Берлінський прецедент підсудності картелю нафтовидобувних держав

Берлінський прецедент підсудності картелю нафтовидобувних держав

Олена Стойко

Суд у Берліні прийняв до розгляду позов німецького правника та економіста А. Штейнбаха проти нафтового картелю – ОПЕК. На думку позивача, ця організація займається протизаконною діяльністю, самовільно завищуючи ціни на нафту, чим завдала йому шкоди, яку він оцінив у 50 євро з відсотками. Суддя попросив ОПЕК та вказані у позові компанії призначити своїх адвокатів у цій справі.

За майже 60-річну історію існування ОПЕК жодна держава Заходу не подавала на неї в суд з двох причин. В першу чергу вважалося, що картель захищений суверенним імунітетом та доктриною державного акта. Згідно з доктриною про державний акт національні суди повинні утримуватися від оцінки діяльності іноземної держави на власній території, за винятком випадків, коли вона порушує міжнародні норми, та за наявності відповідного широкого консенсусу серед членів міжнародної спільноти, як, наприклад, у випадку геноциду. Ця доктрина не є ні правилом, ні юридичним зобов’язанням, що вимагається міжнародним правом, хоча походить з міжнародного принципу територіального суверенітету держави. Це принцип загального права, який сформувався переважно в країнах англосаксонської правової системи з міркувань міжнародної ввічливості, поваги принципів суверенної рівності та невтручання у внутрішні справи інших держав.

Крім того, національні закони про конкуренцію мають обмеження: територіальні та суверенні. Закони можуть застосовуватися лише щодо внутрішнього ринку або щодо іноземних компаній, що діють на території країни. При цьому лише законодавство США визнає ще один вид екстериторіальності, яка поширюється на поведінку, що має вплив за межами території США, якщо така поведінка впливає на американську торгівлю. Це також один зі способів «компенсувати» відсутність міжнародної угоди з питань конкуренції. До того ж національне антимонопольне законодавство може застосовуватися щодо поведінки підприємств, а не суверенних держав, за винятком державної допомоги, що передбачено правом Євросоюзу. ОПЕК як іноземна організація формально підпадає під дію національного законодавства, оскільки її діяльність впливає на ситуацію у конкретній країні. Однак ОПЕК як картель суверенних держав зазвичай виходить за рамки національного антимонопольного законодавства.

По-друге, держави побоювалися кроків у відповідь: скорочення обсягів нафти з боку найбільших світових експортерів сирої нафти.

Хоча приватні особи, на відміну від держав, можуть не боятися запровадження нафтового ембарго, однак у США за останні півстоліття відбулося лише два судових процеси проти ОПЕК, на яких відповідь про підсудність організації спершу була негативна, а потім – позитивна. У 1978 році, коли на ОПЕК в суд подала американо-канадська профспілка Міжнародна асоціація машиністів та авіакосмічних працівників (International Association of Machinist and Aerospace Workers) з вимогою компенсувати збитки через високі ціни на нафту, одноосібно встановлені цією організацією, суд відмовився задовольнити позов, оскільки визнав ОПЕК конгломератом держав.

У 2000 році другий позов проти картелю подав оператор заправних станцій Prewitt Enterprises Inc. за незаконне встановлення ціни та розподіл обсягів продукції. Суд дійшов висновку, що ОПЕК сама по собі не є іноземною державою, агентом чи інструментом іноземної держави. Оскільки сама ОПЕК визначає себе як добровільну міжурядову організацію зі штаб-квартирою у Відні, тому  «ні Закон про імунітет іноземних суверенів (1976), … ні доктрина про державний акт не застосовуються у  даному позові». Маніпуляція цінами шляхом обмеження обсягів видобутку нафти, які ця «неінкорпорована асоціація» визнала офіційно, заборонена антитрестовим законодавством США і тому до уваги не можуть братися аргументи про ефективність чи суспільний інтерес. При цьому «жоден член ОПЕК, ні відповідні виробники, Мексика, Російська Федерація, Норвегія та Оман не користуються будь-яким імунітетом від наслідків такого висновку».

Виходячи з цього суддя у справі вважав, що у нього немає жодних перепон для прийняття рішення, згідно з яким ОПЕК та пов’язані з нею країни мають припинити і утриматися від діяльності, зазначеної у позові, зокрема щодо маніпуляції обсягами нафти для примусового підвищення цін. Однак у 2002 інший суддя скасував це рішення, але з чисто з технічних міркувань – порушення процедури передачі постанови ОПЕК.

Успіху судового позову А. Шейнбаха сприяють кілька чинників. По-перше, за останні декілька років європейські суди уже прийняли кілька знакових рішень проти нафтових компаній, що раніше вважалося неможливим. Так у травні 2021 року суд у Гаазі зобов’язав англо-нідерландську компанію Royal Dutch Shell скоротити викиди вуглецевого газу на 45% до кінця 2030 року, порівняно із рівнем 2019 року.

По-друге, змінилося ставлення правників до позовів приватних осіб: воно стало більш позитивним, ніж у ХХ столітті. Так, європейське законодавство допускає подачу антимонопольних позовів фізичними особами. Крім того, німецьке законодавство дає вужче визначення суверенного імунітету, ніж американське.

По-третє, у низці країн робляться спроби правової протидії тиску з боку світових монополістів. У США тривають дискусії щодо законопроекту «Про заборону картелів виробників та експортерів нафти» (No Oil Producing and Exporting Cartels (NOPEC) Act), який передбачає підвести ОПЕК під дію першого антитрестового закону – так званого закону Шермана (1890), завдяки якому століття тому вдалося зруйнувати нафтову імперію Дж. Рокфеллера. Якщо його буде прийнято, то уряд США зможе судитися з Саудівською Аравією та іншими членами картелю за цінову змову на світовому ринку.

За всю свою історію ОПЕК практично не стикалася з серйозними юридичними проблемами. Але якщо суд у Берліні стане на сторону позивача, то це матиме далекоглядні наслідки. У короткостроковій перспективі споживачі можуть сподіватися на зниження цін на паливо, а Саудівська Аравія та державні нафтові компанії стикнуться зі зменшенням доходів. У довгостроковій перспективі слід приготуватися до значної волатильності цін на конкурентному ринку сирої нафти, яку останній рік демонструє ринок природного газу.