Злочин і кара

Покарання та його соціальне призначення як об’єкт вивчення з позиції науки кримінально-виконавчого права

У статті розглядаються окремі аспекти правової природи покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Аналізується його сутність, зміст і мета, а також наголошується на доцільності поєднання покарання з основними засобами виправлення та ресоціалізації, що в сукупності представляють собою карально-виправний процес.

Згідно зі статтею 1 Конституції Україна є правовою державою. У більш широкому аспекті це означає, що законодавство нашої держави повинно відповідати принципам гуманізму, законності та справедливості, а людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в країні найвищою соціальною цінністю.

Покарання як елемент пенітенціарної системи

Така відповідність життєстверджуючим принципам має безумовний характер, вона притаманна всім суспільним відносинам, включаючи інститути призначення та відбування покарання.

У даний час відбувається складний процес реформування українського суспільства, його політичного та економічного життя. Проблемність при проведенні реформ обумовлена насамперед низьким рівнем правової культури населення та політичної еліти країни, відсутністю цілеспрямованої стратегії розбудови держави, політичною кризою, корупцією, поєднаною з організованою злочинністю.

У процесі державного реформування не залишаються поза увагою й місця позбавлення волі, де засуджені відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Без сумніву, покарання є одним з елементів кримінально-виконавчої системи держави, має закріплюватися нормами права та функціонувати безпосередньо на його основі.

Дефініція поняття «покарання» закріплена й чітко регламентована ч. 1 ст. 50 Кримінального кодексу України (КК України), зокрема, «покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого». Із вказаної норми закону стає зрозуміло, що покарання представляє собою особливу міру державного примусу, що призначається від імені держави в особі компетентних органів державної влади (судами) лише фізичній особі, яка визнана винуватою у вчиненні злочину.

Узагалі, застосовуючи покарання до особи, слід враховувати, що воно має відображатися в свідомості злочинця як результат його особистого діяння.

Тому покарання для цього повинно бути обмежено принципом права, щоб бути правомірним. І тут ми поділяємо думку І. І. Карпеця, який зазначав про необхідність вивчення в науці кримінального та кримінальновиконавчого права покарання не лише з точки зору правового, а й соціального аспекту.

Покарання як специфічний елемент пенітенціарної системи, що виконує ввірені йому функції, представляє собою соціально-правовий засіб боротьби зі злочинністю, передбачений передусім нормами закону про кримінальну відповідальність, у той же час в аспекті виконання покарання регулюється нормами кримінальновиконавчого права й утворює предмет цієї науки.

У даній статті нашу увагу привертає окремий вид покарання, а саме, позбавлення волі на певний строк. Спробуємо з’ясувати його сутність, зміст і мету.

Сутність покарання у виді позбавлення волі на певний строк

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці по теперішній час немає одностайності думок із приводу сутності покарання у виді позбавлення волі. Одні вчені вважають, що основою будь-якого покарання є кара, інші науковці віддають при цьому перевагу виправленню засуджених, решта – попередженню злочинності.

Із зазначеними підходами науковців можна погодитися, оскільки всі вони є визначальними в боротьбі зі злочинністю. Проте, на нашу думку, кожен із даних підходів не розкриває сутності цього виду покарання в повному обсязі.

Термін «сутність» є філософським і характеризує явища більш глибше та предметніше на противагу змісту. Ми вважаємо, що сутністю покарання у виді позбавлення волі на певний строк є не лише кара, а й виправлення засуджених, запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Із точки зору юридичного змісту кара представляє собою комплекс установлених у законі правообмежень, що конкретно виражаються не лише при застосуванні досліджуваного виду покарання, а й будь-якого іншого його виду.

У силу того, що покарання є свого роду карою за вчинене, воно викликає в засуджених відчуття переживання, а в деяких випадках – моральні страждання. Їх засуджений не може не відчувати, оскільки вони випливають із реальних обмежень його прав і законних інтересів.

Ці правообмеження приймають вигляд заборон у сфері тих чи інших прав, зменшення обсягу деяких із них, особливого порядку їх здійснення, встановлення таких обов’язків, які на вільних громадян не покладаються, оскільки вони обумовлені покаранням. Як зазначалося вище, не лише кара повинна бути сутністю покарання, а й виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів (спеціальна та загальна превенція), оскільки першочерговим для держави, яка застосовує до винуватої особи покарання, є цілеспрямований алгоритм дій задля викорінення з її свідомості антисуспільних намірів і повернення в суспільство законослухняного громадянина.

