in

Непроста доля іноземного інвестора

або Що посієш, те й пожнеш…

У багатій подіями вітчизняній історії аграрного рейдерства випадок з іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» має стати особливо повчальним. Свого часу цей агрохолдинг проводив доволі агресивну політику нарощування свого земельного банку, про що свідчить низка постанов Верховного Суду, остання з яких, наприклад, була ухвалена зовсім недавно – 12 серпня у справі № 693/547/17. Логічний наслідок цього – в нього завелося чимало ворогів, які не могли не утворити бодай тимчасову, але все ж коаліцію, аби потім підкласти опоненту добрячу свиню.

Загадкові організаційні комбінації

Почалося все з того, що на початку 2000-х років група німецьких бізнесменів почала інвестувати капітал у сільське господарство Черкаської області й займатися вирощуванням зернових, бобових та олійних культур. Одне з них – ІП «Агро-Вільд Україна» – розгорнулося в Жашківському районі, інше – ТОВ «Вікторія» – в Монастирищенському та Маньківському. Їхня діяльність була і для них самих вигідною, і для тамтешніх мешканців корисною, але не обійшлося в ній і без темних плям. Так, «Агро-Вільд» надто безцеремонно поводило себе в селі Олександрівка, де в 2014 році, користуючись юридичною малограмотністю місцевих власників земельних ділянок, дуже хитрим чином укладало з ними договори про їх оренду, які потім швиденько реєструвало в державному реєстрі, оскільки офіційно право користування майном настає не з моменту укладення договору й не з моменту підписання акту прийому-передачі, а з моменту його державної реєстрації.

У принципі нічого поганого в цьому не було, якби не одна важлива деталь – у цих орендодавців уже були договори оренди з приватним сільськогосподарським підприємством «Олександрівка», які вони в установленому порядку не розривали й наміру їх розривати не мали: їх просто обвели круг пальця, вони й підписали папери не читаючи. Але потім люди схаменулися й дружно стали на бік ПСП «Олександрівка», коли останнє подало до суду позови про визнання недійсними укладених між ними й «Агро-Вільд» договорів оренди. Як ви вже здогадалися, суди усіх інстанцій задовольнили позовні вимоги, оскільки відповідач своїми діями порушив вимоги статті 33 Закону України «Про оренду землі».

У діяльності ТОВ «Вікторія» теж були сумнівні моменти, але дещо іншого характеру. Товариство також брало в оренду ділянки дрібних власників земельних паїв, але, окрім цього, йому невдовзі припекло зайнятися організаційними комбінаціями. Так у 2013 році «Вікторія», засновниками якої були п’ятеро громадян ФРН, заснувала фірму зі статутним капіталом два мільйони гривень і дуже схожою назвою – ТОВ «Вікторія.» Тобто та ж сама «Вікторія», тільки з крапочкою в кінці, тож ми, аби не заплутатися, будемо називати їх для зручності материнською й дочірньою Вікторіями. Додамо, що в них обох була одна й та сама юридична адреса – Монастирищенський район, село Зюбриха, вулиця Центральна, будинок 1. Після такого народження нового підприємства материнська Вікторія передала в суборенду дочірній Вікторії дуже велику кількість орної землі, а та, в свою чергу, передала їх у ще одну суборенду — вже знайомому нам ІП «Агро-Вільд Україна». Навіщо було так ускладнювати собі життя – можна лише здогадуватися. З язика так і проситься злетіти припущення, що когось хотіли обдурити – чи то кредиторів, чи то податківців, чи то орендодавців, але вийшло так, що німців надурив свій же менеджмент.

Удар в спину

Зрадником виявився директор материнської «Вікторії» Ілля Турман, якого закордонні інвестори, як то кажуть, вивчили, в люди вивели, надали можливість пройти практику на своїх підприємствах у Німеччині й поставили на керівну посаду. А він 24 вересня 2018 року, діючи як засновник дочірньої Вікторії, продав її (більш точно відображатиме суть подій формулювання «уклав договір-купівлі продажу стовідсоткової частки в її статутному капіталі») такому собі Геннадію Міхелю, який таким чином став її єдиним засновником, тобто власником. Цей юридичний факт було швиденько зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР), а вчинила того ж дня відповідні реєстраційні дії державний реєстратор Маньківської райдержадміністрації Валентина Бондаренко.

Спитаєте, в чому тут був кримінал? По-перше, в тому, що відповідно до Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та й статуту самої материнської Вікторії Ілля Турман, як директор цього товариства, мав повноваження здійснювати управління його поточною діяльністю, а от питання відчуження основних засобів, нерухомих активів і корпоративних прав належало до виключної компетенції загальних зборів учасників. Отже, без згоди п’ятьох німців-засновників, або принаймні їх більшості директор материнської Вікторії не мав жодного права продавати дочірню Вікторію. Кримінальним кодексом це кваліфікується як заволодіння чужим підприємством – стаття 206-2. По-друге, злочин був ще й у тому, що гроші за продаж, а це щонайменше два мільйони статутного капіталу, до каси материнської фірми так і не надійшли: потім покупець Геннадій Міхель стверджував, що кошти віддав готівкою, продавець Ілля Турман з цього приводу мовчав, як риба, а з точки зору ККУ це розцінюється як протиправне заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем – стаття 191.

