На Україні згадують жертв голодомору 1932-1933 років, в результаті якого загинули щонайменше 3,9 млн осіб. Загальна кількість жертв в СРСР – близько семи мільйонів.
З 1998 року остання субота листопада відзначається на Україні як День пам’яті жертв голодомору
На думку більшості істориків, причиною голоду 1932-33 років стала примусова і репресивна для селян політика хлібозаготівлі, здійснювана комуністичною владою.
Серед істориків і політиків однак немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати голодомор геноцидом в юридичному сенсі цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про попередження злочину геноциду і покарання за нього.
При цьому “батько Конвенції про геноцид”, доктор Рафаель Лемкін, який власне і придумав цей термін, в 1953 році сказав, що “знищення української нації” – це “класичний приклад геноциду”.
Голодомор станом на 2019 рік визнали геноцидом українців 16 держав: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава.
АВТОР ФОТО, HULTON ARCHIVE / GETTY IMAGES
Ще вісім країн засудили голодомор як акт знищення людства і вшанували пам’ять мільйонів знищених голодом українців: Андорра, Аргентина, Бразилія, Іспанія, Італія, Словаччина, Чехія та Чилі.
Віктор Янукович після перемоги на виборах президента заявив в квітні 2010 року, що масовий голод в 1930-х роках можна вважати геноцидом українців, оскільки він був спільною трагедією народів, що входять в СРСР.
У Росії також не визнають голодомор геноцидом, стверджуючи, що від голоду люди вмирали в різних регіонах СРСР.
Росія заявила, що причиною голоду була насильницька колективізація, але від неї постраждали багато регіонів СРСР і голод не був спрямований виключно проти українців.
“Ця трагедія не має і не може мати міжнародно встановлених ознак геноциду і не повинна бути предметом сучасних політичних спекуляцій”, – сказано в заяві Держдуми Росії.
Слова “геноцид” немає в документах ООН, ЮНЕСКО та ПАРЄ, присвячених голодомору.
У резолюції Європарламенту від 2008 року Голодомор названо “жахливим злочином проти народу України та людяності”. Документ також містить посилання на Конвенцію ООН про геноцид.
У 2010 році Апеляційний суд міста Києва у своєму рішенні назвав геноцидний характер голодомору і вказав на намір керівництва СРСР в особі Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Чубаря, Хатаєвича, Косіора знищити частину української нації.
За даними опитування української соціологічної групи “Рейтинг” у минулому році, 82% українців вважають, що голодомор 1932-1933 років був геноцидом українського народу.
2. Число жертв
Дослідники досі сперечаються про точне число жертв голодомору.
Інститут демографії та соціальних досліджень розробив методологію оцінки втрат України в результаті голодомору 1932-1933 років на основі статистичних даних і сучасних методів демографічного аналізу.
Вчені реконструювали щорічні основні параметри динаміки населення України між 1926 і 1939 роками.
На основі цих оцінок інститут демографії оцінив втрати від Голодомору в 3,9 млн чоловік. Саме цю цифру вважають найбільш науково обгрунтованою.
АВТОР ФОТО, УНІАН
Також вчені стверджують, що через падіння народжуваності під час голодомору Україна втратила 600 тисяч немовлят.
Деякі історики стверджують, що реальні цифри істотно вище, а Інститут національної пам’яті передбачає, що загиблих на Україні було близько 7 мільйонів.
Дослідники продовжують сперечатися про кількість жертв голоду в СРСР в 1932-33 рр.
Деякі іноземні історики називають цифру 5,5-8 мільйонів, стверджуючи, що більше половини з них були українцями.
Український інститут демографії дав свою оцінку демографічних втрат від голодомору 1932-1933 у всьому СРСР і в колишніх республіках.
Втрати через надмірну смертність в результаті голоду за той період в СРСР становили 8,7 мільйона чоловік. Серед республік колишнього СРСР Україна посідає перше місце за абсолютними обсягами втрат через надмірну смертність, а у Казахстану найвищі показники втрат щодо чисельності населення.
Українські вчені встановили, що відносні втрати через надмірну смертність в Україні в 1932-1934 роках в чотири рази вище, ніж в Росії.
У 1932-33 роках масовий голод був також на Поволжі і Кубані (де проживало багато етнічних українців), в Білорусі, на Південному Уралі, в Західному Сибіру і Казахстані.
АВТОР ФОТО, ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМЕНІ Г. С. ПШЕНИЧНОГО
Підпис до фото,Розкуркулення селянина П. Масюка в селі Удачне Донецької області
Інститут демографії стверджує, що в Росії на регіони з високими втратами від голоду припадає 6% чисельності сільського населення і 1% території, тоді як на Україні – 41% населення і 34% території.
Найвища інтенсивність втрат від голоду була зафіксована в центральних лісостепових регіонах України, що не були ключовими в заготівлі зерна, а в Росії – в її основних зернових регіонах.
Найбільше українців загинуло в сучасних Харківської, Київської, Полтавської, Сумської, Черкаської, Дніпропетровської, Житомирської, Вінницької, Чернігівської, Одеської областях і в Молдові, яка тоді входила до складу УРСР.
