admin
На жаль, подружнє життя в Україні часто закінчується подачею заяви про розірвання шлюбу. Статистика розлучень у нашій країні невтішна: за даними Державної служби статистики Україна посідає перше місце в Європі за кількістю розлучень. На 295 тисяч укладених шлюбів у нас припадає 130,7 тисяч розлучень. Тобто розлучаються 44,3% подружніх пар. Це найвищий показник у Європі.
У переважній більшості розлучення є спільним рішенням подружжя. Однак зустрічаються й такі випадки, коли один із подружжя бажає зберегти сім’ю. Розглянемо деякі правові механізми, які можуть допомогти в цьому.
Відсутність згоди на розлучення
Згідно ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється або внаслідок смерті одного з подружжя або внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу можливе в наступних випадках: за спільною заявою подружжя, яке не має дітей. В такому випадку шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану; за рішенням суду — якщо подружжя має дітей або відсутня обопільна згода щодо розірвання шлюбу;
Отже, перший і найпростіший механізм для збереження сім’ї — не надавати згоду на розлучення. В такому випадку другий із подружжя для реалізації своїх намірів мусить звернутися до суду. Це вимагає додаткових грошових затрат (судовий збір 640 грн, витрати на послуги юриста), а також часових затрат. Для прикладу, в Києві через брак суддів час на розгляд однієї, навіть такої простої справи, як розлучення, становить від 6 місяців. Цей час може бути використаний для примирення.
Час на примирення
Якщо на момент початку розгляду справи в суді примиритись не вдалося, але таке бажання є, закон надає можливість вимагати строк на примирення. Зокрема, ст. 111 СК України передбачає, що суд вживає заходів до примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Такий захід може бути ініційований однією зі сторін спору шляхом заявлення клопотання про надання строку на примирення. Більше того, за наявності неповнолітніх дітей суди дуже часто надають строк на примирення навіть за відсутності ініціативи будь-якої зі сторін спору.
При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін і враховує конкретні обставини справи. Тривалість такого строку процесуальним законом не встановлена, однак на практиці не перевищує кількох місяців — від трьох до шести.
Заперечення позову: активна правова позиція
Судова практика у справах про розлучення свідчить, що активна правова позиція відповідача може мати наслідком відмову в задоволенні позову про розлучення. Для цього відповідач має довести, що шлюб можливо зберегти; подальше спільне життя не суперечитиме інтересам подружжя та буде в інтересах дитини (дітей). При тому можливими доказами можуть виступити: свідчення сусідів, родичів про поведінку і ставлення до членів сім’ї, довідка з місця роботи, характеристика з роботи, довідка про склад сім’ї, характеристика з ЖЕКу, довідка про несудимість.
Стороні, яка бажає зберегти шлюб слід посилатись на пункт 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», відповідно до якого суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Також суд має враховувати інтереси малолітніх дітей, які потребують виховання та матеріального утримання, відповідного сімейного піклування обох батьків, як позивача, так і відповідача, що має істотне значення саме для збереження їх сім’ї. Крім цього, Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошує, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові й розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою й відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Наведемо деякі приклади із судової практики, коли суд відмовляв в задоволенні позову про розірвання шлюбу.
1. Зважаючи, на те що позивачем не було надано доказів розпаду сім’ї та неможливості її збереження, розірвання шлюбу суперечить інтересам двох малолітніх дітей, суд вважає, що підстав для розірвання шлюбу між сторонами немає, тому в задоволенні позовних вимог позивачці слід відмовити.(Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області, справа № 2-529/11);
2. Судом встановлено, що сторони проживають окремо із січня 2012 року. З їх пояснень вбачається, що відповідач змушений був залишити сім’ю на вимогу позивачки. Однак позивачка не надала доказів щодо тих обставин, на які вона посилається, як на підставу розірвання шлюбу, а саме зловживання спиртними напоями, безвідповідального ставлення до сім’ї та того, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам її та дитини. Відповідач це заперечує, вказуючи на безпідставність звинувачень позивачки і його пояснення жодними доказами не спростовуються. З наданих ним характеристик з місця проживання та роботи він характеризується виключно позитивно, бере участь у вихованні дитини. Бажає примиритися з позивачкою, не вбачаючи підстав для розірвання шлюбу, протягом наданого судом строку для примирення намагався це зробити, на що вона не погодилася без серйозних на це підстав. Позивачка та дитина до цього часу зареєстровані за місцем проживання відповідача. Розірвання шлюбу при вищевказаних обставинах буде суперечити інтересам малолітньої дитини, а тому підстави для задоволення позову відсутні (Славутський районний суд Хмельницької області, справа № 2214/1182/2012);
3. В судовому засіданні причин для розірвання шлюбу не встановлено. Позивач взагалі не може навести суттєвих причин для розірвання шлюбу. Відповідач прагне зберегти сім’ю, спілкуватися з дружиною та дочкою, працює, не зловживає спиртними напоями, не веде аморального способу життя, не вчиняє будь-яких незаконних дій по відношенню своєї дружини чи дочки. Сама позивачка пояснювала в суді, що їх неповнолітня дочка також прагне спілкуватися з батьком. Тому розірвання шлюбу навпаки протирічить інтересам обох із подружжя та малолітньої дочки, яка потребує батьківської опіки й піклування. Тому в задоволенні позову про розірвання шлюбу слід відмовити (Харківський районний суд, справа № 2034/2-2579/11);
4. Виходячи з наведеного, доводи позивача про припинення шлюбних стосунків та спільного проживання з відповідачкою через постійні сварки, непорозуміння та різні погляди на сімейне життя, об’єктивно нічим не підтверджуються та заперечуються відповідачкою, зокрема, що продовжують спільно проживати, відсутність позивача є тимчасовою у зв’язку з перебуванням його на роботі в іншому місті, сварки та непорозуміння в сім’ї носять тимчасовий характер (Дунаєвецький районний суд Хмельницької області, справа № 2-260).
Звичайно, що вищеописані поради не можуть гарантувати відновлення сім’ї, а можуть лише надати додатковий час тому з подружжя, хто бажає цю сім’ю відновити. І на останок хочемо побажати — бережіть любов та свою сім’ю, адже вони безцінні!
Джерело: ЛІГА.net
Коментарі
Loading…