Халатність чи непрофесіоналізм?

Десять відсотків діючих суддів не склали тести конкурсу до Верховного Суду

Розпочався конкурс до Верховного Суду. Завдання — обрати нових суддів Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного кримінального суду та Касаційного цивільного суду, що працюватимуть у складі нового Верховного Суду. 120 вакантних посад, по 30 до кожного із судів, всього 625 кандидатів.

Здавалося б, що страшного в тому, що частина конкурсантів не склала іспити (тестування)? Під час вступних екзаменів у виші цей процент значно вищий. Але нюанс в тому, що це не студенти, які вчать теорію, не маючи практичних навичок, наші поважні кандидати – люди, що мають мінімум 10-річний практичний досвід. Але чи то халатне та зверхнє ставлення до конкурсу з боку багатьох діючих суддів, чи то неспроможність вивчити елементарні речі та 64 діючих суддів не склали цей іспит! Тобто на сьогоднішній день не володіють ґрунтовно необхідними знаннями як мінімум 64 судді, які кожного дня виносять рішення іменем України. Як вони це роблять? Чи мають громадяни підстави сумніватися в їхній професійності, якщо вони навіть 67% (прохідний відсоток) правильних відповідей не змогли дати?

Максимально можлива кількість балів при тестуванні становила 90. Прохідний бал до наступного туру – 60 балів, крім Касаційного кримінального суду, де він трошки відрізнявся, становлячи 54. Тобто, щоб бути допущеним до наступного етапу необхідно було набрати 67 відсотків правильних відповідей (а для кримінального суду – 60 відсотків). Не так багато, враховуючи, що й час відводився на підготовку, і питання були в загальному доступі. Тестові завдання заздалегідь були вивішені на сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Перший блок питань був затверджений ВККСУ 30 грудня 2016 р. (перші 600 питань), повний перелік – 20 січня 2017 р. (ще додатково 400 питань).

Питання з конституційного права, антикорупційного законодавства, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для всіх кандидатів та окремі тематичні блоки в залежності від суду, в який подається кандидат (відповідно адміністративний, господарський, кримінальний та цивільний касаційні суди). Таким чином, для кожного суду був сформований перелік із 1000 питань.

Із моменту оприлюднення першого блоку тестових завдань (по 300-350 питань для кожної спеціалізації плюс ще 300 загальних питань) до самого іспиту відводилося півтора місяці; з моменту появи повного переліку (тобто ще додаткових 400 питань) – трошки менше місяця.

Як би мав готуватися кандидат до написання тестів? Візьмемо, наприклад, мою улюблену сферу – антимонопольне законодавство. Питання з цієї сфери стосувалися кандидатів до Касаційного господарського суду. Так от, серед питань, наприклад, було таке: «що є метою діяльності Антимонопольного комітету України?». Чесно кажучи, мені важко уявити, що юрист зі стажем у 10 років, а тим більше практикуючий в господарській юрисдикції суддя, міг би не знати відповіді. Але тим не менш, готуючись до іспиту, він мав би відкрити закон України про Антимонопольний комітет, де в першій же статті чітко вказано: «Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель». Таким самим шляхом кандидат мав опрацювати 1000 питань.

Людина, що претендує на найвищі посади в судовій системі та зарплату в сотні разів більшу за мінімальну, мала б готуватися до цих тестів, як думаєте? Громадська рада доброчесності закликала громадян «не злословити й не принижувати осіб, які зазнали поразки, лише з тих підстав, що вони не набрали певну кількість балів, а подякувати їм за участь у конкурсі». Я не злословлю, я дивуюсь. Дивуюсь тому, що ці кандидати робитимуть далі в своїх судах? Причому тест не склали навіть судді вищих інстанцій. Так, з Верховного Суду України таких суддів троє, з вищих спеціалізованих судів також вистачає: Вищий адміністративний суд – двоє, Вищий господарський суд – троє, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ – аж вісім.

Тести не склали й судді першої та апеляційної інстанцій. Відомо, що на сьогоднішній день найбільше навантаження й, відповідно, кількість справ припадає на київські суди, а значить, у Києві судді повинні б мати найбільший практичний досвід. Але серед киян із першої та апеляційної інстанцій кількість суддів, що не склали тести, також найбільша. Так, зокрема, з Київського апеляційного адміністративного суду – один, з Київського апеляційного господарського суду – четверо, з Апеляційного суду м. Києва – двоє суддів.

А якщо ще згадати, що найбільше питань щодо здійснення правосуддя останнім часом виникало саме до Київського апеляційного господарського суду та Апеляційного суду м. Києва, то й узагалі якась дивна ситуація виходить: із правосуддям проблеми, зі знаннями також. То чим там займаються судді? Верховний Суд найближчим часом буде сформований і це означатиме, що діючим суддям з Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, що не склали іспит, залишилося працювати недовго. А от що стосується першої та апеляційної інстанцій, то кандидати, що не пройшли тестування, працюватимуть і далі, поки до них не дійде черга атестації. Але чи виконуватимуть вони свою роботу професійно і чи здатні забезпечити правосуддя? Чесно кажучи, я дуже сумніваюся.

Насправді, початок конкурсу став дуже показовим, бо він дав можливість звернути увагу й на професійність представників системи правосуддя. І це лише перші дзвіночки. 21 лютого кандидати до Верховного Суду проходили наступний етап: написання практичного завдання. І тут у діючих суддів мали б бути переваги порівняно з адвокатами й науковцями. Але чи є вони насправді? Побачимо.