Досягнення та виклики у сфері імплементації Європейської конвенції з прав людини в Україні обговорили під час ХІІ Міжнародного форуму з практики ЄСПЛ

Зміна підходу до застосування Європейської конвенції з прав людини в Україні, нюанси взаємодії між національними та міжнародними судами, механізми відшкодування шкоди, завданої внаслідок агресії рф проти України, критерії оцінювання суддівської доброчесності у світлі стандартів Ради Європи, формування світогляду українських правників на основі найкращих європейських практик і людиноцентричного підходу. Обговоренню таких питань був присвячений дводенний ХІІ Міжнародний форум з практики Європейського суду з прав людини «Імплементація Європейської конвенції з прав людини в Україні», який відбувся в Києві 29–30 жовтня 2024 року.

Темою першої секції форуму була «Імплементація Європейської конвенції з прав людини в Україні». У межах цієї секції суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський виступив із ключовою доповіддю «Субсидіарність та перегляд судових рішень на основі процесуального підходу: зміна підходу до аналізу застосування Європейської конвенції з прав людини національними судами».

Він зазначив, що включення понять «свобода розсуду» і «субсидіарність» у преамбулу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Протоколом № 15 про внесення змін до неї може здаватися чимось революційним. Водночас ці поняття ЄСПЛ застосовував дуже давно, зокрема ще в рішенні у справі Handyside v. United Kingdom від 7 грудня 1976 року. Але після відповідних змін на практиці принцип субсидіарності домінує у процесі прийняття рішень ЄСПЛ. Микола Гнатовський наголосив, що Суд у переважній більшості справ оцінює дотримання чи недотримання державою її зобов’язань за Конвенцією під час прийняття рішень.

Суддя ЄСПЛ зауважив, що, з одного боку, Суд не перебирає на себе функції, які закріплені за суверенними державами. Тобто держава повинна мати межі розсуду. З іншого – європейська система захисту прав людини буде дієвою, лише якщо не буде відірваною від роботи на національному рівні. Жоден міжнародний суд ніколи самотужки не забезпечить права людини в жодній державі, якщо це не будуть робити насамперед суди цієї держави. Тобто це має бути спільна відповідальність.

Микола Гнатовський наголосив, що ЄСПЛ не буде підмінювати собою національні суди чи тим більше національні парламенти або органи виконавчої влади за умови, що при прийнятті рішень ці інституції дотримуватимуться вимог надавати релевантні та достатні причини для втручання в певне гарантоване Конвенцією право.

Суддя Верховного суду у Касаційному цивільному суді Дмитро Гудима виступив з темою «Відчуження державою майна внаслідок помилки або умисних протиправних дій: пошук балансу інтересів».

Доповідач зазначив, що принцип субсидіарності застосовний до ситуацій із тими правами, які держава може обмежувати. Одне з них – право на мирне володіння майном. Відсутність поваги до приватної власності є перешкодою в розвитку суспільства, але також перешкодою може бути толерування недобросовісних дій із майном держави чи громади. Тому необхідним є пошук судом балансу інтересів у ситуаціях, коли йдеться про відчуження державного або комунального майна внаслідок помилок органів влади чи їхніх умисних дій.

Суддя зауважив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції допускає можливість застосування обмежень, зокрема, для забезпечення контролю за майном з метою захисту загальних інтересів. Він проаналізував низку справ, у яких ВП ВС, відшукуючи баланс між інтересами держави чи громади, з одного боку, та приватним інтересом набувача майна, з іншого боку, надала перевагу загальному інтересу. Крім того, Дмитро Гудима звернув увагу на недосконалість деяких конструкцій захисту прав добросовісного набувача, які запропоновані в законопроєкті № 12089 від 3 жовтня 2024 року.

Детальніше – у презентації Дмитра Гудими – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Vidch_maina_derg_pomilka_umisel.pdf.

Про практику Європейського суду з прав людини у справах щодо захисту права власності розповіла професор кафедри цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Алла Герц.

