«Банкрутство» НАЗК

Електронне декларування — мильна бульбашка, яка луснула

Цього тижня з гучним скандалом провалилася так старанно викохана грантоїдами затія електронного декларування вітчизняного чиновництва. Це, звичайно, не означає, що на ньому назавжди буде поставлено хрест — зовсім ні, бо можновладці навряд чи відмовляться від такої гарної годівниці, яка висмоктує держбюджетні мільйони. А от як інструмент ефективної боротьби з корупцією воно вже не годиться: сподівалися, що це буде добрячий батіг для хабарників і казнокрадів, а вийшло як завжди.

Утім лише наївні люди могли сподіватися, що з електронного декларування вийде щось путнє, тож нині сталося те, що рано чи пізно мало статися. І справа тут зовсім не в технічних проблемах: якби їх не було, їх слід було придумати. Уявімо собі, що ця система працює як швейцарський годинник, даючи точну інформацію про офіційні та неофіційні статки чиновників, різницю між якими можна кваліфікувати як злочин, передбачений статтею 3682 Кримінального кодексу України – «Незаконне збагачення», де вилка покарань коливається від двох до десяти років позбавлення волі, залежно від того, наскільки високу посаду обіймає в державній ієрархії той чи інший чиновник. Ну й що далі?

Звернемося до конкретних прикладів. Працював до травня 2015 р. на посаді заступника начальника департаменту Державтоінспекції МВС України такий собі полковник міліції Олександр Єршов, за фактом незаконного збагачення якого було відкрите кримінальне провадження. Зверніть увагу: за фактом, а не щодо. Журналісти, зокрема, розкопали незаперечні докази того, що члени його родини їздять на дорогих автомобілях, вартістю не менше 100 тисяч доларів кожна, проживають в елітному будинку в Києві та подорожують по шикарних курортах різних країн світу, тобто тратять гроші, які ні сам Єршов, ні його домочадці ніяк не могли заробити протягом усього життя, чи отримати в якийсь інший законний спосіб. Крім того, вже не журналісти, а правоохоронці, встановили, що під час перебування Єршова на керівних посадах столичного управління ДАІ в місті в статусі громадської організації активно діяв такий собі Київський благодійний фонд під назвою «За безпеку дорожнього руху», який мав у своєму розпорядженні автостоянки, перукарні, кіоски та інші підприємства, тобто всю інфраструктуру для того, аби в максимально безпечній формі відмивати хабарі. Ну й що ви думаєте з ним зробили? Засудили, посадили? А дзуськи! Подав у відставку й був зарахований у розпорядження МВС зі збереженням грошового утримання, яке він мав на попередній посаді, тобто навіть не був звільнений з органів внутрішніх справ, а кримінальне провадження за фактом його незаконного збагачення тихо сконало в прокурорських кабінетах, коли громадський інтерес до персони Єршова зійшов нанівець.

Більш свіжий приклад – військовий прокурор сил АТО Костянтин Кулик. Детективи Національного антикорупційного бюро порахували, що з 2011 по 2015 рік, перебуваючи на службі в органах прокуратури, він отримав сукупний дохід у розмірі 1 670 тисяч гривень, але в цей же період його реальні витрати перевищили легальний дохід на 2,6 мільйона й склали близько 3,4 млн грн. У червні 2016 р. Кулику повідомили про підозру, а в жовтні було завершено досудове розслідування, та попри це зловмисник навіть не був відсторонений від посади й судова перспектива даного кримінального провадження доволі туманна.

Загалом же після перемоги Революції Гідності за статтею «Незаконне збагачення» було засуджено 12 осіб, причому всі в 2014 році, а в 2015–2016 роках – жодного. Тобто це були судові результати напрацювань минулої епохи. Нагадаємо, що найвідоміші з цієї когорти персони – це водій і секретарка колишнього і вже покійного директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького, які допомагали шефу брати хабарі: після того, як клієнт клав гроші до банківської скриньки, водій забирав їх і привозив, а секретарка забирала з машини й заносила в кабінет. Взагалі-то початково їм була інкримінована співучасть в одержанні хабара, та коли стало зрозуміло, що Галицький через свою невиліковну хворобу вже не жилець, його після революції випустили з в’язниці, а пособникам «перебили» хабар на значно м’якшу статтю про незаконне збагачення й теж звільнили з-за грат, призначивши умовне позбавлення волі.

Таким чином, стає зрозумілим, що для ефективного переслідування посадових злочинів потрібні не нові закони й не нові органи, оснащені новою технікою, а політична воля, якої нині немає. В країні, де суспільство з низів і до верхів наскрізь пронизане корупцією, безглуздо намагатися створити якийсь один окремо взятий успішний антикорупційний орган. Цієї середи уряд, можна сказати, офіційно оголосив «банкрутство» Національного агентства з питань запобігання корупції, а невдовзі така ж доля чекає й Національне антикорупційне бюро, яке успішно освоївши вбухані в нього мільйони, видало на гора мізерний результат. А епопея з Насіровим лише ненадовго відстрочила цей ганебний фінал.