Чому влада затягує час та побоюється створення антикорупційного суду?

Міжнародні партнери наполягають на тому, що простого ухвалення закону їм недостатньо. Потрібно, щоб у цьому законі були враховані зауваження Венеційської комісії, а також ті пункти, які МВФ та Світовий банк висловлювали в своїх листах.

Про це в коментарі «Слову і Ділу» розповів експерт Центру політико-правових реформ Борис Малишев, оцінюючи зволікання української сторони з ухваленням законопроекту про антикорупційний суд.

Новий антикорупційний орган: а судді хто

«Головне зауваження міжнародних партнерів стосується президентського законопроекту щодо того, що процедура, яка закладена, абсолютно не гарантує, що до цього суду будуть обрані судді, які будуть незалежними від влади, на яких не буде політичного впливу, а відбір буде прозорим», — пояснив експерт.

Він уточнив, що в цьому й полягає суть протиріччя, й така ситуація склалася з двох причин.

Захід втомився від того, що українська сторона постійно вводить їх в оману. У нас якщо якісь закони й ухвалюють, то потім їх не виконують належним чином або вносять зміни. Виходить, зобов’язання ми нібито виконали, умовно кажучи, маячок поставили, а через півроку цей же закон змінили по-своєму.

«Всі розуміють, як це буває. Закон ухвалили, але там прописані такі процедури, що нічого корисного він не несе, незважаючи на свою назву. У деталях він містить такі норми, які роблять ухвалення цього закону й подальші дії щодо нього суто формальними», — підкреслив він.

Тому, за його словами, зараз уже західним партнерам самого ухвалення закону замало.

«Їм потрібен закон, який пропонує конкретну модель з їхніми представниками, які братимуть участь у відборі суддів», — констатував Б. Малишев.

«Якщо не буде незалежних суддів, то цей суд узагалі можна не створювати. Сенсу в ньому немає. Це перший фактор, чому в нас так затягують питання», — зазначив фахівець.

Елітна корупція під загрозою?

Другий фактор полягає в тому, що антикорупційний суд замкне цикл антикорупційних органів, спрямованих на боротьбу з так званою елітною корупцією, підкреслив він.

«НАБУ та САП наразі є найбільш незалежними політично органами. Останній елемент — суд, який би об’єктивно розглядав провадження, що розслідують ці два органи. Антикорупційний суд не має сприйматись як якийсь кишеньковий для НАБУ та САП. Він має і виправдувальні вироки виносити, і відмовляти НАБУ чи САП. Головне — це об’єктивний розгляд. Звичайно, що політичній еліті — як попередні, так і сучасні — це не цікаво. Їм не потрібні ані такі слідчі органи, ані тим більше суд, адже саме суд ставить крапку», — акцентував експерт.

Звичайно, що в українських можновладців немає політичної волі, щоб такий суд існував, наголосив він. «Вони готові до того, щоб суд існував за їхніми правилами. Щоб був більш-менш контрольований відбір, негласно зберігався вплив, але вони не готові до того, щоб це був незалежний суд, принаймні хоча б із такою часткою, як НАБУ та САП. Тоді почнеться новий цикл — елітна корупція буде під загрозою», — додав Б. Малишев.

Відмазки влади

По суті, у влади з’явилась одна відмазка. Те, чого вона найбільше боїться, влада подає як мінус — участь у конкурсі при відборі суддів міжнародних представників.

На його думку, влада придумала собі відмазку — це втручання у суверенітет та внутрішні справи нашої країни. «Тепер вони подають, що такого взагалі бути не може», — зазначив він.

На його переконання, така відмазка абсолютно не є аргументом. «За всіма параметрами, рейтингами, опитуваннями Україна з 2014 року, якщо рахувати, образно кажучи, від початку нової ери боротьби з корупцією, не зрушила в питанні боротьби з корупцією», — додав фахівець.

Захід розуміє, що чотири роки немає істотних змін, тож, мабуть, є якась прогалина, а прогалина в тому, що варто задіяти в цьому процесі людей, які перебувають поза політичним впливом еліт України.

«Передбачено, що антикорупційний суд розглядатиме провадження на представників еліти й даватиме цій політичній еліті можливість формувати склад цього суду, що просто абсурдно. Тоді краще його не створювати взагалі», — резюмував Б. Малишев.

Джерело: Слово і Діло