Арешти акцій «Укрнафтобуріння»: в чому причина карколомних зигзагів Печерського суду?

На початку травня Печерський районний суд Києва з інтервалом в один день спочатку зняв накладений ним же за місяць перед тим арешт корпоративних прав акціонерів приватного товариства «Укрнафтобуріння», а потім знову його наклав. Така кількість п’ятниць на тижні, що є завеликою навіть для цього суду, свідчить про те, що за даний актив із перемінним успіхом іде битва гігантів: з одного боку – група Приват олігарха Ігора Коломойського, яка нині поки що реально контролює «Укрнафтобуріння», а з іншого – НАК «Нафтогаз України», яка намагається перебрати контроль над ним. Історія боротьби за родовища і свердловини, експлуатацією яких займається зазначене товариство, настільки багата цікавими подіями, що їх би вистачило на детективний роман, але ми обмежимося висвітленням лише одного з її аспектів, який свідчить про малограмотність слідчих Державного бюро розслідування, за ініціативою яких і накладався арешт.

Дійна корова Генеральної прокуратури

Кримінальне провадження, в рамках якого Печерський суд постановляв зазначені ухвали, було відкрите ще 8 травня 2014 року за статтею 191 ККУ – заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Потім до них додалися інші статті – зловживання службовим становищем (364), службове підроблення (ст. 366) і службова недбалість (ст. 367). Ішлося про те, що посадові особи Національної акціонерної компанії «Надра України», починаючи з 2000 року, заснували низку спільних із приватними інвесторами товариств з обмеженою відповідальністю, які вели геологічну розвідку газових родовищ, потім створили сприятливі умови для того, щоб ці підприємства отримали поза конкурсом переважне право на їх промислову розробку, а згодом продали їм за неймовірно зниженою ціною державну частку в цих суб’єктах господарювання. Зрозуміло, що реальними власниками зазначених приватних товариств були високопоставлені менеджери НАК «Надра України» й чиновники профільного Міністерства екології та природних ресурсів.

Дане кримінальне провадження було з категорії тих справ, які Генеральна прокуратура України пачками порушувала в 2014 році, але не для того, щоби покарати розкрадачів, а для того, щоб їх «доїти». В рамках даного розслідування було здійснено безліч обшуків, вилучень, арештів майна, але при цьому жодної пред’явленої підозри. Слідчі ГПУ дуже хитро ухилялися від того, щоб називати ранги посадових осіб, ймовірно причетних до вчинення злочину та розмір завданої державі шкоди, – аби ні в кого не було підстав казати, що відповідно до внесених у Кримінальний процесуальний кодекс змін ця справа підслідна Національному антикорупційному бюро України. Очевидно, для того, щоб ніхто не забрав у них цю дійну корову. В такий спосіб керівництву Генпрокуратури вдалося втримати матеріали при собі й потім передати їх естафетою більш лояльному до нього Головному слідчому управлінню Державного бюро розслідувань.

Згадані на початку нашої розповіді зигзаги Печерського суду були пов’язані лише з одним епізодом зазначеної кримінальної справи, що стосувався розташованого в Краснокутському районі Харківської області Сахалінського родовища газу. Цікаво, що слідчі ДБР назвали його найбільшим в Україні з розвіданими запасами 15 млрд м³, хоча насправді є в країні й набагато більші. Причому, судячи з тексту судових рішень, на відміну від інших згаданих комерційних структур, Приватне акціонерне товариство «Укрнафтобуріння» (далі – УНБ) ніяк не можна назвати головним локомотивом даної корупційної схеми – швидше другорядним причіпним вагоном. Його залучили до спільної діяльності тому, що в нього був спеціальний дозвіл на промислову розробку Сахалінського родовища, виданий ще 5 лютого 2010 року. Головна ж претензія до УНБ з боку ДБР полягає в тому, що протиправність видачі цього спецдозволу підтверджено постановою Верховного Суду від 26.11.2019 р. по справі №2а-7778/09/2670, але, мовляв, дане остаточне рішення в ній досі не виконане.

Це, нібито, й послужило ключовим аргументом для того, аби Печерський районний суд Києва ухвалою від 7.04.2023 р. наклав арешт на корпоративні права акціонерів «Укрнафтобуріння», а потім ще одною ухвалою – від 11.04.2023 р. – передав арештовані акції Агентству розшуку й менеджменту активів. Звідти вони, судячи з усього, транзитом мали перейти в управління НАК «Нафтогаз України», але далі стався цікавий зигзаг: ухвалою того ж Печерського суду від 3.05.2023 р. було задоволено клопотання адвоката УНБ й арешт знято, а наступного дня – 4 травня – задоволено клопотання прокурора Офісу Генпрокурора про відновлення статус-кво, тобто про повторне накладення арешту й передачу акцій у відання АРМА. Тож спробуймо пояснити суть адміністративної справи, невиконання остаточного рішення в якій і стало ключовим аргументом слідчих ДБР.

