Дивна історія авторського права на твір про життя Анжеліки.

Книгами про життя красуні Анжеліки зачитувалися по всьому світу. На основі романів знято кілька фільмів, які також мали неймовірний успіх…
Книги про пригоди Анжеліки були дуже популярними. А якщо хтось не читав, то напевно дивився французькі фільми «Неприборкана Анжеліка», «Анжеліка маркіза ангелів» та інші. У головних ролях там сяяли Робер Оссейн і Мішель Мерсьє.
На роль Анжеліки пробувалися сотні актрис, з годом затвердили Марину Владі, на той час вона була дружиною Робера Оссейна. Але Марина віддала перевагу іншому проекту і в останній момент запросили Мішель Мерсьє.
Кіно вийшло гарне, глядачі всього світу із завмиранням серця стежили за пригодами красуні з вельми непростим характером.
Авторами книг та сценаристами фільмів про Анжеліку значилися Анн та Серж Голон. Хто вони такі довгий час не було відомо. Адже за літературним псевдонімом було не відомо реальне ім’я авторів. Настав час розповісти дивовижну історію про авторське право на твір у тому числі.

Всеволод Голубинов народився Бухарі в 1903 року і був старшим сином дипломата, потомственого дворянина Сергія Петровича Голубинова. Батько був спеціалістом з азіатських країн, говорив на семи мовах.
Мати Всеволода померла рано, батько ще раз одружився і у хлопчика з’явилося п’ять братів та сестер. Революція застала сім’ю у Тегерані, батько ухвалив рішення про еміграцію. Сім’я вирушила до Франції. Усі, крім старшого сина.
Всеволод у 1917 році вступив у Севастополі до гімназії і жив у свого дядька, відомого військового лікаря Євгена Петровича Голубінова, який дружив із Денікіним.
Юнак мріяв вступити до Білої армії і боротися, але його не взяли за віком.
1920 року влаштувавшись кочегаром на пароплав «Святий Миколай» Всеволод залишив Крим і опинився в Константинополі. Згодом йому вдалося потрапити до Франції та за оголошеннями в газеті знайти свою родину.
Доля родичів, що залишилися в Росії, є сумною. Усі вони загинули.

Возз’єднавшись із сім’єю, Всеволоду вдалося вступити до університету і блискуче його закінчити. Він став наймолодшим у Франції доктором наук і мав вісім ступенів магістра: математика, мінералогія, фізика, машинобудування, геологія, хімія, електрична інженерія. Працював у фірмі, яка займається геологічними розвідками. Побував у Китаї, Камбоджі, Тибеті, Лаосі, Бірмі, В’єтнамі, шукав та розробляв родовища золота, фосфору, олова. Прекрасно говорив п’ятнадцятьма мовами.
Про окупацію Франції фашистами дізнався, працюючи в Африці.
Вся сім’я Голубінових була пов’язана із Опором. Сестра Ірина була активним членом підпілля. Брат Ілля став льотчиком, борючись в армії де Голля, загинув у повітряному бою 1944 року. Не дожив до визволення Франції і батько.
Всеволод, відкривши багате родовище золота, в обхід влади, передав це родовище антифашистської організації. На ці гроші було створено французьку танкову дивізію під командуванням Філіпа Леклерка.
Йому вже за 40, а він досі був зовсім один. На особисте життя часу завжди не вистачало. Навчався, багато працював, треба було утримувати молодших братів, сестер і допомагати батькові та матусі. Невлаштований побут, постійні відрядження – все це не давало можливості задуматися про сім’ю.
1947 року молода французька журналістка Сімона Шанже вирушає до Конго з групою кінематографістів для зйомок документального фільму. Вона бере інтерв’ю у керуючого золотою копальнею Всеволода Голубінова.
Ні про яку особисту симпатію не було й мови, керуючий був лисим, невисоким і до того ж кульгавим.
Симоні 25 років. Всеволод, звичайно, здавався їй старим. Але він виявився дуже цікавим співрозмовником, інтелігентним, делікатним. Вона так і не зрозуміла, як була зачарована цією людиною. Симона вже не могла обійтися без нього, традицією стали їхні розмови за чаєм та його розповіді. З ним вона не боялася виглядати смішною, обговорювала прочитані книги, довіряла свої таємниці та мрії.
Симона вже багато встигла, зокрема, під псевдонімом Жоель Дантерн вона написала три книги. Одного чудового дня Симона раптом зрозуміла, що жити без Всеволода не може. Все-таки чоловічий інтелект і порядність — найсильніший афродизіак (на жаль, не для всіх жінок). Рік дружби та стрімкий любовний роман, що закінчився весіллям французької журналістки та російського геолога.

