Реформа української судової системи рухається не найшвидшими темпами, і довіру до неї поки не сильно покращав. На цьому тлі в пресі періодично з’являються повідомлення про звернення до іноземних судів для пошуку справедливих рішень. Тільки за останні кілька місяців Лондонський суд згадувався в статтях про відмову Ryanair працювати в Україні і про приватизацію Приватбанку. Що ж це за суд, на який сподіваються як іноземні компанії, так і наші громадяни?
Для початку варто прояснити, про який суд йдеться, адже зрозуміло, що Лондонський суд — це не означає будь-який суд в англійській столиці. Найчастіше за цим словосполученням в ЗМІ ховається Лондонський міжнародний арбітражний суд (LCIA), під юрисдикцію якого підпадає розгляд міжнародних справ. Важливо розуміти, що цей суд не державний, а третейський. При цьому один з найстаріших комерційних арбітражів в світі, що працює ще з XIX століття. Авторитет цього суду в міжнародній практиці досить великий — сьогодні більше половини, розглянутих ним справ, ініційовані не громадянами Великобританії і не зареєстрованими там компаніями. В чому причина? У зручності процедури і неупередженості.
Нещодавно група власників єврооблігацій Приватбанку звернулася в цей суд, оскаржуючи примусову конвертацію своїх облігацій в капітал після націоналізації фінустанови. Такий позов став прецедентом і створив певні перешкоди для планованої часткової приватизації Приватбанку. У цьому кейсі важливо розуміти, як саме буде реалізований механізм виконання судового рішення, прийнятого в іншій країні. Процедура виконання рішень міжнародних арбітражних інституцій, в тому числі і LCIA, врегульована міжнародними конвенціями і нормами національного законодавства України.
Ключовим документом тут є Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень 1959 року. Вона була ратифікована і набрала чинності ще в 1962-му році УРСР. Згідно з цим міжнародно-правовому акту Україна визнає рішення міжнародних інстанцій. Разом з тим, це не означає, що рішення вступають в силу автоматично. Детально процедуру і вичерпний перелік документів встановлює розділ VIII Цивільного процесуального кодексу України.
Для легітимації такого рішення необхідно спочатку звернутися до українського суду з клопотанням про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду в загальний суд за місцем знаходження боржника або його майна. Не можна сказати, що наші суди часто відмовляють в такому клопотанні. Швидше це можна назвати винятком. Одним з небагатьох можливих підстав для відмови у виконанні рішення міжнародної арбітражної інституції є неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, внаслідок чого він був позбавлений можливості взяти участь в судовому процесі. Однак за фактом частіше суд може відмовити в задоволенні клопотання про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду в разі, е з чи виконання такого рішення буде загрожувати інтересам України.
Один з таких прикладів — визначення Заводського районного суду міста Миколаєва в 2009 році, яким суд відмовив у клопотанні про надання дозволу на виконання рішення іноземного суду про стягнення заборгованості з Миколаївобленерго в зв’язку з тим, що «примусове виконання такого рішення призведе до погіршення функціонування енергетичної галузі нашої Держави і вплине на економічну безпеку України ». Ситуація неоднозначна, оскільки тут «інтереси України» можуть бути куди більше ущемлені відмовою інвесторів працювати в регіоні, де твоє майно не захищене, а кредити можуть не повертати.
Строго кажучи, делегування судочинства авторитетним інституціями за кордоном – це, звичайно, можливий хід, але в підсумку з українською системою судів все одно доведеться зіткнутися. І хоча Лондон шанси на справедливе рішення підвищує, але все одно не гарантує результат на 100%. У такій ситуації я все-таки роблю ставку на реформування та оновлення системи тут. Тільки в цьому випадку ми можемо бути впевнені, що інвестори зможуть вкладати в економіку країни, підтримуючи місцеві ідеї і допомагаючи розвиватися новим галузям.
Джерело: ЛІГА.net
Коментарі
Loading…