Як хитався маятник

«Укрнафтобуріння» – дітище Миколи Злочевського – воно було створене в той період, коли він ще до Помаранчевої революції керував Державним комітетом з охорони природних ресурсів. Тож нічого дивного в тому, що в грудні 2004 р. очолюване ним державне відомство видало належній йому приватній фірмі спеціальний дозвіл на геологічне вивчення й промислову розробку надр Сахалінського родовища. Термін дії ліцензії складав п’ять років, але його можна було продовжити за умови належного виконання вимог, укладеної з Держкомприроди угоди про користування надрами, яка є невід’ємною частиною спецдозволу. Проте через п’ять років країною керували вже інші люди, тож перспективи подальшого користування надрами виглядали для компанії доволі туманно. Так, влітку 2009 року Держгеологслужба повернула без розгляду заяву УНБ щодо продовження терміну, оскільки тепер, мовляв, усі дозволи мають купуватися на аукціонах. Ситуація змінилася тільки після того, як Злочевський віддав компанію Ігорю Коломойському, який тоді перебував у хороших стосунках з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко. Наслідком було те, що Окружний адміністративний суд Києва постановою від 3.09.2009 р. задовольнив дві позовні вимоги УНБ до Держгеологслужби: першу – визнав протиправними дії відповідача з повернення заяви, другу – зобов’язав видати спеціальний дозвіл й укласти угоду про користування надрами, що є невід’ємною його частиною. Це рішення було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду а невдовзі й виконано – 5 лютого 2010 року Держгеологслужба видала «Укрнафтобурінню» вже згадуваний вище спеціальний дозвіл.

Коли Президентом став Янукович, для УНБ знову почалися важкі часи, зокрема, виникли великі проблеми в стосунках з податковою службою, які владналися тільки після того, як у 2012 році Коломойський поділився половиною акцій компанії з двома «наближеними до імператора особами» – першим віце-прем’єром Андрієм Клюєвим і профільним міністром Едуардом Ставицьким. Після перемоги Революції Гідності зазначені персони опинилися в еміграції, а Коломойський знову на коні, що позначилося на долі «Укрнафтобуріння»: Вищий адміністративний суд України несподівано швидко розглянув касаційну скаргу Держгеологслужби, яка до того п’ять років лежала без руху, й постановою від 27.05.2014 р. скасував рішення попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд. Це стало певним сигналом для Клюєва й Ставицького, які вийшли з гри й замість них новим співвласником УНБ став дуже зручний для Коломойського бізнес-партнер Віталій Хомутинник, за сумісництвом керівник лояльно налаштованої до Президента України Петра Порошенка парламентської франції «Відродження». Після того, як гіганти бізнесу владнали головні питання, було швидко вирішено й другорядні, до числа яких у даному випадку слід віднести судово-юридичні. Так, рішенням ОАС Києва від 19.08.2014 р. позов «Укрнафтобуріння» до Держгеологслужби було вдруге задоволено й даний вердикт благополучно пройшов через сито апеляційної інстанції.

Як суд вирішив питання конфлікту законів

Юридичною причиною першого скасування рішення ОАС Києва судом касаційної інстанції була необхідність вирішити питання конфлікту законів, один з яких вимагав здійснювати видачу спеціальних дозволів на користування надрами лише на аукціонах, а другий дозволяв їх видачу і без них. Першим був Закон «Про Державний бюджет України на 2009 рік», стаття 5 якого вимагала продавати ліцензії на конкурсних засадах, окрім випадків, визначених Кабміном. Останній у зв’язку з цим ухвалив спеціальну постанову з переліком таких випадків, але УНБ під нього не підпадало. Другим же був Закон «Про нафту і газ», і його стаття 15 в той час якраз дозволяла позаконкурсне придбання спецдозволів на користування надрами, якщо претендент здійснював їх геологічне вивчення з метою подальшої промислової розробки й отримав позитивну оцінку своєї роботи з боку Державної комісії України по запасах корисних копалин та низки інших компетентних органів. Суд вирішив, що в даному випадку вищу юридичну силу має Закон «Про нафту і газ».

От саме це рішення й було скасоване 26 листопада 2019 року Верховним Судом, але не повністю. Касаційний адміністративний суд погодився з висновками ОАС Києва про те, що «Укрнафтобуріння» мало право отримати без конкурсу спецдозвіл на користування надрами Сахалінського родовища, а тому залишив без змін його рішення в частині першої позовної вимоги, яка стосувалася визнання протиправними дій Держгеологслужби щодо повернення без розгляду заяви УНБ. Зате було скасоване рішення цього суду в частині задоволення другої позовної вимоги – зобов’язати відповідача надати спеціальний дозвіл, оскільки для цього була потрібна позитивна оцінка геологічної діяльності претендента з боку перелічених у законі компетентних органів. Саме тому Верховний Суд ухвалив у цій частині нове рішення, яке полягало в тому, що вже зобов’язати Держгеологслужбу не надати «Укрнафтобурінню» ліцензію, а лише розглянути заяву позивача про її видачу. А там уже, мовляв, на її розсуд: якщо позитивна оцінка є, значить, нехай видає, а якщо її немає, то не видає.

У принципі це майже порожня формальність – Держгеологслужба ще за десять років до того в рамках виконання першого рішення ОАС Києва розглянула заяву УНБ й встановила, що всі підстави для надання спецдозволу є. Після того, як ВАСУ в 2014 році скасував це перше рішення, поворот виконання рішення застосовано не було й ліцензію в «Укрнафтобуріння» ніхто не забирав. Тим більше ніхто не став забирати в УНБ спеціальний дозвіл після того, як Верховний Суд уже в 2019 році частково скасував друге рішення ОАСК Києва. Таким чином, жодного криміналу в тому, що, буцімто, не було виконано вердикт суду останньої інстанції в даному випадку немає, тож Державному бюро розслідування, для того, аби в законний спосіб відібрати в Коломойського Сахалінське родовище, доведеться знайти якусь іншу, більш вагому підставу.