Вона зауважила, що рішення ЄСПЛ дають вказівки на критерії, яких варто дотримуватись. Але національні суди мають самостійно приймати рішення. Залишається актуальним питання про те, які саме критерії мають застосовувати національні суди. Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції містить три окремих норми: про мирне володіння майном; підстави, які надають можливість позбавлення власності; право держави контролювати користуванням майном відповідно до загальних інтересів. Ці норми пов’язані між собою, але друга і третя безпосередньо розглядаються в контексті першої з урахуванням принципів верховенства права і юридичної визначеності.

Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Людмила Єресько виступила із доповіддю «Обмеження на виїзд за кордон». Вона наголосила на актуальності теми для українських громадян в умовах війни.

Суддя розповіла про практику ВС щодо обмеження на виїзд за кордон під час війни. ВС зробив висновок, що в період воєнного стану Державна прикордонна служба України наділена додатковими повноваженнями. У ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачена можливість тимчасово обмежувати конституційні права громадян, зокрема, встановлювати особливий режим в’їзду до країни та виїзду з неї як винятковий тимчасовий захід правового режиму воєнного стану.

Суд у цьому питанні шукав баланс між свободою пересування, гарантованою Конституцією України і Конвенцією, конституційним обов’язком громадянина захищати державу та публічним інтересом і дійшов висновку, що в поданому випадку першочерговий пріоритет має все ж таки публічний інтерес з огляду на безпрецедентний масштаб загроз для суверенітету і незалежності України.

Доцент кафедри теорії та філософії права ЛНУ імені Івана Франка Тамара Дудаш виступила на тему «Якість аргументів з практики Європейського суду з прав людини в практиці українських судів як основа для належної імплементації Європейської конвенції з прав людини в правовій системі України».

Науковиця зазначила, що принцип субсидіарності зумовлює, зокрема, те, що всі аргументи національних судів мають бути викладені належним чином, щоб продемонструвати, що суди почули сторін, і щоб рішення судів були переконливими для суспільства. Вона звернула увагу, що часто побудова аргументу в рішенні зводиться до наявності цитат з рішення ЄСПЛ. Доповідачка зауважила, що аргументацію слід будувати таким чином, щоб були засновок, висновок і зв’язки між ними.

Тамара Дудаш проаналізувала Висновок № 20 (2017) Консультативної ради європейських суддів про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону. Зокрема, звернула увагу, що судове рішення сприйматиметься свавільним, якщо будь-який аргумент не прописаний належним чином.

Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко висвітлила виклики у виконання рішень ЄСПЛ щодо повернення дітей до держави постійного проживання та встановлення контактів в умовах воєнного стану.

Вона проаналізувала групу справ «М.Р. та Д.Р. проти України», в яких ЄСПЛ ухвалив рішення про порушення Україною ст. 8 Конвенції через недотримання державними органами вимог щодо оперативності провадження або невиконання чи тривалого виконанням рішень національних судів щодо повернення дітей. Наразі ця група справ об’єднує три рішення, перше з яких було ухвалено у 2018 році.

Розглядаючи справи цієї категорії, ЄСПЛ сформулював низку принципів, які Суд застосовує при розгляді відповідних скарг з боку заявників. Насамперед ЄСПЛ враховує, як державні органи дотримали обов’язок вжити всіх необхідних заходів для возз’єднання батьків з дитиною. При цьому такий обов’язок не є абсолютним, оскільки іноді возз’єднання батьків з дитиною не може бути негайним та потребує відповідної підготовки. Також ЄСПЛ наголосив, що важливим складником у таких провадженнях є співпраця всіх зацікавлених сторін. Якщо один з батьків протидіє, відповідні органи повинні мати можливість застосувати до нього санкції.

Стан виконання рішень ЄСПЛ в Україні залишається значущою темою для обговорення. Варто не лише розмірковувати над цим питанням з юридичної точки зору, а й розглядати ці рішення як обов’язкові інструменти міжнародного права, що створюють зобов’язання для України згідно зі ст. 46 Конвенції. Таку думку висловив начальник відділу Департаменту з питань виконання рішень Європейського суду з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи Павло Пушкар у межах доповіді «Імплементація рішень Європейського суду з прав людини Україною: яким шляхом рухатися далі?».

Як зазначив доповідач, протягом 2024 року Комітет міністрів РЄ розглянув низку ключових справ, пов’язаних з Україною. Серед них — справи, що стосуються подій Революції гідності, а також справи, пов’язані з незалежністю судової системи. Розглянуто і справи щодо законності позбавлення волі, умов тримання під вартою та права на захист у кримінальному процесі.

