування стосується більше інтеграційних процесів.

Ольга Ступак акцентувала, що оскільки Україна не є членом ЄС, то на неї не поширюється весь обсяг зобов’язань держав-членів, що покладаються на них установчими договорами. Угода про асоціацію між Україною та ЄС, яка набула чинності 1 вересня 2017 року, зумовлює потребу реалізації її положень за допомогою низки правових інструментів, зокрема врахування позиції Суду ЄС у процесі імплементації Угоди. В результаті реалізації Україною взятих на себе зобов’язань приймаються нормативно-правові акти, які не тільки розроблені з урахуванням відповідних практик ЄС, але й часто містять прямі посилання на відповідні акти ЄС.

Право ЄС сьогодні для національної правової системи має статус міжнародного публічного права і, відповідно, застосовується в цьому порядку. Дія Угоди про асоціацію та пов’язаний з нею процес адаптації законодавства не приводять до можливості автоматичного застосування всіх без винятку актів ЄС та рішень Суду ЄС в національній правозастосовній практиці. Щодо рішень Суду ЄС Угода визначає, що прецедентне право Суду ЄС має враховуватися саме в процесі адаптації законодавства, а також у цілях тлумачення положень самої Угоди.

Ольга Ступак також ознайомила учасників із практикою ВС щодо застосування директив ЄС.

Із презентацією Ольги Ступак можна ознайомитися за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Rish_sud_ES_Dir_ES.pdf .

Під час четвертої сесії форуму учасники обговорили нагальні питання щодо реформування адвокатури, суддівської етики в контексті оновленого Кодексу суддівської етики, відповідальності судді та адвоката.

Своїми міркуваннями поділилася і суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Олена Кібенко. Насамперед вона висловила думку про важливу роль асоціацій, що об’єднують представників юридичної професії. Як зазначила спікерка, ознака демократичності організації і її відповідності сучасним вимогам – це змінюваність керівництва. Такі організації мають бути незалежними від окремих осіб, що дозволяє забезпечити їхній стабільний розвиток та інституційну спроможність. Крім того, важливим є рівень транспарентності, коли відповідна організація відкрита в питаннях своєї діяльності, зокрема фінансових.

Окремо Олена Кібенко зупинилася на головних положеннях оновленого Кодексу суддівської етики, який був ухвалений у вересні 2024 року. Кодекс визначає загальні правила поведінки суддів, особливо в контексті вирішення конфліктів інтересів, підстав для відводів (самовідводів) та дисциплінарної відповідальності.

Водночас доповідачка акцентувала на тому, що Кодекс напряму передбачає наявність у суддів інших обов’язків, не пов’язаних із відправленням правосуддя, зокрема обов’язок участі в роботі органів суддівського самоврядування. Такими обов’язками може бути просвітництво, участь у публічних заходах. Проте суддя завжди повинен ставити свої обов’язки щодо відправлення правосуддя на перше місце.

Ще одним позитивним моментом оновленого Кодексу, на переконання судді, є врахування міжнародних стандартів, зокрема Бангалорських принципів поведінки суддів. Говорячи про межі активності суддів у соціальних мережах, Олена Кібенко звернула увагу на норму, яка напряму зазначає про право суддів користуватися соціальними мережами, що є прогресивним кроком, на відміну від практики деяких країн, де суддям заборонена така діяльність.

Як зауважила Олена Кібенко, хоча Кодекс суддівської етики не вирішує всі питання, його оновлена редакція містить важливі моменти, які сприяють розвитку суддівської незалежності та дотриманню етичної поведінки.

Суддя також звернула увагу на те, що питання дисциплінарної відповідальності суддів вирішуються в Україні ВРП як органом, у якому представлені всі правничі професії, втім, питання дисциплінарної  відповідальності адвокатів та прокурорів вирішуються органами, які створені виключно з представників лише однієї професії, що певним чином перешкоджає процесу ефективного самоочищення.

Захід організовано Асоціацією правників України.

Фото надали організатори.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1719576/