Екоподаток: не підвищувати, а навчитися правильно його адмініструвати

В одному зі своїх інтерв’ю міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак заявив, що необхідно відчутно підвищити ставки екологічного податку в Україні.

За словами міністра, в різних країнах світу податок на викиди СО2 вище 1 євро за тонну, а в Україні він становить всього 37 копійок. Також Семерак додав, що найбільш низькі ставки в Мексиці і Польщі — приблизно один євро за тонну, але в Україні, за словами міністра, цей показник в сто разів нижче. За його ж інформацією, в той же час в Швеції він становить 118 євро за тонну, в Фінляндії — 54–58 євро, в Норвегії — від 3 до 47 євро, в Данії — 23 євро, у Великобританії — 22 євро, в Ірландії — 20 євро.

Нічого нового глава Мінприроди не відчинив: постійне використання посилань на різні країни світу і Європи, що супроводжує ініціативи щодо чергового підвищення податків — це єдине, в чому досягло успіхів більшість українських політиків.

Але, наскільки таке порівняння може бути адекватним? Хіба українські доходи дорівнюють хоча б доходам сусідній Польщі, не кажучи вже про куди більш економічно успішних Швеції і Фінляндії?

У всіх подібних дискусіях політики забувають про те, що, в першу чергу, варто було б змусити вже існуючі податки працювати на поліпшення екологічної ситуації в країні.

Я підготував і вніс на розгляд Верховної Ради зміни до Бюджетного кодексу в частині особливостей розподілу екологічного податку (реєстраційний номер 4106-1). Починаючи з липня 2014 року фінансування природоохоронних заходів різко зменшилася, а окремі бюджетні програми взагалі перестали фінансуватися. Причиною цього стало скасування спеціального джерела наповнення державного та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища та спрямування доходів від екологічного податку до загального фонду державного та відповідних місцевих бюджетів.

Проект Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо розподілу екологічного податку» розроблений з метою відновити дію окремих норм бюджетного законодавства щодо забезпечення надходжень від екологічного податку до спеціального фонду державного бюджету, а також для уточнення спрямування коштів до спеціального фонду Державного бюджету України.

Простіше кажучи, кошти від екологічного податку будуть залишатися на місцях, що дозволить їм направлятися саме туди, де є серйозні екологічні проблеми і де готові до їх комплексного вирішення.

У 2016 році з 3 млрд. 386 млн. Екологічного податку, які потрапили до спецфондів місцевих бюджетів від суб’єктів господарської діяльності, було використано лише 1 млрд. 122 мільйони, що склало 32% від усього обсягу коштів. Чи не розумніше перерозподілити кошти з урахуванням реальної ситуації на місцях і готовності локалізувати їх?

У своїх коментарях для медіа Семерак журиться з приводу того, що його міністерством був складений рейтинг ТОП-100 забруднювачів, який не отримав належної уваги з боку ЗМІ. Як я вже писав раніше, це сталося через те, що однією констатації факту забруднення навколишнього середовища з боку профільного міністерства — мало. Міністру варто було б не скаржитися на низьку залученість медіа в його ініціативи і не пропонувати популістське підвищення податків, а шукати реальні рішення подібних проблем на місцях.

Ще 3 листопада 2016 року український парламент ратифікував Протокол про регістри викидів і перенесення забруднювачів (РВПЗ), який міг би стати рішенням для подібних проблем. Реалізуючи принцип «забруднювач платить», підприємства отримали б серйозну мотивацію знижувати обсяги шкідливих викидів, знімаючи з себе, таким чином, більшу частину витрат.

Бажаючи адаптувати європейський досвід, Семерак йде по найбільш простому шляху для міністерства, але далеко не найпростішим шляхом для бізнесу.

Я закликаю представників міністерства уважніше підходити до документів, на яких ґрунтується такий європейський досвід, і не ховати голову в пісок, звинувачуючи у всьому «продажні ЗМІ» і «окремих депутатів». Не завжди найочевидніший і простий шлях є найправильнішим.

Олег Недава, народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи

Джерело: ЮВУ