Серед досягнень можна виокремити переведення з посиленого нагляду в стандартний нагляд щодо виконання у групі справ «Балицький / Яременко проти України», що стало можливим завдяки значним законодавчим змінам. Також важливим є вирішення проблеми закриття нагляду у справі «Чанєв проти України», що стосувалася законодавчої прогалини в КПК України.

Незважаючи на ці позитивні зміни, залишаються певні проблеми в інших категоріях справ, які потребують подальшої уваги та зусиль. Виконання рішень ЄСПЛ має стати не лише обов’язком, але й механізмом для зміни правової системи України та сприяння євроінтеграційним процесам.

Наостанок Павло Пушкар підкреслив, що Рада Європи завжди готова підтримати Україну в її зусиллях щодо виконання рішень ЄСПЛ, зокрема через постійний тісний діалог та проєкти співпраці.

У межах дискусії «Досягнення та виклики процесу імплементації Європейської конвенції з прав людини в Україні: кримінальний аспект» виступив суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський. За його словами, важливим є питання притягнення до відповідальності осіб, обвинувачуваних у міжнародних злочинах. Держави зобов’язані вжити всіх необхідних заходів для того, щоб винні в таких злочинах понесли покарання.

Притягнення винних до відповідальності за вчинення міжнародних злочинів є не лише політичним бажанням держави, а і її обов’язком відповідно до міжнародних зобов’язань. Однак поряд із цим існує вагомий аспект, пов’язаний із правами осіб, яких обвинувачують у скоєнні цих злочинів. Держави–учасники Конвенції зобов’язані дотримуватися відповідних конвенційних стандартів у своїй практиці.

Микола Гнатовський зауважив, що це завдання є особливо складним, оскільки більшість чинних стандартів розроблені для розгляду ординарних злочинів, визначених національним кримінальним законодавством, а не для злочинів, які посягають на міжнародний правопорядок. Знайти баланс між правами обвинувачених і виконанням міжнародних зобов’язань – непростий виклик, що потребує детального аналізу та розроблення дієвих механізмів.

На продовження теми «Притягнення до відповідальності національними органами влади за злочини проти міжнародного права: питання відсутності зворотної дії в часі кримінального закону за статтею 7 Європейської конвенції з прав людини» виступила суддя ВС у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська.

Як зазначила суддя, у питанні ретроспективності застосування кримінального закону, притягнення до кримінальної відповідальності за воєнні злочини та злочини проти людяності крапку ставитиме національний Верховний Суд. Однак ці рішення також підлягатимуть перевірці на правильність Європейським судом з прав людини.

І хоча побутує думка, що головне – саме притягнути особу до відповідальності, не зважаючи на конкретну статтю закону, в основі всього процесу має бути справедливість. Винні у вчиненні тяжких злочинів повинні понести покарання саме за конкретні злочини, адже деякі з них не мають строку давності.

Також важливим є питання доказування. Доказувати воєнні злочини значно складніше, ніж звичайні злочини. Водночас необхідно дотримуватися вимог ст. 7 Конвенції, а також національного законодавства.

Тенденції та виклики надмірного досудового тримання під вартою під час воєнного стану окреслили Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко та директор Тренінгового центру прокурорів України Олеся Отраднова.

Як зазначила Маргарита Сокоренко, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним з найпоширеніших способів обмеження свободи в рамках кримінального провадження. Це питання потребує особливої уваги, адже тривале позбавлення свободи затриманих має відповідати вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, ця стаття гарантує право на свободу та особисту недоторканність, проте передбачає винятки, які дозволяють законне позбавлення свободи. У п. 1 вказаної статті наведено шість типів обставин, за яких особа може бути затримана. Цей перелік є вичерпним, що підкреслює важливість дотримання законодавчих вимог при застосуванні запобіжного заходу.

Разом з тим тримання під вартою, хоч і є розповсюдженим заходом, повинне застосовуватися лише відповідно до конвенційних норм.

