Дискримінація осіб з інвалідністю є порушенням закріпленого в Україні принципу рівності та проявляється у необґрунтованому обмеженні прав і свобод людини за ознакою стану її здоров’я чи наявності інвалідності. Такі дії суперечать Конституції України, а також положенням спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів, що прямо забороняють будь-які форми нерівного чи упередженого ставлення до осіб з інвалідністю.
У міжнародній практиці таке упереджене ставлення характеризують терміном ейблізм, що відображає системне недооцінювання спроможностей осіб з інвалідністю, формування щодо них стереотипних уявлень і створення умов, які фактично призводять до їх виключення або нерівного становища в суспільстві.
Однією з найбільш вразливих сфер, де такі прояви постають особливо гостро, є сфера праці: під час працевлаштування особи з інвалідністю можуть стикатися з необґрунтованими відмовами у прийнятті на роботу.
У новому матеріалі в межах проєкту «Право на повагу» розповідаємо про механізми захисту осіб з інвалідністю при працевлаштуванні.
Правове визначення дискримінації та державні гарантії рівного ставлення
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи, а будь-які привілеї чи обмеження за ознакою інвалідності забороняються.
Стаття 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає дискримінацію як ситуацію, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками, зокрема інвалідності, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Для сфери праці важливе також положення статті 2-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема за ознакою інвалідності, а роботодавець зобов’язаний забезпечити рівні можливості для кожного працівника.
Окрему гарантію встановлює стаття 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», відповідно до якої з урахуванням індивідуальних програм реабілітації особам з інвалідністю забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Таким чином, дискримінацією вважаються не лише пряма відмова у прийнятті на роботу, а й встановлення необґрунтованих вимог, створення перешкод у виконанні трудових функцій або уникнення виконання обов’язку з адаптації робочого місця.
Пільги при працевлаштуванні осіб з інвалідністю
Кодекс законів про працю України передбачає наступні види пільг при працевлаштуванні осіб з інвалідністю:
– при прийнятті на роботу не встановлюються випробування для осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до законодавства;
– інвалідність є поважною причиною для розірвання трудового договору, укладеного на визначений строк;
– при скороченні чисельності або штату переважне право залишитися на роботі при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації надається особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
– працююча особа з інвалідністю має право відмовитися працювати в нічний час і надурочно;
– на прохання особи з інвалідністю може встановлюватись режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня).
До того ж, на власника покладається обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування осіб з інвалідністю, створення для них умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.
Практичні механізми протидії дискримінації осіб з інвалідністю під час прийняття на роботу
Особа, яка вважає, що під час працевлаштування вона зазнала обмежень саме через інвалідність, має право скористатися передбаченими законом способами захисту.
Відповідно до статті 22 Кодексу законів про працю України, роботодавець не може відмовити у прийнятті на роботу з мотивів, не пов’язаних із кваліфікацією чи діловими якостями кандидата. У разі такої відмови претендент має право вимагати від роботодавця письмового обґрунтування причини.
Також згідно з статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», роботодавець зобов’язаний створити для працівника з інвалідністю умови праці, що відповідають його програмі реабілітації, а відмова у створенні таких умов розглядається як обмеження прав.
В разі порушення прав особа може подати скаргу до:
– Державної служби України з питань праці, яка уповноважена контролювати дотримання законодавства про працю;
– уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює контроль за дотриманням принципів рівності та недискримінації;
– суду, відповідно до статті 55 Конституції України, що гарантує право на судовий захист у разі порушення прав і свобод.
У випадку доведення факту дискримінації суд може зобов’язати роботодавця відновити порушені права, компенсувати моральну шкоду та поновити на посаді чи прийняти на роботу.
Повага до гідності як основа справедливих трудових відносин
Забезпечення недискримінаційного доступу осіб з інвалідністю до праці є важливим елементом реалізації принципів соціальної справедливості та виконання Україною міжнародних зобов’язань, зокрема за Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.
Міністерство юстиції закликає роботодавців дотримуватися законодавства та забезпечувати рівність можливостей, а громадян — активно відстоювати свої права у разі їх порушення. Повага до гідності кожної людини — основа правової держави та ключова умова формування безбарʼєрного та сучасного ринку праці.
Джерело:
https://minjust.gov.ua/news/ministry/diskriminatsiya-osib-z-invalidnistyu-u-sferi-pratsi-yak-zahistiti-svoi-prava-pri-pratsevlashtuvanni

Коментарі
Loading…