Син Кирило народився Конго в 1951 році, його назвали на честь великого князя Кирила Володимировича Романова, еміграція вважала його спадкоємцем російського престолу.
Всеволод Голубінов на все своє життя залишався монархістом. У цей час у Французьких колоніях почалися хвилювання, і залишатися в Конго було вже небезпечно.
Була ще одна подія, яка ще більше зблизила цих людей. Всеволод якось не повернувся з експедиції. Симона, залишивши свого первістка під наглядом няні, вирушила на пошуки чоловіка. Знайшла в якійсь глушині, хворого, що звалився з лихоманкою. Врятувала, виходила.
Після повернення до Франції Всеволод був упевнений, що його сім’я повністю забезпечена, за роки роботи за контрактом частина зароблених ним грошей мала залишатися на його рахунку в банку.
Але виявилось, що ні рахунки, ні зарплати за стільки років роботи в Африці немає. Його обдурили. Голубінов вирішив подати до суду на фірму, яка обікрала його сім’ю, але йому пригрозили фізичною розправою.
Другий син народився у 1957 році та був названий на честь Петра Миколайовича Врангеля. Дві дочки теж отримали російські імена – Марія та Надія.
Це були важкі часи, сім’я жила переважно на гонорари від журналістської діяльності. І от якось Всеволод, працюючи в архіві Версаля, випадково натрапив на папку з мемуарами, листами та документами, датованими XVII століттям. Увечері про прочитане він розповів дружині.
Це стало традицією — після відвідування архіву він займав дружину розповідями про палацові перевороти, про те, що їли, як лікували, які інтриги плели. Згодом почав записувати все, що здавалося цікавим.
Саме Всеволоду належала ідея написати роман про події XVII ст. Симона, яка вже мала досвід у написанні книг і невгамовну фантазію, з радістю погодилася. Ім’я героїні вигадала вона ще у своєму дитинстві, і ще дівчинкою мріяла змінити своє ім’я на яскраве Анжеліка.
Симона з ентузіазмом взялася до роботи. У романі зустріч Жоффрея де Пейрак із Анжелікою буде дуже схожа на зустріч Симони та Всеволода. Граф де Пейрак також був старший, некрасивий і кульгав, але був найкращим чоловіком у світі для зеленоокої та рудоволосої красуні Анжеліки. А ще він дуже багато знав і вмів добувати золото.
Коли роман було закінчено, Всеволод почав шукати видавництво. Там йому запропонували взяти псевдонім Серж Голон, але він пояснив, що писала та вигадувала сюжет його дружина, в результаті переговорів вирішили, що авторів буде двоє, так і з’явилися Анн та Серж Голон.
Подружжя працювало не покладаючи рук, Симона за письмовим столом, Всеволод шукав матеріал в архівах і займався редагуванням текстів дружини. У сім’ї з’явився банківський рахунок, свій будинок, популярність. У 60-ті роки вони були чи найуспішнішими письменниками у Європі.
У 1962 році було ухвалено рішення про екранізацію романів. Сім’я змогла дати добру освіту дітям, подорожувати і навіть побувати в СРСР.
1972 року Всеволод Сергійович раптово помер від інсульту. Поки Симона переживала своє лихо, видавництво завдало їй ще одного удару, її позбавили всіх авторських прав, адже всі договори підписував чоловік і саме він вважався автором.
Симона в один момент втратила коханого чоловіка, а також гонорари за переклади книг іноземними мовами, відсотки з продажу та авторські права. Хитрі видавці оголосили Симону самозванкою.
За французькими законами книги померлого автора вважалися власністю видавництва. Цим і користувалися.
Симона подала до суду. Судові розгляди тривали десятиліттями. Розгляд відверто затягувався, адвокати, які працювали на видавництво, вигадували все нові й нові причини, що не дають змоги довести жінці свої права.
«Коли залишаєшся ні з чим, пограбована безчесними людьми та компаніями, розумієш, що без дружньої участі легко виявитися безпритульною, на тому світі або, ще гіршою, замкненою в богадельні з діагнозом «старече недоумство», — зізнавалася Симона.
Вона таки перемогла. Дочка Надін, покинувши свою кар’єру, стала займатися справами матері. 2004 року її визнали автором книг, виплатили компенсацію, правда це були копійки, але Симона раділа, що відновлено її добре ім’я.

Жінка, яка вигадала Анжеліку, пішла з життя в дуже поважному віці в 2017 році. До кінця життя пам’ятала про своє кохання. Вона зізналася: “Колись давно наші душі зустрічалися й неодноразово. Любов священна, хоч яку форму — у категоріях віку чи статі — вона приймала. Бо любов є доказом існування Бога на землі».

Отже яка приголомшлива історія…/