Як свідчить практика ЄСПЛ, питання про законність позбавлення свободи розглядається індивідуально, з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Говорячи про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, Олеся Отраднова зауважила, що світогляд прокурорів і суддів безпосередньо впливає на їхнє рішення щодо застосування запобіжних заходів. Хоча законодавство вже надає можливість уникати тримання під вартою в багатьох випадках, фактична практика залишається часто консервативною. Зміна цього світогляду – складний і тривалий процес, що потребує зусиль на всіх рівнях, починаючи від університетів та закінчуючи професійними тренінговими центрами.

Застосування застави як альтернативи триманню під вартою є ще одним важливим аспектом, на якому наголосила доповідачка. Статистика показує, що найбільші застави, які були застосовані, стосуються здебільшого корупційних правопорушень. Це підкреслює необхідність розвитку практики використання альтернативних запобіжних заходів.

Асистент кафедри кримінального процесу та криміналістики юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Юрій Піх розповів про докази і доказування при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Як акцентував науковець, докази та доказування є однією з найскладніших і найделікатніших проблем у сфері правосуддя, особливо в контексті стандартів, визначених Європейською конвенцією з прав людини. Водночас ЄСПЛ обережно ставиться до питань доказів і доказування, іноді передаючи їх виключно під відання національного законодавця. Але це не дає підстави вважати, що Конвенція та вироблена ЄСПЛ практика не містять єдиних стандартів щодо доказів і доказування.

Напрацьована судова практика містить важливі вказівки, які можуть служити орієнтирами для національних судів. Це важливо, оскільки стандарти доказування прямо впливають на захист прав людини, зокрема в контексті запобіжних заходів, які є одними з найбільш серйозних втручань у права особи в рамках кримінального провадження.

Другу секцію міжнародного форуму присвятили питанням доброчесності судової влади й пошукам критеріїв оцінювання.

Член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційська комісія) від Республіки Болгарія, голова підкомісії з питань демократичних інституцій Філіп Дімітров зауважив, що доброчесність – це найбільша гарантія незалежності судді й забезпечення права людини на справедливий суд. Питання незалежності судді не треба плутати з незалежністю судової влади.

Він сказав, що Венеційська комісія зібрала низку матеріалів щодо вимірювання доброчесності суддів: передусім суддя має проявляти незалежність і безсторонність. Суддя проходить спецперевірку перед призначенням на посаду: вивчається досвід людини, щоб дійти висновку, що вона викликає довіру і є незалежною.

Доповідач зазначив, що в кожній країні свої форма перевірки і вимоги до кандидата на посаду. Перевірка діючого судді – повна перевірка. Венеційська комісія у своєму висновку зазначила, що потрібно з обережністю проводити повну перевірку. Важливо зберегти баланс між тим, щоб, з одного боку, не втрутитися в незалежність судді, а з іншого – перевірити, чи справді він відповідає високій посаді. Має бути визначеність і чіткість у висновках, щоб не нашкодити судовій системі загалом.

Павло Пушкар зазначив, що посилення незалежності та ефективності судової системи є одним з ключових питань, за якими Комітет міністрів Ради Європи стежить у рамках нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ щодо України, зокрема стосовно питань структурної незалежності судової системи у справі «Олександр Волков проти України», а посилення незалежності прокуратури є основним предметом нагляду у справі «Луценко проти України».

За його словами, Комітет міністрів РЄ позитивно відзначив ухвалення та імплементацію Закону про переведення суддів зі складу Верховного Суду України до Верховного Суду. Також Комітет міністрів привітав той факт, що ВРП та ВККС України повністю функціонують і що є намагання повноцінно відновити дисциплінарну функцію ВРП та завершити формування служби дисциплінарних інспекторів.

Продовжуючи обговорення, міжнародний консультант Ради Європи Лорена Бахмаєр Вінтер зазначила, що судова влада покладається на довіру суспільства, і це є частиною етичних стандартів. Для судочинства доброчесність – це не просто чеснота. Це необхідність, оскільки від неї залежить функціонування судів. Спікерка підкреслила, що доброчесність – це правильність, чесність, моральність та відсутність обману. Вона не має ступенів, і бути наполовину доброчесним неможливо.

