Представники Верховного Суду долучилися до міжнародної конференції, присвяченої пам’яті Миколи Козюбри

Національний університет «Києво-Могилянська академія» провів Міжнародну науково-практичну конференцію «Загальнотеоретичне правознавство: перспективи розвитку», присвячену вшануванню світлої пам’яті професора Миколи Козюбри – видатного українського правника, доктора юридичних наук, професора кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Факультету правничих наук НаУКМА. У роботі конференції взяли участь представники Верховного Суду, науковці з провідних українських і зарубіжних університетів, експерти-практики та представники органів державної влади.

Метою заходу стало не лише осмислення наукової спадщини видатного правознавця, а й розвиток нових підходів у дослідженні права та правничої науки у контексті глобальних суспільних трансформацій.

Програма конференції охоплювала п’ять тематичних панелей, присвячених ключовим аспектам сучасної теорії права. Під час дискусій обговорили питання непозитивістського праворозуміння та подолання радянського минулого; впливу філософії права на розвиток загальнотеоретичної юриспруденції; реалізації принципу верховенства права у нормотворчості та правозастосуванні; перспектив юридичної аргументації в Україні, а також конституційного права як основи національної правової системи. Судді та працівники ВС були задіяні в панельних обговореннях як модератори, ключові спікери та дискутанти.

Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима виступив модератором III панелі «Реалізація верховенства права в нормотворчості та нормозастосуванні». У вступному слові він зазначив, що сфери нормотворчості та нормозастосування охоплюються, як писав Микола Козюбра у монографії «Практична філософія права» (2024), поняттям мистецтва. Мистецтво нормотворчості знаходить прояв у якісних текстах нормативних актів, а мистецтво правозастосування – в інтерпретаціях цих текстів, виражених у якісних текстах судових рішень.

Суддя зауважив, що сфери нормотворчості та нормозастосування є взаємодоповнюючими, тобто демонструють тяжіння до єдності. Але водночас вони не так доповнюють одна одну, як шестерні у механізмі годинника. Одна з причин цього може критися в тому, що, як вдало зауважив Микола Козюбра у згаданій книзі, нормотворчість є передусім сферою політичної, а не юридичної діяльності, тоді як нормозастосування охоплюється насамперед останньою, що, безперечно, не виключає вплив на неї правової політики держави.

Дмитро Гудима звернув увагу, що часто-густо нормотворці не враховують повсякденного життя, що рухається швидше, ніж процес створення й удосконалення норм. Для юристів добрим показником цього повсякденного життя є судова практика, особливо для судів першої та апеляційної інстанцій, які щодня контактують із численною кількістю людей і можуть бачити нові проблеми, що виникають у їхньому житті.

Часто ці проблеми виникають завдяки нормотворчості. Не завжди нормотворці враховують судову практику, зокрема ВС, для удосконалення чинних норм. Інколи вони запроваджують нові норми для того, щоб змінити, на їхню думку, шкідливу судову практику, яка в той же час може цілком відповідати суспільним очікуванням. Зрештою, не завжди судова практика рухається слідом за догмою, яку пропонує норма. Остання у рішеннях судів завдяки інтерпретаціям може набувати нового змісту – відмінного від того, який у неї закладали нормотворці.

При цьому як діяльність нормотворців, так і діяльність судів здійснюється «під дахом» верховенства права, зокрема для забезпечення юридичної визначеності в регулюванні суспільних відносин.

«Таким чином, сфери нормотворчості та нормозастосування, будучи поєднаними верховенством права, тяжіють одночасно до єдності та до боротьби між собою», – сказав Дмитро Гудима. У цьому, додав він, знаходить прояв діалектичний закон єдності та боротьби протилежностей.

Суддя ВС у Касаційному господарському суді Олена Кібенко ініціювала дискусію про те, що таке єдність судової практики і чи реально досягнути стовідсоткової єдності при розгляді судами справ. Олена Кібенко звернула увагу присутніх, що Верховний Суд за весь період свого існування ухвалив більше ніж 270 тис. постанов по суті спору, а реєстр судових рішень містить вже більше як 100 млн судових рішень.

За таких обставин риторичним є питання, чи може суд першої, другої чи навіть касаційної інстанції забезпечити повну узгодженість усіх правових позицій. Інші країни вирішують такі питання по-різному. Хтось залучає штучний інтелект і по суті віддає йому ключову функцію при ухвалені судового рішення, зберігаючи за суддею певний контроль  (Бразилія, Китай). У Німеччині публікується в середньому 2-5 % судових рішень, і переважно це рішення касації, тому немає можливості проаналізувати, наскільки одноманітно вирішуються справи на нижчих інстанціях. Німецькі правники скаржаться, що вони позбавлені можливості побачити різні підходи до вирішення тієї чи іншої категорії справ, що було б цікавим для аналізу та розвитку практики. В Італії, де касація розглядає значну кількість справ, суд обирає як пріоритет індивідуальний підхід і досягнення справедливості в конкретній справі, а не забезпечення єдності.