Досліджуючи питання спеціальної превенції у випраних колоніях, стає зрозумілим, що ця превенція, впливаючи через покарання на самого злочинця, має на меті втримати його від учинення рецидивних злочинів.

У науковій літературі присутня також і дещо спірна думка, а саме, що мета спеціальної превенції полягає в запобіганні вчинення злочинів особами, які звільнені від покарання та його відбування. Проте з більшою вірогідністю можна вважати, що утримання особами від учинення рецидивних злочинів на свободі – це заслуга їх виправлення в місцях позбавлення волі.

У свою чергу загальна превенція проявляється в тому, що покарання здійснює вплив на осіб, які йому не підлягають. Засудження особи, визнавши її винуватою у вчинені злочину, стане прикладом для тих осіб, які психологічно здатні піти по злочинному шляху. Звідси слідує, що загальна превенція являє собою загрозу можливого покарання. Таким чином, її основна мета – залякування.

Невідворотність покарання за вчинений злочин є суворим попередженням для інших осіб. На прикладах діяльності правосуддя вони впевнюються в тому, що вчинивши протиправне діяння, їх очікуватиме кара.

Застосування судом покарання також утримує від учинення злочинів тих громадян, які під впливом антисоціальних поглядів можуть учинити й менш небезпечні діяння.

Отже, ми дотримуємося позиції, згідно якої сутність покарання у виді позбавлення волі та його мета є тотожними. Поряд із цим виокремлюємо також кінцеву мету покарання – викорінення злочинності.

Зміст покарання у виді позбавлення волі та його характеристика

Розглянемо ще одну внутрішню особливість покарання – його зміст. Відомий науковець радянських часів М. О. Стручков у змісті покарання у виді позбавлення волі вбачав, наприклад, лише кару. Він зазначав, що: «Содержание примененного наказания имеет два показателя – качественный и количественный. Качественный показатель характеризует то, что присуще именно данному виду наказания: лишению свободы – комплекс правоограничений, выражающих изоляцию в исправительно-трудовом учреждении со всеми вытекающими отсюда последствиями. Количественный показатель характеризует размер кары, свойственной данному наказанию (например, комплекс правоограничений, свойственных лишению свободы в течение установленных приговором суда 10 лет пребывания в исправительно-трудовой колонии определенного вида режима)».

Із цією позицією науковця ми погоджуємося частково. Зокрема, поділяємо його думку в частині того, що якісний і кількісний показник змісту покарання повинен бути наділений комплексом відповідних правообмежень, тобто карою.

Звідси слідує, що кара безпосередньо проявляється в порядку та умовах відбування самого покарання, зокрема в режимі позбавлення волі, коли виконується це покарання. Проте не одна лише кара має бути присутня в змісті покарання. Ми вважаємо, що поряд з нею, як і в сутності покарання, чільне місце повинно займати виправлення засуджених, тобто грамотно спланована індивідуалізація покарання, оскільки, держава не ставить перед собою за мету відплату особі, що вчинила протиправне діяння (як за принципом таліона). Тому, на нашу думку, змістом покарання у виді позбавлення волі є кара в поєднанні з виправленням засуджених.

Соціальне призначення покарання у виді позбавлення волі

Узагалі покарання, передбачене законом про кримінальну відповідальність, є гуманним актом. Воно гуманне вже тому що, караючи злочинця, захищаються інтереси суспільства. За його допомогою держава сприяє більш ефективному відновленню засудженого суспільно корисною особистістю.

Оскільки покарання розглядається в науці як засіб попередження злочинності, то в ньому головною ознакою є не жорстокість, а невідворотність його застосування до винуватої особи (осіб). Іншими словами, суспільство повинно реагувати на будь-яке правопорушення за допомогою всіх тих засобів, що становлять кримінально-виконавчу систему нашої держави.

При оцінці завдань у сфері боротьби зі злочинністю, які б доцільно було поставити перед покаранням, зокрема у виді позбавлення волі, слід мати на увазі, що за його допомогою неможливо подолати злочинність як складне соціальне явище. До того ж, покарання, особливо у виді позбавлення волі, має низку негативних ознак. Справа в тому, що в місцях позбавлення волі зосереджується далеко не найкраща частина громадян, і доволі часто між ними виникають конфліктні взаємовідносини, що стають причиною створення субкультур.