«Професійна доброчесність для суддів та прокурорів – дотримання закону. Також стоїть питання доцільності розмежовування роботи і приватного життя та визначення того, чи підлягає оцінюванню поведінка поза роботою. Важливо встановити, які обмеження в поведінці є належними для судді й прокурора поза роботою», – сказала Лорена Бахмаєр Вінтер.

Доповнюючи, консультант Ради Європи Володимир Петраковський зауважив, що в одному зі своїх рішень ЄСПЛ вказав, що Конвенція не стоїть на заваді прийняття державами легітимних та необхідних рішень щодо реформування судової влади. Однак Суд має перевірити, як на конвенційні права заявників вплинув спосіб здійснення реформи. РЄ під час перевірок на доброчесність пропонує уряду враховувати їх відповідність європейським і міжнародним стандартам, принципи юридичної визначеності, розмежування кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності.

Член ВККС України Сергій Бурлаков, говорячи про єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді, зауважив, що зараз триває дискусія щодо їх затвердження. Із цими показниками працюватимуть як під час конкурсної процедури, так і під час дисциплінарних проваджень. Після ухвалення нової редакції Кодексу суддівської етики постає питання співвідношення цього Кодексу та критеріїв доброчесності, визначених у законодавстві, а також дисциплінарних проступків.

Член ВККС України Олег Коліуш зазначив, що, імплементуючи міжнародні практики оцінки доброчесності, в Україні почали оцінювати доброчесність у балах. Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у доброчесності є низка показників, за якими вона оцінюється.

«Верховенство права в державі починається з якісної юридичної освіти» – тема заключної секції першого дня ХІІ Міжнародного форуму з практики ЄСПЛ, модератором якої став перший заступник керівника Апарату Верховного Суду Расім Бабанли.

На початку обговорення модератор акцентував, що ціль якісної юридичної освіти полягає не лише у вивченні практики ЄСПЛ та цитуванні відповідних рішень – необхідно пристосувати світогляд сучасного правника до світогляду, яким послуговуються провідні юристи Європи.

«Кожен суддя є суддею з прав людини в Україні», – наголосив Расім Бабанли. На його думку, це накладає великі сподівання на систему юридичної освіти, її реформування в призмі верховенства права.

У відповідь на питання модератора, яким має бути шлях розбудови верховенства пара в освітньому процесі, заступник декана юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Марта Мочульська зазначила, що зміна навчальних планів у правничих школах та університетах у спрямуванні на право ЄС та на етику сприяє розвитку правосвідомості майбутніх правників, оскільки навчання в таких закладах – це не лише про компетентність, знання та вміння – це про формування особистості, зокрема це про формування soft skills, якими повинен володіти будь-який юрист. На думку спікерки, глибокі знання у сфері практики ЄСПЛ, а також комунікативні навички, які потрібні для належної реалізації себе у професійній спільноті, безперечно, повинні надавати всі правничі школи.

Про підготовку фахового юриста розповіла директор Навчально-наукового інституту права КНУ імені Тараса Шевченка Оксана Васильченко та вказала на два складники, які варто враховувати викладачам. По-перше, це формування високого рівня правової культури та правосвідомості. На її думку, необхідно навчити студентів розуміти важливість права як сукупності правових норм, що допомагають врегулювати нагальні для суспільства й держави питання. По-друге, це набуття студентом необхідних професійних знань та навичок. Зокрема, спікерка підкреслила, що необхідно показувати студентам багатоаспектність явищ, з якими стикається юрист, незалежно від того, який напрям юридичної діяльності оберуть здобувачі освіти.

Декан юридичного факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Венгер звернув увагу на теоретичний та практичний баланс у навчанні на старших курсах юридичних шкіл.

Як зазначив спікер, передумовою і завданням розвитку юридичної освіти є практика правозастосування та наукова практика.

Спікер зазначив, що юридична практика в широкому розумінні цього слова повинна змінити і освітній процес, і освітній стандарт. На думку Володимира Венгера, більшість освітньо-професійних програм правничих шкіл повинні опиратися на потреби юридичного ринку. Також він наголосив про важливість долучення практиків не лише до викладання або читання гостьових лекцій, а й до розроблення курсів і освітніх програм для підготовки кваліфікованих кадрів. Крім того, Володимир Венгер розповів про такий новий підхід, як співвикладання.