Інститут демографії вважає, що втрати населення в українських регіонах становлять від 10% до 20% загальних втрат.
Близько 81% загиблих від голоду на Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями і 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар і угорців.
Дослідники відзначають, що розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.
4. Де не було Голодомору
За даними українського історика Станіслава Кульчицького, восени 1932 року в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівель.
Незважаючи на це 1500 колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їх територіях не було.
У 1920-30-х роках газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств або навіть окремих осіб, які не виконують планів заготівлі продовольства.
АВТОР ФОТО, МУЗЕЙ ГОЛОДОМОРУ
Підпис до фото,Інститут демографії стверджує, що в Росії на регіони з високими втратами від голоду припадає 1% території, тоді як на Україні – 34% території
До боржників, які потрапили на ці “чорні дошки” (на відміну від “червоних дощок” – списків пошани), застосовувалися різні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки голоду потрапляння села на “чорну дошку” означало вирок його жителям.
Право вносити села і колективи в такий список мали обласні представництва ЦК Компартії України за поданням районних та сільських осередків. Іншими словами, формально це була ініціатива знизу.
Система “чорних дощок”, крім України, діяла також на Кубані, в Поволжі, на Дону, в Казахстані – територіях, де проживало багато українців.
Список населених пунктів, що потрапили на “чорні дошки” в 1932-33 роки, можна подивитися тут .
Голод не торкнувся українські землі Галичини, Волині, Західного Поділля, які в 1932-1933 роки входили до складу Польщі, а також тогочасні румунську Буковину і чехословацький Закарпатті. Чи не постраждав і Крим, який тоді належав до Української РСР.
5. Дюранті і перша згадка в пресі
Одним з перших про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Магерідж в грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок по Україні та Кубані, розповівши про голод серед селян.
Магерідж показав масову загибель селян, однак не назвав конкретних цифр.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по ураженим голодом територій країни.
АВТОР ФОТО, BOY JONES FILMS
Підпис до фото,Головну роль у фільмі “Містер Джонс” зіграв британський актор Джеймс Нортон, відомий за серіалами “Війна і мир” і “Макмафія”
У березні 1933 року 27-річний британський журналіст Гарет Джонс відправився в СРСР, щоб взяти інтерв’ю у Сталіна. Під час поїздки він відвідав Україну і зобразив відбувалися там жахи.
В кінці березня 1933 року Джонс опублікував статтю “Хліба немає” про голод на Україні, яку передрукували газети Manchester Guardian і New York Evening Post.
У 1934 році в британському парламенті пройшли спеціальні слухання з питання голодомору.
Сенсаційні відкриття Магеріджа спробував спростувати кореспондент New York Times в Москві Уолтер Дюранті. Його замітка називалася “Росіяни голодують, але не вмирають з голоду”.
Підпис до фото,Тема – “Хліба немає”, підзаголовок – “Гарет Джонс почув плач голоду по всій Україні, яка колись була житницею Росії”
Коли про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.
Дюранті відомий також тим, що був єдиним з іноземних журналістів, кому вдалося взяти інтерв’ю у Сталіна. Дюранті отримав Пулітцерівську премію за цикл статей і нарисів про першу сталінської п’ятирічки.
На Україні деякі активісти вимагали, щоб Пулітцерівський комітет посмертно відібрав у Дюранті цю престижну журналістську нагороду, однак цього не сталося.
6. Офіційне визнання
Саме слово “голодомор” вперше з’явилося в друкованих працях українських емігрантів у Канаді та США в 1978 році. В СРСР в той час історикам дозволяли лише говорити про “труднощі з продовольством”, але не про голод.
З вуст партійного чиновника слово “голодомор” вперше прозвучало в грудні 1987 року. Тоді перший секретар ЦК КПРС Володимир Шербіцкій, виступаючи на урочистостях з нагоди 70-річчя СРСР, визнав факт голоду 1932-33 роках.
Коли по цій темі почали дискутувати все відвертіше, в 1990 році ЦК Компартії України дозволив публікацію книги “Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів”.
АВТОР ФОТО, УНІАН
За словами історика Станіслава Кульчицького, справжній тираж видання був всього 2,5 тис. Примірників і воно стало бібліотечним раритетом.
Першим професійним літературним твором про голод був “Жовтий князь” Василя Барки, опублікований українською діаспорою в 1962 році.
У 1981 році в США вийшли мемуари українського дисидента і радянського генерала Петра Григоренка, в яких він дуже детально описав жахи голоду і механізми його реалізації в Херсонській області та по всій Україні.
У 2006 році, під час президентства Віктора Ющенка Служба безпеки України розсекретила більше 5000 сторінок державних архівів про голодомор.
Пізніше в Києві побудували великий музей і меморіальний комплекс пам’яті жертв голодомору.
Вшанування пам’яті жертв голодомору також є частиною офіційної програми під час візитів іноземних делегацій на Україну.
7. Натуральні штрафи
У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель і заборгували державі зерно, конфісковували будь-яке інше продовольство.
