Електронна демократія як гармонія управління та розвитку комунікацій

Соціальні комунікації зай-шли далеко в «тіло» суспільства й держави. Вони стали, так би мовити, їхніми неодмінними складовими. Більше того, використання електронних технологій надало можливість розширити та покращити доступ до інформації й участі в демократичних спільнотах, процесах і, знову таки, в комунікаціях.

Феномен «електронної демократії»

Отже, розширення комунікативних можливостей для людини стало закономірним щодо її участі в процесах соціального управління, державного менеджменту, політичних справах. Бо людина починає більш оперативно реагувати на ті чи інші державні рішення, та й вона сама бере активнішу, ніж раніше, участь в обговоренні та в процесі прийняття рішень на найрізноманітніших рівнях правового життя. Таким чином виникає феномен «електронної демократії», учасником якої є сучасна людина, незалежно від віку, статі, роду діяльності.

Не так давно у видавництві «Юрінком Інтер» побачила світ робота зовсім молодої дослідниці процесів демократизації та соціальних комунікацій, аспірантки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анни Барікової з претензійною назвою «Електронна держава: нова ефективність урядування». В ній авторка досить продуктивно та рельєфно обмірковує питання розвитку демократичних процесів у нашій країні, пропонуючи певні пропозиції та цікаві думки щодо інформатизації урядування, його оптимізації. Сьогодні ця чарівна та модельна дівчина є гостем редакції ЮВУ.

— Отже, питання перше. Шановна пані Анно, в такому віці більшість Ваших подруг відпочивають, закохуються, закохують у себе, але, мабуть, не пишуть наукові монографії, статті, аналітичні довідки, чи не так?

— На моє переконання, це «два крила в птаха». Потрібно забезпечувати баланс між самовдосконаленням, професійними здобутками та гармонійним приватним життям.

— А тепер щодо суті Ваших наукових досліджень. Як би Ви їх коротко охарактеризували?

— Сферу моїх наукових досліджень та експертних інтересів складає тематика європейських стандартів у галузі прав людини, реформування інформаційного й адміністративного права. Щиро сподіваюся, що за електронною державою майбутнє національного розвитку.

— У своїй книзі Ви пишете про конфлікт цінностей інформаційного та традиційного суспільства в контексті здійснення науково-технічного прогресу. А це якось пов’язано з електронним урядуванням?

— Поки що маємо ситуацію, коли цінності традиційного суспільства ще доволі сильні. В Україні, наприклад, досі законодавчо не регламентовано можливість використання Bank ID і Mobile ID, не існує цифрового порядку денного. Тим не менше, на глобальному рівні на часі переформатування сутності держави, переведення в електронний формат її взаємодії з людьми, цифровізація всіх процесів державотворення та суспільного розвитку, становлення та розвиток електронного парламенту, уряду та суду, збільшення відкритості даних.

— У дослідженні багато місця присвячено електронному голосуванню. При цьому Ви зазначаєте, що існує небезпека втручання в процедури голосування, підрахунок голосів тощо, проте європейські країни йдуть шляхом його запровадження. А в нашій країні такого прогресу не спостерігається. Як Ви думаєте, чому саме?

— Істотною перешкодою є неповна інфраструктурна готовність. Так, найбільш простим рішенням могло би бути запровадження електронного голосування шляхом використання Mobile ID. Разом із тим, як я пояснювала раніше, немає відповідного законодавчого забезпечення. Водночас із погляду економічних переваг запровадження системи голосування в цифровому форматі має сенс, зважаючи на те, що одноразові витрати є істотно меншими, порівняно із систематичними витратами на традиційну систему голосування (утримання виборчих комісій, урн, формування списків виборців і бюлетенів у паперовому форматі тощо) та ще з набагато більшими витратами безпосередньо під час проведення виборчих кампаній. Принагідно елект-ронне голосування гарантує безперебійний стан готовності системи до проведення голосувань і підрахунку голосів, а в період між виборами – для пришвидшення самоокупності її задіяння в різноманітних проектах на комерційній основі чи за іншим призначенням, наприклад, у сфері надання послуг фізичним чи юридичним особам приватного права для проведення опитувань, голосувань тощо. Саме тому в проекті Концепції розвитку електронної демократії в Україні, в написанні якої я брала участь разом із представниками Коаліції розвитку е-демократії в Україні, Державного агентства з питань електронного урядування України, йдеться про розробку нормативно-правових актів для забезпечення електронного голосування.