За словами директора школи права Українського католицького університету Світлани Хилюк, нині більшість правничих шкіл мають набір окремих курсів чи компонентів, присвячених європейському праву. Завдяки вивченню практики ЄСПЛ і норм Конвенції цей теоретичний концепт набув практичного значення. Через практику ЄСПЛ студенти, викладачі та юристи-практики можуть побачити, як реалізується верховенство права.

Світлана Хилюк додала, що важливо не заучувати рішення ЄСПЛ, а вивчати логіку застосування принципу верховенства права через систему прав людини до практичних ситуацій для того, щоб врегулювати відносини між людиною та державою чи іншими людьми.

«Оскільки ми маємо досвід вивчення права Конвенції, методологічний підхід може бути використаний, в тому числі, для імплементації права ЄС в наші освітні програми, а також у практичну підготовку, підвищення кваліфікації правників, які вже мають повну вищу юридичну освіту», – зазначила спікерка.

Проректор з науково-педагогічної роботи та стратегічного розвитку Національного університету імені Ярослава Мудрого Юрій Барабаш висвітлив низку питань у практиці викладання конвенційного права в правничих школах. За його словами, Єдиний державний кваліфікаційний іспит є інноваційною формою складання іспиту, яка має мотивувати студента до глибшого вивчення предмету.

Водночас, на думку спікера, натхнення в навчанні необхідно підкріплювати, демонструючи студентам його можливий кар’єрний шлях.

Під час дискусії, що відбулася в межах IV секції форуму «Між Страсбургом і Люксембургом: Сцилла і Харибда або два стовпи європейської системи захисту прав людини» під модеруванням старшого асистента проєктів Програми підтримки ОБСЄ для України Олександра Водяннікова, Голова ВС Станіслав Кравченко розмірковував над питанням щодо того, як має діяти український суд у разі, якщо позиції Європейського суду з прав людини і Суду ЄС з того чи іншого питання суперечитимуть одна одній.

«Безперечно, насамперед слід враховувати практику ЄСПЛ, адже вона є джерелом права в Україні. Водночас ми завжди намагаємося дивитися на правову проблему під різними кутами. Якщо ми побачимо, що в практиці Суду ЄС певне питання висвітлене більш детально і такий підхід до його вирішення буде релевантним у конкретному випадку та найкраще сприятиме дотриманню основоположних прав, то ми застосуємо саме його», – зауважив Станіслав Кравченко.

За словами Голови ВС, те, що в багатьох рішеннях національних судів містяться посилання на рішення Європейського суду з прав людини, свідчить про послідовну імплементацію українськими судами усталених підходів, сформованих ЄСПЛ. Цей процес, що триває вже багато років, є системним, однак значну увагу слід приділяти релевантному застосуванню практики ЄСПЛ.

«Втім, якщо практику ЄСПЛ ми використовуємо вже досить давно, то практика Суду ЄС для нас відносно нова. Але в контексті євроінтеграційних процесів ми заздалегідь почали активно вивчати й аналізувати її», – зазначив Голова ВС.

Суддя Конституційного Суду України Віктор Городовенко поділився своїм баченням важливості національної ідентичності в контексті взаємодії між національними і європейськими судами.

Поняття «національна ідентичність» – це те, на підставі чого здійснюється втручання конституційних судів у діалог міжнаціональних судів. Поточна форма поняття «національна ідентичність» була введена Лісабонським договором (Договір про внесення змін до Договору про ЄС та Договору про заснування ЄС). Концепція національної ідентичності є функціональним еквівалентом конституційної ідентичності та стосується існування різних або відмінних конституційних ідентичностей держав.

Також суддя КСУ навів рішення ЄСПЛ у справі «Авотінш проти Латвії», в якому вказано, що, вирішуючи питання про основні права і свободи, згідно з принципом пропорційності обмеження можуть бути застосовані, лише якщо вони є необхідними та справді відповідають цілям загального інтересу або захисту прав людини.

Про інструменти конструктивного діалогу між ЄСПЛ та Судом справедливості ЄС розповів суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський.

