ЧИ ПОТРІБЕН ВЕЛИКИЙ ГЕРБ УКРАЇНІ?

ЧИ ПОТРІБЕН ВЕЛИКИЙ ГЕРБ УКРАЇНІ?

В січні цього року перший заступник голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук, оголосив, що в план роботи парламенту внесено питання підготовки законопроекту про державні символи України, який буде включати в себе законодавство про великий Державний Герб. Аргументи на користь цього закону переконливі. Можна погодитись з тим, що за 29 років незалежності ми ще не виконали вимогу Конституції України і не маємо закону, який би регламентував великий Державний Герб України. Незважаючи на це, журналісти на рівні буденної свідомості почали впроваджувати ідею про те, що питання про великий Державний Герб України має лише політичний характер і пов’язане суто з меркантильними інтересами. Така позиція є односторонньою, хоча в певних моментах збігається з думкою деяких науковців.

Розглянемо основні аргументи на користь ідеї про недоцільність розробки та прийняття Закону України «Про Державний Герб України», в якому було б передбачено існування великого Державного Гербу України.

1. За 29 років незалежності України, малого державного герба для нормального функціонування країни було більш ніж достатньо, спроба доповнити золотий тризуб новими елементами неминуче призведе до нікому не потрібних суперечок і конфліктів, які, в свою чергу, можуть вилитися в законодавче закріплення якоїсь геральдичної або історичної безглуздості.

Подібні висловлювання є антипатріотичними. Вони ображають не тільки наших політиків, а й наших гербознавців та істориків. Окрім того, становище в якому опинилася Україна, свідчить про те, що в нашій країні не усе гаразд. Думка про те, що обговорення майбутнього великого Державного Гербу України може викликати суперечки та конфлікти є прикладом відсутності національної ідеї, за допомогою якої державні, політичні та громадські діячі змогли б піднятися вище своїх особистих інтересів. І як би банально це не звучало, ніщо так не підтримує національну ідею як державні символи.

2. Широке громадське обговорення великого Державного гербу України може стати для Володимира Зеленського черговим приводом для пропаганди ідеї «національного примирення», «склеювання країни» і т. ін.

А хіба не до цього ми усі прагнемо? Найгірше, що може статися з державою – це війна, коли матері втрачають своїх синів, жінки чоловіків, дівчата наречених, діти батьків. Звісно в деяких випадках війна необхідна. Наприклад, коли мова йде про оборону своєї країни, а значить про власну свободу та незалежність, про можливість бути господарем на своїй землі.

Терміни «національне примирення», «склеювання країни» для означення ідеї, яка має бути закладена у великому Державному Гербі України, обрані невдало. Замість терміну «національне примирення» слід використовувати термін «соборність України», а термін «склеювання країни» взагалі неможна використовувати через його некоректність. Адже усім відомо, що склеїти щось майже неможливо, завжди буде видно тріщини, шорсткості і уламки.

З метою більшої об’єктивності слід зазначити, що стосовно терміну «соборність України» ні серед державних та громадських діячів, ні серед науковців немає єдиної точки зору. Державні та політичні діячі соборність часто сприймають як процес об’єднання українських земель у незалежній державі на певних об’єднавчих засадах. Але для громади соборність є символом духовної єдності, який викликає певні відчуття та мрії, створює відповідний стан душі у формі всеукраїнського мислення. Саме тому ідея про соборність України має бути головною в усіх державних символах України.

3. Великий Державний Герб потрібен не стільки Україні, скільки Володимиру Зеленському, як ще один привід для гордості.

Створення та затвердження великого Державного Гербу України, дійсно, має історичне значення. Цим питанням займався і Михайло Сергійович Грушевський – голова Центральної Ради Української Народної Республіки у 1917–1918 роках. І хоча, великий Державний Герб України, так і не було затверджено, а думка про те, що М. С. Грушевський був першим Президентом України є лише міфом, він залишив значний слід в історії України. Ім’я Михайла Грушевського носить багато вулиць, проспектів, площ, музеїв, учбових закладів в Україні. Його нащадки та уся Україна можуть пишатися тим, що в Україні була і є така видатна особистість, енергетична сила якої розповсюджується на багато століть уперед.

Якби кожний політичний та державний діяч, перебуваючи на своїй посаді, піклувався би про те, що подумають про нього його нащадки та який слід він залишить після себе в історії, то доля України значно змінилася б на краще. Прагнення до самовизначення є життєвою потребою кожної особистості. Кожна людина, незалежно від матеріального та соціального становища, прагне залишити щось після себе, як правило, для своїх дітей і онуків, іноді для українського народу та всього людства.

4. Великий Державний Герб України – це відволікаючий фактор. Адже тема державних символів – хороший спосіб відвернути увагу громадськості від більш важливих практичних питань. На тлі запеклих дискусій про державну символіку майже непомітними можуть виявитися проблеми в економіці, політиці і т. ін.

Сама по собі постановка питання про те, що через дискусію про державну символіку можуть виявитися непомітними проблеми в економіці, політиці і т. ін. є прикрою. Виходить ми не можемо організувати порядок у власному домі – у рідній країні, а народ наш є малоосвіченим та не далекоглядним, через що не зможе відрізнити звичайну політичну гру від щирого прагнення до соборності України, збереження її самобутності та культури.

