Нові загрози для України: які ідеї просуває Кремль на переговорах по Донбасу?

 

 

 

Скандальна історія зі створенням «консультативної ради», яка ледь не призвела до непрямого визнання ОРДЛО офіційним Києвом, ще не добігла завершення, але в Росії вже з’явилася нова небезпечна для України пропозиція. І в ній знову йдеться про зміни у роботі Мінської групи.

Перше рішення зупинила незгода Німеччини. У Берліні зрозуміли, які наслідки може мати створення «консультативної ради», і не погодилися на участь у цьому органі. Хто буде здатний зупинити нову ідею Кремля? І в чому полягає її небезпека? І, нарешті, якими можуть бути альтернативи?

Про це «ЄП» поговорила з Марією Золкіною, аналітиком фонду «Демократичні ініціативи». Розмова була довгою, тож ми обрали найголовніше зі сказаного експерткою й додали ще декілька тез про нову російську ідею, що пролунали поза ефіром. 

 

Що відбувається з ідеєю Андрія Єрмака?

Сама ідея про «консультативну раду» (КР) ще жива. Щоправда, все пішло не за тим сценарієм, який планували у Кремлі. Адже як передбачалося планувалося, ця «рада» частково мала запрацювати вже з кінця березня. Зацікавленість РФ в такому форматі залишається дуже високою і росіяни будуть максимально тиснути, щоб цей формат відбувся.

Але через критику всередині України та, що важливо, і через неготовність Франції та Німеччини напряму долучитися до такого «ноу-хау» у Мінському форматі українській стороні довелося дати задній хід чи, принаймні, пригальмувати.

Але не можна сказати, що в ОП повністю від цього відмовилися. Принаймні, такого не звучить від українських переговірників та посадовців.

Про це свідчить і відмова В. Зеленського відкликати підпис Єрмака під протоколом від 11 березня. Пояснення Президента у відповіді на електронну петицію (яка, до речі, дуже швидко зібрала необхідні голоси) були обнадійливими для росіян (він заявив, що ми не будемо відмовлятися, що ризиків немає, що це не зобов’язання, не міжнародний договір).

 

Що дозволило призупинити створення КР?

Неготовність Німеччини долучитися до цієї консультативної ради, схоже, зіграла навіть більшу роль, ніж обурення в Україні. Створення КР та підвищення де-факто статусу представників ОРДЛО несе ризики не тільки для України, як-то послаблення позиції Києва в міжнародних судах. Є й ризики для наших західних партнерів: вони не хочуть брати на себе відповідальність за процес, який не зможуть повноцінно контролювати. І це вже доводиться чути від німців. Німеччина, Франція і Росія за нинішнім проектом формально матимуть однаковий статус і лише дорадчий голос. Але при цьому всі розуміють, що представники ОРДЛО (які матимуть вирішальний голос) транслюватимуть волю РФ.

Тож у ФРН не хочуть бути тими, хто просто «освятить» рішення, вигідне Росії. Берлін не матиме можливості вплинути на нього, але нестиме за політичну та дипломатичну відповідальність. Тому ніякого ентузіазму у них ця консультативна рада не викликає.

Схоже, що ідея такого формату дійсно проговорювалася за участі французів і німців у Нормандському форматі, на рівні представників лідерів. Але остаточний проект рішення все-таки був продуктом домовленостей між командами Козака і Єрмака та не був погоджений з Берліном та Парижем.

 

Як вийти із ситуації, не здавши інтереси України?

Дуже важливо розуміти, що створення якогось додаткового органу не є запорукою ефективності діалогу в Мінську. Мінський процес є «тактичним» форматом, він напряму залежить від того, до чого домовляються лідери в «нормандській четвірці». Якщо принципових домовленостей немає, то ми буксуємо навіть з технічних питань, на кшталт електропостачання чи водопостачання.

Порція «доброї волі» була наприкінці 2019 року, стосовно обміну. А зараз – все буксує. Навіть обіцяний обмін до великодніх свят був мізерним.

Йдеться про 38 осіб загалом. Україна повернула 19 бранців, а не 200, як говорилося взимку.

А реального прогресу немає. Створення консультативної ради чи іншого дорадчого органу абсолютно не означає, що Мінський процес запрацює. Але оскільки ми вже вв’язалися в історію з КР, нам буде важко з неї вийти, бо не можна просто відмовитися.