Микола Гнатовський зауважив, що право не є точною наукою, тому часто немає єдино правильної відповіді на правові питання. Щодо можливих колізій між підходами ЄСПЛ і Суду справедливості ЄС в контексті України як кандидата на вступ до ЄС спікер звернув увагу на необхідність врахування цілей і результатів, яких ми прагнемо досягти.

Одним із важливих аспектів, про які говорив Микола Гнатовський, є дотримання зобов’язань, взятих Україною на себе відповідно до ратифікованих угод. Суддя наголосив, що для Європейського Союзу Європейська конвенція з прав людини та практика ЄСПЛ – це частина національних традицій, на яких ґрунтується ЄС. «Для України питання вступу в ЄС починається із виконання рішень ЄСПЛ та з вирішення системних проблем, які визначені у практиці ЄСПЛ», – зауважив Микола Гнатовський.

Тож конструктивний діалог між ЄСПЛ і Судом справедливості ЄС є важливим для забезпечення прав людини та дотримання юридичних зобов’язань, особливо в умовах євроінтеграційних прагнень України.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Сергій Погрібний виступив із ключовою доповіддю «Огляд національної судової практики щодо відшкодування шкоди, завданої війною» на секції V «Відшкодування шкоди, завданої війною проти України: судовий аспект».

Він звернув увагу на постанови КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц, які стосуються подолання судового імунітету росії у справах за позовами до країни-агресора щодо відшкодування шкоди, завданої агресією рф. Суддя зазначив, що подолання абсолютного юрисдикційного імунітету країни-агресора було абсолютно виправданим в умовах, які склалися на той час. На це був запит суспільства й держави. Країна перебувала (і перебуває) у стані війни, відповідно, слід було реагувати на це й у сфері юриспруденції. ВС не міг стояти осторонь проблем, з якими стикнулися суспільство і країна.

Сергій Погрібний наголосив, що ухвалені навесні 2022 року рішення ВС щодо обмеження судового юрисдикційного імунітету рф відповідали найнагальнішим потребам країни. Сьогодні українське суспільство і держава покладають надзвичайно великі надії на те, що основна функція з відшкодування шкоди, завданої збройною агресією рф, буде виконуватися за допомогою міжнародних механізмів. Уже запрацював міжнародний Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України. Доповідач переконаний, що рішення національних судів будуть виконувати субсидіарну роль у відшкодуванні шкоди постраждалим громадянам.

Презентація Сергія Погрібного доступна за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2024/Prezent_Shkoda_zavd_war.pdf.

Керівниця Офісу Реєстру збитків, завданих агресією рф проти України, в Києві Ганна Христова розповіла про основні питання, які виникають щодо організації роботи Реєстру. Вона зазначила, що таких питань багато, оскільки міжнародний компенсаційний механізм, першим елементом якого є Реєстр, саме в ці часи формується.

Вона розповіла про етапи створення Реєстру. 2 квітня 2024 року Реєстр відкрив можливість подання першої категорії заяв, які стосуються пошкодження або руйнації саме житлової нерухомості, в тому числі зруйнованої на тимчасово окупованих територіях. Станом на 1 жовтня 2024 року до Реєстру вже було подано понад 10 тис. заяв, найбільше з яких стосувалися зруйнованого майна в Маріуполі – 1150 заяв. Загальна сума заявлених збитків становить 24,7 млрд грн. Однак Ганна Христова акцентувала, що це не означає, що вся ця сума буде відшкодована, але Реєстр не вирішує питання про розмір компенсації. Також доповідачка окреслила ключові критерії прийнятності заяв.

Представник ГО «Центр громадянських свобод» Володимир Яворський зосередився на національній судовій практиці щодо відшкодування шкоди, завданої агресивною війною рф проти України.

Він зазначив, що ГО проаналізувала понад 300 рішень у цивільній і господарській юрисдикціях, які стосуються відшкодування завданої рф шкоди та були ухвалені станом на травень 2024 року. До вересня кількість таких рішень збільшилася до понад 600, і ця цифра швидко зростає.

Доповідач погодився з тим, що на початку 2022 року не було жодного механізму, за яким людина теоретично могла б отримати якусь компенсацію від рф. Такий механізм був створений ВС. Володимир Яворський зазначив, що ключовою проблемою є відповідність практиці ЄСПЛ щодо захисту прав людини. Зокрема, відповідно до неї механізм правового захисту має бути ефективним, тобто відновлювати порушені права. Натомість є сумніви щодо можливості виконання відповідних рішень українських судів.