Також цей вид покарання створює неабиякі труднощі й для близьких засудженого. Непоодинокі випадки розлучення сімей, позбавлення батьківських прав, утрату годувальника тощо.

Розглянемо деякі питання щодо соціального призначення покарання або його суспільну корисність. По-перше, застосування до винуватої особи покарання свідчить про відновлення в суспільстві справедливості. По-друге, покарання усуває тривогу в свідомості громадян, оскільки покараний більше не вчинить злочинів (принаймні поки знаходиться в місцях позбавлення волі). По-третє, покарання є прикладом для припинення суспільно небезпечної поведінки. По-четверте, воно змушує злочинця задуматися над своєю поведінкою. Наведені положення деталізують механізм досягнення цілей спеціальної та загальної превенції.

На основі викладених нами думок доходимо висновку, що покарання є специфічним елементом кримінально-виконавчої системи зі своєю метою, змістом і соціальним призначенням. Для досягнення мети покарання у виді позбавлення волі важливо поєднання реалізації такого покарання із заходами каральновиправного впливу. У науковій літературі ці заходи представлені основними засобами виправлення та ресоціалізації. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу України до таких засобів належать: режим відбування покарання, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, громадський вплив.

На нашу думку, лише режим відбування покарання є карою для засуджених. Решта ж засобів виправлення та ресоціалізації не містять елементів кари. Гуманний характер, наприклад, соціально-виховної роботи і навчання, свідчить про те, що ними ніколи не карають, незважаючи на те як їх сприймають засуджені.

Позбавлення волі на певний строк безпосередньо пов’язаний із карально-виправним впливом на засуджених, оскільки з характеру і тяжкості вчиненого злочину зрозуміло, що мета покарання може бути досягнута лише за допомогою більш або менш тривалого не лише карального, а й особливого карально-виправного впливу на осіб у місцях позбавлення волі.

Зміст кожного покарання, пов’язаного з карально-виправним впливом, визначається передусім нормами кримінального права (арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі). Виконання ж цих видів покарань у поєднанні з карально-виправним впливом регулюється нормами кримінально-виконавчого права.

Карально-виправний процес у науці кримінально-виконавчого права

Ми поділяємо думку відомого вченого в галузі кримінально-виконавчого права О. Л. Ременсона, який вважав, що поєднання покарання з комплексом карально-виправного впливу є одним із найважливіших принципів сучасної кримінально-виконавчої політики держави. Крім того, згаданий науковець уперше в своїй докторській дисертації виокремив і дослідив поняття «карально-виправний процес». Його зміст полягає у взаємовідношенні покарання та заходів карально-виправного впливу.

Як зазначав О. Л. Ременсон, карально-виправний процес являє собою різновид соціально-виправного процесу, який застосовується до громадян, що стали правопорушниками і тому потребують особливого впливу.

Згаданий нами раніше вчений М. О. Стручков стверджував, що процес виконання покарання й застосування заходів карально-виправного впливу (карально-виправний процес або процес застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації) є специфічним різновидом соціалізації особистості – її ресоціалізації, а тому виступає в якості об’єкта соціального регулювання. У свою чергу соціальне регулювання передбачає передусім реалізацію в даному процесі положень соціальної, кримінальної та кримінально-виконавчої політики, з чим не можна не погодитися.

Висновок

Завершуючи розгляд питань щодо розуміння сутності, змісту та мети покарання у виді позбавлення волі і його соціального призначення, доходимо висновків:

1. Сутністю покарання у виді позбавлення волі на певний строк є не лише кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

2. Допускаємо, що юридичне наповнення сутності та мети покарання є тотожним.

3. Змістом покарання у виді позбавлення волі є кара в тісному поєднанні з виправленням засуджених. 4. Режим відбування покарання є карою для засуджених, натомість інші засоби виправлення та ресоціалізації позбавлені її.

5. Поєднання покарання з комплексом каральновиправного впливу представляє собою карально-виправний процес, реалізація якого є одним із пріоритетних принципів сучасної кримінально-виконавчої політики держави.

6. Процес застосування основних засобів виправлення та ресоціалізації є специфічним різновидом соціалізації особистості.

Олег КРЕВСУН,
ад’юнкт Харківського національного університету
внутрішніх справ