Однак, якщо говорити чесно, то німецьких інвесторів у даній ситуації турбувало не заволодіння підприємством, яке насправді було фірмою-пустушкою-прокладкою, і навіть не викрадення її статутного капіталу, сума якого (як з’ясувалося в ході розгляду господарського позову) насправді становила нуль гривень і нуль копійок. Справа була в іншому, але детально про це – пізніше. Поки ж зазначимо, що німецькі аграрії відреагували доволі оперативно: вже 9 жовтня 2018 р. зборами засновників материнської Вікторії Іллю Турмана було звільнено з посади її директора за втрату довіри. Що ж стосується дочірньої Вікторії, то для її повернення в законних власників було три способи. Перший – подати до Міністерства юстиції скаргу з вимогою скасувати реєстраційні дії держреєстратора Валентини Бондаренко й відновити статус-кво в ЄДР. Це найкоротший, але й найменш надійних шлях, оскільки позитивний для скаржника наказ МЮУ може бути скасований у судовому порядку. Другий спосіб – подати позов до адміністративного суду з тою ж самою вимогою. Це більш надійно, але теж не гарантує сто відсотків успіху, позаяк є безліч прикладів, коли подібні позови задовольнялися в судах першої й другої інстанцій, а потім Верховний Суд скасовував усі їхні рішення, оскільки спір, мовляв, треба було вирішувати в порядку господарського або цивільного судочинства. Третій спосіб – найдовший, найдорожчий, але й найбільш надійний – подати до господарського суду позов, але не тільки про скасування реєстраційних дій державного реєстратора, а й про визнання недійсним договору купівлі-продажу підприємства, на підставі якого були зроблені записи до ЄДР.

Німецька сторона вирішила, що раз така халепа, то не варто нехтувати жодним із перелічених вище способів, а тому подала і скаргу до Мін’юсту, і позов до окружного адміністративного суду, і позов до Господарського суду Черкаської області. Оскільки правота скаржника й позивача була очевидною, відмовити йому не посмів ніхто й дочірню Вікторію було повернуто законному власнику – останнім сказав з цього приводу своє слово Верховний Суд, ухваливши постанову від 30 квітня 2020 року у справі № 925/1147/18. Але весь прикол полягав якраз у тому, що для німців не у Вікторії-дочірній був головний інтерес, а в масиві орендованих земель, формальним тримачем яких було це штучне дочірнє утворення.

Боротьба за землю обіцяє бути довгою й нудною

Справа в тому, що, ставши власником цієї дочірньої Вікторії, її новоспечений керівник Геннадій Міхель за той короткий проміжок часу, протягом якого Ілля Турман ще залишався директором материнської Вікторії, уклав із ним угоди про дострокове розірвання договорів суборенди, а вивільнені дві сотні ділянок землі загальною площею близько двох тисяч гектарів хутко віддав іншим сільськогосподарським підприємствам, при цьому державні реєстратори й приватні нотаріуси напрочуд швидко зареєстрували нові договори оренди. Таким чином попередній орендар – ІП «Агро-Вільд Україна» втратило чималий шмат свого земельного банку.

Слід зазначити, що такій блискавичній операції передувала тривала підготовка. Невдоволені німцями пайовики-орендодавці тільки й чекали нагоди віддати свою землю в оренду яким-небудь іншим орендарям, а ті сільськогосподарські підприємства, які погодилися ними стати, мали міцні позиції в місцевих органах влади, оскільки їхні керівники були пов’язані тісними, а іноді й родинними зв’язками з посадовцями тамтешніх районних рад і районних держадміністрацій. Тобто всі лише чекали моменту, коли ж Ілля Турман нарешті зважиться зрадити своїх німецьких роботодавців.

Аби якнайшвидше повернути землю, німці звернулися вже не лише до органів юстиції, адміністративних і господарських судів, а й до Національної поліції із заявою про вчинення злочину. Там, слід визнати, до них поставилися з розумінням – чого вартий лише той факт, що Ілля Турман був затриманий і в даний час, поки справа слухається в Монастирищенському районному суді, утримується в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор». Але в питанні юридичного повернення землі потерпілим не змогли допомогти ані поліція, ані прокуратура. Так, одночасно із заявою про вчинення злочину німецька сторона ініціювала накладення арешту на корпоративні права викраденої в них дочірньої Вікторії, а крім того, ще й на її майнові права, а також на майнові права материнської Вікторії і підприємства «Агро-Вільд Україна». Причому, якщо корпоративні права дочірньої Вікторії з її формально двомільйонним, а фактично нульовим статутним капіталом не варті були виїденого яйця, то арешт майнових прав трьох перелічених вище юридичних осіб мав значно серйозніші наслідки, оскільки він стосувався прав оренди й забороняв будь-які операції з орендованою до цього ними землею, а тим більше забороняв реєстрацію договорів їх оренди будь-якими іншими особами.

Слідчий поліції пішов назустріч такому побажанню потерпілої сторони й подав до Придніпровського районного суду Черкас підтримане прокурором прокуратури Черкаської області відповідне клопотання, але воно було задоволене слідчим суддею лише частково: на корпоративні права арешт накладено було, а на все інше – зась, оскільки це порушило би законні права фізичних осіб – власників цих земельних ділянок володіти й розпоряджатися своєю власністю. Таку позицію підтримав і Черкаський апеляційний суд.

Отже, тепер «Агро-Вільд», яке розраховувало одним махом повернути собі всі дві тисячі гектарів, змушено боротися за кожну земельну ділянку з новими орендарями, які позиціонують себе добросовісними набувачами прав оренди й демонструють готовність відстоювати свої права всіма законними й незаконними методами. Наслідком цього є той факт, що сіяти й жати їм іноді доводиться під охороною поліції.

Юрій Котнюк

 

Рейтинг публікації

Written by admin

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

Покупець квартири не повинен сплачувати борги попередніх власників (наймачів) за житлово-комунальні послуги – КЦС ВС

Верховний Суд зупинив виконання ухвали суду про забезпечення позову іноземних компаній до АТ КБ «ПРИВАТБАНК