Олена Кібенко також взяла участь у дискусії щодо використання штучного інтелекту правниками. На думку судді, скільки б заборон і застережень не містилося в нормативних актах різного рівня, студенти, викладачі, адвокати, судді та інші правники активно користуються інструментами ШІ. І намагатися перешкодити  цьому – це як прагнути зупинити лавину.  Інструменти ШІ є зручними та доступними для користувача, істотно економлять час, якого у юриста завжди обмаль, постійно вдосконалюються, і головне на базовому рівні – безкоштовні. Тому кожен правник завжди має величезну спокусу скористатися ними. І саме через це суддя завжди має виходити з презумпції того, що і помічник судді, і сторони у справі, можливо, користувалися штучним інтелектом, і враховувати можливі ризики. До того ж суддя, який сам користується різними інструментами ШІ, більш підготовлений до того, щоб виявити ознаки використання ШІ в документі.

В межах V тематичної панелі «Конституційне право не галузь, а основа національного права» суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Михайло Смокович зазначив, що внесок видатного вченого – Миколи Козюбри у становленні адміністративної юстиції в Україні важливий як із погляду розвитку правової системи, так і в контексті європейської інтеграції держави.

Після проголошення незалежності України перед державою постало завдання щодо формування нової моделі відносин між особою та державою. У той важливий для держави час напрацьовувалися ідеї судового контролю за діяльністю публічної влади, обґрунтовувалася необхідність створення незалежної системи адміністративних судів, визнання публічно-правового спору як окремого типу правовідносин, що потребує специфічного правового захисту. Значний теоретико-методологічний внесок у становлення вітчизняної адміністративної юстиції здійснив Микола Козюбра.

Суддя наголосив, що адміністративна юстиція є наріжним каменем демократичної держави. Це єдиний ефективний механізм контролю українського народу над владою. Слід відзначити, що саме Микола Козюбра, як член Конституційної комісії, був одним з ініціаторів прямого закріплення системи адміністративних судів у Конституції України.

Навіть в останні роки, попри складні часи, він завжди демонстрував свою відданість адміністративному судочинству. Зокрема, лише рік тому, 22 листопада 2024 року, брав участь у міжнародному семінарі-практикумі КАС ВС, присвяченому відшкодуванню шкоди за неконституційність актів. Микола Козюбра надихнув нас на активне вирішення цієї проблеми, але, на жаль, він не з нами і його відсутність відчувається особливо гостро, сказав спікер.

На завершення Михайло Смокович висловив подяку організаторам заходу й підкреслив, що значущий внесок Миколи Козюбри у становлення та розвиток адміністративного судочинства настільки вагомий, що заслуговує на проведення окремих, багатоденних конференцій.

Завідувач сектору організаційно-протокольного забезпечення заходів суду секретаріату Касаційного кримінального суду у складі ВС Михайло Вайнагій долучився як дискутант у панелі конференції «Перспективи розвитку юридичної аргументації в Україні».

Під час заходу неодноразово згадувалося про інтуїтивне відчуття та ірраціональне сприйняття справедливості. Михайло Вайнагій зауважив, що закон сам по собі не здатний забезпечити справедливість, адже він – інструмент у руках людини. За людиною залишається як перше, так і останнє слово.  Будь-який, у тому числі досконалий, закон доведеться виконувати й застосовувати людині, не завжди досконалій. Тому справедливість була, є і буде в руках людини.

«Над покращенням та удосконаленням якості норм, правил, стандартів і законів працюємо давно. Залишається допрацювати з людиною», – сказав спікер.

Він зазначив, що у ст. 55 Конституції України є перелік засобів, які законодавець визначив для захисту прав і свобод людини і громадянина. Це звернення до судів, до Конституційного Суду України, Офісу омбудсмена, міжнародних інституцій. Разом з тим згадана стаття визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Михайло Вайнагій сказав, що одним із таких засобів є переговори. А також порушив питання, чому переговори залишаються недостатньо ефективним і малопопулярним інструментом захисту своїх прав.

До Діалогу також долучилися суддя ВС у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров, науковий консультант управління забезпечення роботи судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян ВС Наталія Богашева та науковий консультант відділу забезпечення діяльності голови та заступника голови КАС ВС Галина Карелова.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1944523/