Спірна підвідомчість третейських судів щодо захисту прав споживачів

Третейський суд уявляє собою недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою  або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

При укладанні різних догорів, в тому числі і кредитних, в договорі можуть передбачити умову, відповідно до якої, розгляд будь-яких спорів може бути здійснено через відповідний третейський суд. Зручність даного розгляду пояснюється його оперативністю і демократичністю в порівнянні з судами загальної юрисдикції.

Як відомо, після винесення рішення Третейським судом заява про видачу виконавчого  документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення Третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду і в подальшому, якщо підстав для відмови в задоволенні скарги відсутні, суд видає виконавчий лист, що в порядку ЗУ «Про виконавче провадження» передається на примусове виконання.

Третього лютого 2011 року були внесені зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам, відповідно до чого було доповнено перелік справ, що не можуть розглядатись третейськими судами і включено пункт 14. Даний пункт передбачав, що справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) не підвідомчі третейським судам.

Вказане нововведення створило додатковий інструмент для захисту споживача і додаткову головну біль для кредитора. Оскільки ті кредитори, які скористались застереженням в договорі щодо передання справи на розгляд третейському суду могли втратити право вимоги в суді загальної юрисдикції через ряд причин, що відповідно створило достатніх проблем, які на момент  нововведення навіть не прослідковувались.

Варто було одного разу щось прийняти, а потім, як кажуть «понеслась» Верховним Судом України у постановах від 02.09.2015 року у справі №  6-856цс15, від 11.11.2015 року у справі № 6-1716цс15, від 27.01.2017 року у справі № 6-2892цс15,від 27.01.2016 року у справі № 6-2712цс15, від 03.02.2016 року у справі № 6-2630цс15, від 13.04.2016 року у справі 6-29цс16 зроблені наступні правові висновки щодо застосування п14 ст.6 Закону: «спір за участю споживча, який  виник щодо заборгованості за споживчим кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди»  не підвідомчий; відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин з іншими суб’єктами здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах; незалежно від предмета та підстав спору, а також незважаючи на те, хто звернувся з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, для визначення справи щодо захисту прав споживачів, що виключена з підвідомчості третейського суду,  необхідно встановити чи є учасником  справи споживач, чи  виник спір щодо заборгованості за кредитним договором , чи розглядались у справі правовідносини щодо захисту прав споживачів, на  які поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

За визначенням споживача, що міститься у п.22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», «споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника». За визначенням споживчого кредиту що міститься у п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» «споживчий кредит — кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції»

Третейська палата України неодноразово у коментарях до висновків ВСУ від 02.09.2015 у справі від 6-856цс15, від 11.11.2015 у справі 6-1716цс15 та інших звертала увагу на те, що такий висновок Верховного Суду:

1) Прямо суперечить змісту пункту 14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», яким з підвідомчості третейського суду виключені справи «щодо захисту прав споживачів», а не справи за участю споживачів.

Справи щодо захисту прав споживачів нормативно визначені  та не потребують тлумачення Верховного Суду . Відповідно до ст.16 ЦКУ, ч.5 ст. 110 ЦПК, ч.1 ст.122 ЦПК, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» , п.6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року № 5 до справ про захист прав споживачів відносяться  справи де споживач є позивачем , який просить захистити його права споживача. У справі, яку розглядав Верховний Суд третейський суд ніяких вимог споживача не розглядав.

2) Суперечить волі законодавця, який при прийнятті Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року про виключення із підвідомчості третейського суду справ щодо захисту прав споживачів метою цього закону вважав звільнення споживача від сплати збору за розгляд його позову до суду, про що прямо сказано у законопроекті, який був прийнятий як закон.

3) Суперечить законодавству та практиці розвинутих країн, у яких у не державному суді розглядаються не тільки справи щодо захисту прав споживачів, а і справи за участю споживачів ( див. Директиву ЄС № 2013/11/EU від 21.05.2013 року «Про альтернативне вирішення спорів зі споживачами» ).

Таким чином формується практика, яка не відповідає правовій визначеності, а також породжує низку негативних наслідків і збитків Кредитору.

Правовідносини щодо захисту прав споживачів визначаються за п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист споживачів», ст.ст. 15,16  ЦКУ,  ст.3 ЦПК, відповідно до яких  захист прав особи, у тому числі споживача здійснюється за відповідним зверненням до суду.

Якщо споживач незалежно від його «форми участі у справі» (відповідача або позивача) не звертався за захистом прав споживача до третейського суду, то відповідно не виникло і правовідносин щодо захисту прав споживачів та справа за його участю не є справою щодо захисту прав споживачів.

Підвідомчість справи третейському суду встановлена  раніше у справі про видачу виконавчого листа на це рішення відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК не потребує повторного доказування або перегляду у справі про скасування цього рішення третейського суду (ухвала  Апеляційного суду м. Києва від 08.02.2017 року у справі №755/13821/16)

Натомість зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам перетворились у велику прірву, а яку потрапили кредитори і латати її ніхто не збирається. Сподіваємось на плідну роботу над кадрами в суддівський корпус ВСУ Вищої ради правосуддя разом з Громадською радою доброчесності.

Джерело: ЛІГА.net