Представник Асоціації правників України Сергій Гришко виступив з темою «Виконання судових рішень проти росії про відшкодування шкоди, завданої війною: реалії та перспективи».

Як зазначив спікер, війна є недопустимим актом агресії, забороненим у 1945 році Статутом ООН. Крім того, Міжнародний суд ООН рішенням від 16 березня 2022 року заборонив росії вести цю війну. Тобто, крім формальної юридичної заборони, є ще судова заборона. За грубе порушення норм міжнародного гуманітарного права обов’язково має настати відповідальність, у випадку агресії рф проти України – повна репарація або відшкодування шкоди. Але поки цього не сталося. Ухвалення ж 2022 року ВС рішень щодо обмеження імунітету рф – те, що треба було зробити, адже основна конституційна функція суду – захищати право. Якщо більше не було кому його захистити, це мав зробити суд.

Міжнародний консультант проєктів Ради Європи Ліліан Апостол також розглянув питання обмеження імунітету рф. За його словами, війна знищує державні імунітети як елемент доброзичливих міжнародних відносин. Дуже важливо, що звичаєве право передбачає відповідальність держави-агресора, вона має виплатити репарації чи компенсацію за порушення міжнародного гуманітарного права. Експерт не бачить великої проблеми в обмеженні судом імунітету рф: тут можна навести аргументи «за» і «проти». Однак він звернув увагу на інші питання, зокрема на те, як оцінити моральну шкоду у відповідних спорах.

У межах шостої секції учасники форуму обговорювали гендерно чутливе правосуддя під час війни та шляхи до людиноцентричного підходу.

Начальник відділу наукових досліджень проблем судочинства та науково-методичного забезпечення суддівської освіти НШСУ Тетяна Фулей розповіла про практику ЄСПЛ крізь гендерні лінії. Вона зауважила, що одну зі справ ЄСПЛ розробники НШСУ використали у курсі подолання гендерних стереотипів при здійсненні правосуддя. На прикладі цієї справи дуже чітко продемонстровано, що гендерні стереотипи мають безпосередній вплив на сприйняття суддею становища сторони у спорі, а також можуть призвести до упередженого й дискримінаційного підходу однієї із сторін та постановлення судового рішення, що не відповідає вимогам справедливого судочинства.

Доповідачка окреслила чотири компоненти людиноцентричного підходу: розроблення і надання орієнтованих на людей юридичних послуг; розроблення надійних механізмів координації в секторі правосуддя; розширення можливостей спілкування та планування; моніторинг і оцінка на основі фактичних даних.

Про поняття суддівської грубої недбалості, її тлумачення Європейським судом з прав людини говорили під час сьомої секції форуму.

Суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський зауважив, що без функціональної потужної національної судової системи не буде верховенства права.

Спікер акцентував, що відповідно до ст. 19 Конвенції обов’язок Європейського суду з прав людини – забезпечити дотримання зобов’язань, взятих на себе Високими Договірними Сторонами Конвенції. ЄСПЛ наполягає і наполягатиме, що він може починати сперечатися із національним судом лише тоді, коли рішення справді порушує права і свободи, гарантовані Конвенцією, а не тоді, коли людина не задоволена результатом національного розгляду.

Захід організовано Верховним Судом спільно з Програмою підтримки ОБСЄ для України в рамках проєктів «Гарантування дотримання прав людини при здійсненні правосуддя (Друга фаза)» і «Підтримка Верховного Суду та вищих судів у реалізації судової реформи та забезпеченні доступу до правосуддя в умовах війни» та проєктами Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду», «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України», «Посилення судових та позасудових засобів захисту прав осіб, постраждалих від війни в Україні», а також юридичним факультетом Львівського національного університету імені Івана Франка та Національною школою суддів України.

Нагадуємо, що трансляцію форуму можна переглянути за посиланнями:

– перший день: https://www.youtube.com/live/qlpkSa2SWbc;

– другий день: https://www.youtube.com/live/XP2ae6LlK04.

Джерело:

https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1696166/