Воно не зараховувався як сплата боргу і було тільки каральної мірою.
Політика натуральних штрафів повинна була змусити селян здати державі нібито приховане від нього зерно, якого насправді не було.
АВТОР ФОТО, ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМЕНІ Г. С. ПШЕНИЧНОГО
Підпис до фото,Діти збирають мерзлу картоплю на колгоспному полі села Удачне Донецької області. 1933 рік
Спочатку каральним органам дозволяли відбирати тільки м’ясо, сало і картоплю, проте згодом вони взялися і за інші продукти тривалого зберігання.
Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: “У листопаді та грудні 1932 року забрали все зерно, картопля, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали “.
Ніна Карпенко з села Мацьківці, Лубенського району Полтавської області, розповідає, що в селі досі пам’ятають людей, які від імені влади відбирали у своїх сусідів продукти.
Спеціальні загони за допомогою металевих “щупів” обшукували навіть городи селян в пошуках закопаного продовольства.
У грудні 1932 року другий генсек ЦК КП (б) У Станіслав Косіор доповідав Сталіну: “Найбільший результат дає застосування натурштрафи. За корову і свиню зараз колгоспник і навіть одноособнік міцно тримаються”.
На Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.
8. Закон “про п’ять колосків”
В серпня 1932 під приводом того, що розкуркулені селяни і “інші антисоціальні елементи” розкрадають вантажі з товарних потягів і колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а при пом’якшуючих обставин – 10 років ув’язнення. Засуджені не підлягали амністії.
АВТОР ФОТО, ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМЕНІ Г. С. ПШЕНИЧНОГО
Підпис до фото,Фотознімки авторства Миколи Боканя, який під час голодомору жив в селі Батурин Бахмацького району Чернігівської області. На свій фотоапарат він фіксував страждання сім’ї і голодну смерть одного з синів – Костянтина
За каральним документом закріпилося народна назва “закон про п’ять колосків”, оскільки винним в розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону по ньому були засуджені 150 тисяч чоловік.
Закон діяв до 1947 року, проте пік його застосування припав саме на 1932-33 роки.
9. Канібалізм
Свідки голодомору розповідають про випадки, коли доведені до відчаю селяни їли тіла своїх або сусідських померлих дітей.
“Цей канібалізм досяг межі, коли радянський уряд […] почало друкувати плакати з таким застереженням:” Є власних дітей – це варварство “, – пишуть угорські дослідники Агнес Варди і Стівен Варді з Дюкейнского університету.
АВТОР ФОТО, UKRINFORM
За деякими даними, за канібалізм під час голодомору було засуджено понад 2500 чоловік.
За словами доктора історичних наук Василя Марочка, в першій половині 1932 р випадки людоїдства носили одиничний характер, а в другій половині 1933 го і в 1933-му це стало масовим явищем у всіх областях України, де лютував голод.
“До людоїдства найчастіше вдавалися жінки, можливо, щоб зберегти сім’ю, коли в жертву приносили молодшу дитину, щоб вижили старше. Особливо часто це відбувалося в весняний період”, – розповідає Марочко.
Часто жертвами канібалізму ставали безпритульні діти, які в пошуках їжі ходили по селах. Також за ці роки з’їли кілька мільйонів собак і кішок.
10. Переселення з Росії
Після голодомору в спорожнілі села спробували завезти селян з інших регіонів Радянського Союзу. Це робилося у виконання постанови Ради народних комісарів СРСР від 25 жовтня 1933 року «Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників”.
На їх переселення було виділено 15,5 млн рублів.
Згідно з архівними документами, в Донецьку (тоді вона поширювалася і на територію нинішньої Луганської області), Дніпропетровську (до якої частково ставилася нинішня Запорізька область) і Харківську області повинні бути переселені колгоспники з Росії, а в Одеську (тоді поширювалася і на територію нинішніх Миколаївської та Херсонської областей) – з Білорусі та Росії.
АВТОР ФОТО, ЦДКФФА УКРАЇНИ ІМЕНІ Г. С. ПШЕНИЧНОГО
Підпис до фото,Розкуркулених сім’я біля свого колишнього будинку в селі Удачне Донецької області. 30-і роки
До кінця 1933 року через Західній області РРФСР в Дніпропетровську було відправлено 109 ешелонів з переселенцями і їх речами, з Центрально-Чорноземної області Росії в Харківську область – 80 ешелонів, з Іванівської в Донецьку – 44 ешелону.
З Білоруської РСР в Одеську область відправили 61 ешелон, з Горьківської області – 35 ешелонів з людьми.
Однак вчені вказують, що левова частка переселенців не прижилася на новому місці.
“Все ж цифри про переселенців з Росії та Білорусі не дуже великі. Тисячі господарств в масштабі таких великих регіонів як Донбас і Слобожанщина – не надто вражаючі”, – вважає історик Станіслав Кульчицький.
За його словами, згідно з дослідженнями Інституту історії НАН України, більше половини з тих, хто переселився з Росії на територію України в 1933-1934 роках, повернулися назад, до Росії.
Ковальський Віктор
2.8k переглядів
0 Голосів
Коментарі
Loading…