Перший шлях – загрузнути в дипломатичних консультаціях і дійти моменту, коли всі сторони точно зрозуміють, що рішення про створення КР не буде. Цей шлях вимагатиме декількох місяців «дипломатичних танців» у Мінському процесі. Його можна назвати так: «Давайте консультуватися про подальші консультації». Другий шлях – знайти альтернативу «консультативній раді» в нинішньому вигляді, яка могла би трошки пожвавити дискусію в Мінській тристоронній контактній групі (ТКГ).

Яка може бути альтернатива?

Перший варіант – це запропонувати кожній з учасниць Мінської ТКГ посилити свою власну делегацію. Тобто українська сторона на свій розсуд посилює свою делегацію переселенцями у статусі «експертів». Російська робить те саме за рахунок «експертів» від ОРДЛО. Так ми залучаємо голос окупованого Донбасу. Але якщо «експерти» будуть формально виступати від росіян, то консультації з ними не можуть мати результатом жодних зобов’язань зі зміни українського законодавства.

Другий варіант: провести не лише «посилення делегацій» України та РФ, але й дозволити зробити те саме представникам «запрошеної сторони», тобто окупованих територій. Вони й надалі не матимуть статусу учасника Мінської групи, але зможуть привозити своїх «експертів». Звісно, в ОРДЛО немає громадянського суспільства, це не будуть реальні незалежні експерти та активісти – там усе перебуває під тотальним контролем «МДБ» (ФСБ). Але нехай вони братимуть участь як «запрошена сторона». Якщо ж не вдасться домовитися про один із цих двох варіантів, лишається третій – лишити все як є. Бо наявність якихось, нехай і нелегітимних, представників ОРДЛО в Мінській ТКГ вже теж можна вважати «консультаціями» з ними.

 

Нові ідеї від Росії

Москва розуміє, що з консультативною радою не виходить так, як бажалося. Тому зараз від росіян лунають нові ініціативи. Минулого тижня під час підготовки до чергової відеоконференції ТКГ і в рамках розмов представників «нормандської четвірки» Росія виступила з ідеєю того, як вона бачить оновлення Мінського формату. У Кремлі хочуть максимально формалізувати роботу Мінської ТКГ, розробити регламент її роботи. Після кожного засідання підписувати протокол про результати зустрічі та оприлюднювати їх. А документи й рішення, ухвалені у ТКГ – зробити майже обов’язковими до виконання, як домашнє завдання для кожної зі сторін-учасниць.

Ця ідея взагалі кардинально змінює роботу і статус самої ТКГ. Фактично це надає їй сили мало не міжнародної організації. І це, вочевидь, буде новим напрямком тиску з боку РФ.

 

Чому це небезпечно?

По-перше, це завжди будуть підписи не тільки Росії, але й представників нелегітимної влади в ОРДЛО. Швидше за все, Росія знову наполягатиме, щоб це були підписи «повноважних представників окремих районів Донецької і Луганської областей». Через це можна чекати навіть внутрішніх суперечок в українській делегації. Можу спрогнозувати, що нашого представника у ТКГ Леоніда Кучму не буде влаштовувати новий формат – він уже виступав проти цього восени. А позиція Кучми в Мінську є й була достатньо продержавницькою. Тому я навіть не виключаю, що в разі, якщо ОПУ змінить логіку Мінського процесу або погодиться врешті на «консультативну раду», то Кучмі такий формат перестане бути цікавим.

По-друге, Росія хоче «загнати» Україну в глухий кут таких формальностей, щоб потім постійно «тицяти пальцями» в якісь пункти і наполягати: поки Україна цього не зробить, РФ не буде виконувати якесь інше зобов’язання.

Але ж Мінська тристороння контактна група – це майданчик для політичних дискусій. Її рішення не мають обов’язкової юридичної сили. Рішення, ухвалені в Мінську, – це не міжнародні договори. Й українська сторона абсолютно правильно досі уникала посилань на Мінські домовленості в своєму внутрішньому законодавстві. Жодної обов’язкової сили рішення Мінської ТКГ не можуть мати апріорі.

Таким чином, ми бачимо, що Росія робить ставку на процедури і формальні норми – так само, як і було в ідеї з «консультативною радою». Але для політичних контактів не потрібні процедури чи окремий регламент. А от для «легалізації Л/ДНР» та зміни їхньої суб’єктності потрібно саме це.

 

Сергій Сидоренко, «ЄП» 

Марія Золкіна, аналітик фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»