— Говорячи про «електронний парламент» Ви підкреслюєте, що це орган законодавчої влади, центр концентрації політичної влади, спрямований на забезпечення ефективної взаємодії між парламентарями (народними депутатами) і представниками громадянського суспільства з використанням інформаційнокомунікаційних технологій на засадах верховенства права, прозорості, доступності та підзвітності діяльності. А чому не йдеться про контрольну функцію парламенту, адже зволікання з її реалізацією ставить парламент у становище виключно представницького, законотворчого органу, чи не так?

— У першу чергу, потрібно усвідомлювати, що електронний формат не підміняє собою традиційні форми роботи парламенту, встановлені Конституцією України та регламентом Верхавної Ради. Електронний парламент повинен посилювати ефективість вказаної традиційної діяльності, насамперед через взаємодію з представниками громадянського суспільства.

Тим більше, що підзвітність парламенту пов’язана з реалізацією контрольної функції. До речі, для розвитку інституту електронного парламенту з метою реалізації поставлених перед ним цілей, щоб бути ефективним, необхідно керуватися принципом SMART (i.e. specific, measurable, attainable, relevant, time-bound), коли функціонування складників електронного парламенту засноване на таких категоріях, як конкретність, вимірюваність, досяжність, актуальність і фіксованість за строками (термінами). Відтак діяльність електронного парламенту має орієнтуватися на наступні принципи: прозорість – відкритість і спільне використання публічної інформації у формах, зручних для користувачів; підзвітність – державний чиновник зобов’язаний пояснити та обґрунтувати свої дії громадянам, які мають право та можливість задати питання публічній посадовій особі; відповідність – ступінь, за яким державні чиновники повинні сприймати, реагувати та відповідати потребам і сподіванням всіх громадян.

— І передостаннє запитання, воно стосується недоліків та перешкод для повноцінного впровадження електронного суду. В концепції судової реформи ці питання не закладені. Як на Ваш погляд, чому наша влада не пос-пішає впроваджувати процедури електронного судочинства?

— Наскільки мені відомо, в представлених на початку цього року проектах оновлених процесуальних кодексів було передбачено положення щодо електронного суду. Профільного закону, який би регламентував суто питання здійснення інформатизації судової системи, поки що в Україні не існує, але можна застосовувати окре-мі правові норми, що містяться в нормативно-правових актах різної правової природи: у законах «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2 ст. 11; ч. 3 ст. 11; ч. 2 ст. 72; ч. 1 ст. 73; п. 2 ч. 2 ст. 76; ч. 3 ст. 97; ч. 4 ст. 100; ч. 5 ст. 103; ч. 8 ст. 105; п. 8 ч. 1 ст. 149), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007– 2015 роки» (п. 1 Розділу І, п. п. 1, 5, 7, 9 Розділу ІІІ, п. 1 Розділу ІV), у Концепції галузевої програми інформатизації судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи тощо.

Разом із тим є проблеми у взаємодії державних органів при здійсненні електронного судочинства, у функціонуванні організаційно-технічної бази «Єдина судова інформаційна система», автоматизованої системи документообігу суду, при побудові комплексної системи захисту інформації, у процедурі притягнення винуватої особи (осіб) до відповідальності за правопорушення, які посягають на функціонування електрон-ного суду. Увесь цей комплекс проблем спричиняє недовіру до електронного суду та відсутність зацікавленості суб’єктів публічного права в його імплементації.

— І традиційне питання наостанок. Якими є Ваші подальші творчі (наукові) плани?

— Наразі я зацікавлена в експертно-науковому забезпеченні розвитку електронної демократії та електронного урядування, розкритті проєвропейських стандартів цифровізації при систематизації телекомунікаційного права.

— Дякуємо за змістовні відповіді.

Спілкувався
Лесь КУРІННИЙ