5. Перемальовування великого Державного Герба України відкриває широкі можливості для освоєння бюджетних коштів. Адже щоб підготувати новий ескіз герба, та ще й не один, потрібно буде створити спеціальну комісію, заплатити художникам і фахівцям, провести громадські слухання. І на все це будуть потрібні бюджетні гроші. Окрім того, якщо закон про великий герб все ж таки буде прийнятий, може виникнути необхідність заміни багатьох документів, що відкриває можливості для освоєння великих сум. Користь для держави від цього у декого викликає сумніви. Вони занепокоєні тим, що ряд чиновників і бізнесменів отримають можливість непогано збагатитися на впровадженні нової символіки.

Цей аргумент відображає ставлення журналістів, а можливо і більшої частини українського народу до політичної еліти. За останні роки вона дескридетувала себе настільки, що народ перестав їй вірити. Будь-яке політичне рішення оцінюється тільки з меркантильних спонукань. Якщо так буде і далі, ми приречені на постійні конфлікти, суточки та скандали. Ця проблема тяжіє з сивої давнини. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, застереженнями від порушення державної цілісності задля власних амбіцій, осудом князівських чвар і міжусобиць, які значною мірою призвели до падіння Київської Русі, наповнено багато українських творів. Наприклад, головною ідеєю в історичної повісті Івана Франко «Захар Беркут» є возвеличення патріотизму, мужності, рішучості, винахідливості, уміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадібності, жаги до збагачення за рахунок інших. Головна думка цього видатного твору в тому, що сила народу – в його єдності.

З історичних джерел нам відомо, що після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ані об’єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ані зберегти їхню незалежність. Незважаючи на це ідея про можливість існування України як незалежної національної держави, до складу якої входять усі етнічно українські землі періодично виникала. Достатньо пригадати часи правління Богдана Хмельницького та політичну діяльність Михайла Сергійовича Грушевського. Ця державна ідея була визначальною у визвольних змаганнях народу протягом багатьох століть. І як би ми не критикували державних діячів за зроблені помилки, а іноді усвідомлені дії негативного характеру, надія на те, що серед них є той хто любить Україну і занепокоєний її майбутнім має залишатися, в іншому випадку Україна буде приречена. Про це свідчить історія України, в якій було багато трагічних подій.

Прикрим є те, що обговорюючи великий Державний Герб України журналісти часто використовують терміни «малювати», «перемальовувати». Виявляється, українці до кінця не розуміють сокральне значення державної символіки. Герб не можна намалювати. З одного боку, він має бути спадком від попередніх поколінь, з іншого боку, він має бути розрахованим на майбутнє. Герб не малюється. Він створюється гербознавцями, ідеологами та художниками. Навіть, коли ми говоримо про картини художників, ми використовуємо слово «писати», а не «малювати», щоб підкреслити те, що художник створює певний образ навколишньої дійсності, роблячи відповідні акценти. Уявіть, хоча б на хвилину, як важко відобразити в Державному Гербі усе те, що визначає соборність України, відображає зв’язок між колишнім, нинішнім та майбутнім поколіннями, є духовним оберігом для багатьох українців. Державний Герб не малюється. Він народжується в душі та сердці тих, хто по справжньому любить Україну.

Створення великого Державного Гербу України насправді потребує певних затрат. Прикро від того, що одним з аргументів проти створення великого Державного Гербу України є те, що потрібно заплатит художникам та фахівцям. Враховуючи державні масштаби, плата художникам та фахівцям не суттєво відобразиться на державному бюджеті. Не можно відхиляти якусь ідею тільки тому, що потрібно платити фахівцям. Будь-яка держава, прагнучи до щасливого життя для своїх громадян, буде залучати до роботи найкращих фахівців, і як би це дивно не звучало в сучасній Україні, коли заробітна плата науковців меньша, ніж заробітна плата приватних охоронців, за досвідчену якісну роботу потрібно відповідно платити. За спостереженнями деяких науковців, чим меньшою є заробітна плата професорсько-викладацького складу, тим слабшою є держава.

Унікальність української культури завжди полягала в тому, що майже кожний українець вірить в сакральне значення знаків і символів. Ми ще пам’ятаємо ті часи, коли наші предки володіли магічним зв’язком зі світом Природи: рослин, тварин, небесних світил. Символами Сонця, Землі, Всесвіту, Роду вони намагалися створити для себе кращу долю, тому зображали їх на своєму одязі, рішниках і т. ін., виписуючи таємничі древні знаки як заклинання, як оберіги, як коди свого роду. Через це не можна погодитись з думкою українського історика і мистезнавця, Вадима Скуратівського, про те, що «починати через майже чверть століття існування держави дискусію про структуру або будову герба безглуздо. У нас є герб, і відновлювати розмови про те, кого і як помістити на великий державний герб, недоречно». Україна має право на кращу долю, на надію та віру у силу Бога, рідної Землі та Роду.

Юлія Коломієць, доктор юридичних наук, Одеса