Феномен Лермонтова крізь 200 років від дня народження

Виповнилося 200 років від дня народження великого поета Михайла Юрійовича Лермонтова.

Існує версія його загибелі, спірну, але тим не менш, має право на існування.

• 
• Лермонтов – це феномен. Це про нього Лев Толстой сказав: «Якби цей хлопчик залишився жити, не потрібні були б а ні я, ні Достоєвський».
  Думки сучасників про Лермонтова суперечливі, але при всіх суперечливих толках про нього, всі згодні в одному – це був геніально обдарована людина. Він володів французькою, англійською, німецькою мовами, читав по латині, приймався вивчати татарську мову. Більш того був обдарований дивовижною музикальністю – грав на скрипці, на фортепіано, на флейті, співав, писав музику на свої вірші, любив малювати. Він міг би стати справжнім художником».
  Крім усього цього, він мав ще пророчим даром. У творах інших геніальних поетів ми теж можемо знайти пророчі висловлювання, але всі вони не виявляються в такій мірі, так чітко, як у Лермонтова. 

  “З тих пір, як вічний судія
  Мені надав всевідання пророка,
  В очах людей читаю я
  Сторінки злоби й пороку”.

  

• Не дарма ж відомий публіцист і філософ Юрій Самарін мало не з переляком відзначав: «Перш ніж ви підійшли до нього, він вас вже зрозумів».
  Лермонтов бачив і розумів не тільки інших, але і добре розумів себе і бачив своє майбутнє. Про своє майбутнє він повідав нам в своєму пророчому вірші «Сон»:
  У полуденний жар в долині Дагестану
  З свинцем у грудях лежав нерухомий я;
  Глибока ще диміла рана,
  По краплі кров точилася моя.
  Лежав один я на піску долини;
  Уступи скель в тісному колі,
  І сонце пекло їх вершини
  І палило мене, але спав я мертвим сном.
  І снився мені сяючий вогнями
  Вечірній бенкет в рідній стороні.
  Між юних дружин увінчаних квітами,
  Йшла розмова весела про мене.
  Але в розмову не вступаючи,
  Сиділа там задумливо одна,
  І в сумний сон душа її Млада
  Бог знає чим була занурена;
  І снилась їй долина Дагестану;
  Знайомий труп лежав у долині тієї;
  В його грудях, димуючи, чорніла рана,
  І кров лилася струменем із нєї.

  

• Відомий філософ Володимир Соловйов писав з приводу цього пророцтва Лермонтова: «У всякому разі, залишається факт, що Лермонтов не тільки передчував свою фатальну смерть, але і прямо бачив її заздалегідь. Одного цього вірша «Сон» звичайно досить, щоб визнати за Лермонтовим вроджений, через голову багатьох поколінь переданий йому геній ».
  Насправді все сталося так, як описано у вірші «Сон». Лермонтов після дуелі довго лежав один стікаючи кров’ю і кинутий «друзями», які втекли на конях шукати візника і лікаря. В цей час лив сильний дощ. Лікарі не виявили бажання їхати до пораненого в таку далечінь через негоду, візників через сильний дощ теж важко було знайти. А в цей час кинутий усіма Лермонтов лежав, стікаючи кров’ю. Він був ще живий, коли, нарешті, був знайдений візник. Помер Лермонтов вже в лікарні від втрати крові.

  

• Символічно, що незадовго до смерті Лермонтов звертався до знаменитої ворожки Кірхгов, тієї самої Кірхгов, до якої звертався і Пушкін. Пушкіну вона сказала: «Може бути, ти проживеш довго, але на тридцять сьомому році життя бережися білої людини, білому коні або старої голови».
  – Чи чекає мене відставка? – запитав у Кірхгов Лермонтов.
  – О, тебе чекає така відставка, після якої ти нічого більше не попросиш.
  – Уб’ють мене на війні?
  – Ні, не бійся. Остерігатися того, хто поруч. Вбивцею виявиться один.
  А чи був його друг Мартинов вбивцею? Як не дивно, але на це питання теж немає однозначної відповіді. Якщо хто читав повість письменника Паустовського «Розливи річок», звернув увагу, що закінчується вона тим, що вмираючому Михайлу Лермонтову чується другий постріл. На питання, чому Паустовський написав про другий постріл, відповідь була приголомшлива:
  «Просто я переконаний, що Мартинов не вбивав Лермонтова». 
  «Розкажіть, чому ж ви так вважаєте», – питали його.
  Паустовський розповів про розмову в купе поїзда з одним професором-медиком. Цей професор, вивчивши медичний висновок про смерть Лермонтова, дійшов висновку, що в поета стріляв хтось другий. Стрілялися дуелянти стоячи навпроти один одного, але чомусь куля Мартинова увійшла в груди Лермонтова під кутом. Вона потрапила в правий бік під нижню, 12-е ребро, а вийшла між 5-м і 6-м ребрами з протилежного, лівого боку грудної клітини, майже біля самого плеча.
  Паустовський так само сказав, що спілкувався з родичами священика, який сповідував Мартинова перед смертю, і нібито Мартинов відмовився зізнатися батюшці у вбивстві поета.

  

• Хто ж зробив другий постріл? Ось що говорив письменник Паустовський:
  «Минуло ще кілька років і волею випадку мені довелося почути ще одне сімейне переказ. У П’ятигорську служив солдат, що зарекомендував себе відмінним стрілком. І якось раз його викликав до себе полковник. Він повідомив хлопцю, що завтра на горі Машук на дуелі буде стрілятися державний злочинець, який неодмінно повинен загинути.
  Полковник пояснив, де йому слід сховатися, щоб застрелити злочинця під час поєдинку. Солдат, який не звик обмірковувати розпорядження командирів, погодився і зробив все так, як йому було велено. Вже на наступний день він був переведений в інший гарнізон, а ще через якийсь час достроково демобілізований і відправлений додому, на Кубань.
  Виконавши наказ, стрілок не відчував докорів сумління, до того ж він все життя був неписьменним і не мав ніякого поняття про поезію. І тільки коли йому пішов восьмий десяток років, він несподівано дізнався від своєї внучки історію загибелі Лермонтова. Старий надовго задумався і, через кілька днів, зробив несподіване зізнання: «Але ж, виходить, внучка, що це я твого Лермонтова-то застрелив!» і повідав їй про своє таємному завданні. Як ви вже, напевно, здогадалися, цю історію я почув від нащадків того самого солдата ».

  

• Можна в це вірити, можна не вірити, але знати різні думки, не шкідливо.
• Друкується за матералами newrezume.com