Прописка в «Дії» – діджиталізація, але не реформа

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA

Як відомо, Верховна Рада проголосувала у першому читанні законопроєкт № 5463 про оцифрування послуги реєстрації місця проживання. Планується, що «прописку» можна буде змінювати через додаток «Дія».

Безумовно, цифровізація адмінпослуг – це важливо, однак прийняття цього закону не забезпечить реформування системи реєстрації місця проживання. По суті це переведення в онлайн-формат старої й незручної системи прописки, успадкованої з радянських часів.

Ця історія почалася в 2019 році, коли Президент Володимир Зеленський видав указ № 647/2019 «Про деякі заходи із забезпечення надання якісних публічних послуг», де доручив опрацювати «питання щодо запровадження реєстрації місця проживання за декларативним принципом».

Законопроект і справді було розроблено Мінцифри і Державною міграційною службою (ДМС), він був зареєстрований у парламенті групою народних депутатів. Утім, всупереч указу Володимира Зеленського і публічним заявам міністра цифрової трансформації Михайла Федорова, він не запроваджує декларативну (повідомну) модель реєстрації місця проживання, коли для реєстрації досить повідомлення особи, а зберігає чинну дозвільну систему – коли людина може зареєструвати місце проживання в житлі тільки з дозволу власника.

Соціологічне дослідження, проведене в 2018 році, засвідчило, що в Україні близько семи мільйонів людей живуть не за місцем реєстрації. Більшість із них і далі не матимуть змоги зареєструвати своє фактичне місце мешкання, бо часто вони живуть в орендованому житлі, а власники, з багатьох причин, їм це не дозволяють. При цьому багато років буйним цвітом квітне ринок, на якому безліч фірм продають «прописку» за гроші громадянам, які не мають у власності житла чи змушені мешкати в іншому місті.

На жаль, після запуску онлайн-прописки всі ці проблеми залишаться. Адже якщо ви реєструєте місце проживання навіть онлайн, вам все одно треба буде дозвіл власника житла. При цьому згідно зі згаданим дослідженням, на запитання: «Чи прописали б ви квартиронаймачів, якби здавали власну квартиру в оренду?» – 95% опитаних громадян відповіли негативно. Іншими словами, навіть якщо перевести прописку в «Дію», мільйони громадян в Україні і далі не зможуть зареєструвати своє фактичне місце проживання.

Така система не зручна нікому – ні органам місцевого самоврядування, які не знають, скільки населення фактично проживає у тих чи інших громадах, а відтак не можуть точно розрахувати бюджети (не кажучи вже про перекоси в сплаті певних видів податків, які прив’язані до місця реєстрації), ні самим людям, які не можуть реалізувати ряд своїх прав за місцем фактичного мешкання.

Зазначимо також, що вже 30 років поспіль ніхто не наважився докорінно реформувати систему реєстрації місця проживання. Натомість, оскільки прописка давно вже мало про що свідчить, морально застаріла й не дає уявлення про мобільність населення, від неї намагаються повідв’язувати все, що можна – отримання медичної допомоги (для укладання декларації з лікарем реєстрація не потрібна), голосування на місцевих виборах тощо.

До речі, подібна декларативній моделі реєстрації в Україні запроваджена система обліку переселенців із Криму і Донбасу. Ця система, що існує з 2014 року, передбачає, що внутрішньо переміщена особа (ВПО) береться на облік за адресою проживання, яку особа повідомляє до Управління праці та соціального захисту населення без надання жодних підтверджуючих документів. В подальшому за цією адресою ВПО може мати доступ до всього переліку послуг (від школи до реєстрації ФОП).

Хочеться вірити, що ця історія не закінчиться діджиталізацією існуючої неефективної системи прописки, а наступним кроком стане справжня реформа за повідомним принципом. Коли кожна людина зможе легко і просто повідомляти державі фактичне місце проживання й отримувати поблизу необхідні послуги, а з іншого боку – будуть усунуті всі ризики для власників житла (зокрема, буде відв’язана прописка від комунальних послуг, а власники житла зможуть легко знімати з реєстрації тих, хто в їх нерухомості не мешкає, – без необхідності йти до суду тощо).

Для цього важливо, щоб ті, хто ухвалює закони, зрозуміли, що прописка – це не стільки про адміністративну послугу, скільки про свободу пересування й вільний вибір місця проживання. І про всі інші права, які пов’язані з цим вибором.